Географія. Тематичний контроль. Загальні суспільно-географічні закономірності світу

 Тематичний контроль. Загальні суспільно-географічні закономірності світу

1. Які із зазначених показників не характеризують природний рух населення?

А Расово-етнічна структура населення та сальдо міграцій

Б Статево-вікова структура населення та середня тривалість життя

В  Коефіцієнт потенційної народжуваності на одну жінку

Г Шлюбно-сімейна структура та природний рух населення

2. Для якої групи країн характерні такі ознаки: ранні шлюби; багатодітні сім’ї; чітко визначені функції жінки та чоловіка в сім’ї; практично немає розлучень:

А США, Канада, Нова Зеландія      

Б Афганістан, Нігер, Мозамбік

В Польща, Італія, Іспанія                

Г Казахстан, Вірменія, Молдова

3. Які із зазначених показників характеризують механічний рух населення?

А Національна та статево-вікова структура населення

Б Сальдо міграцій та обсяг валової міграції

В Шлюбно-сімейна структура та природний приріст населення

Г Коефіцієнт демографічного навантаження та народжуваність

4. Яка із зазначених пар країн посідає чільне місце на світових ринках нафти та кам’яного вугілля одночасно:

А Австралія, ПАР     Б Канада, Іран     В США, Росія      Г Польща, Лівія

5. Які особливості демографічних процесів характерні для країни з другим типом відтворення населення (три правильні відповіді):

1. Високий рівень народжуваності.

2. Низький рівень народжуваності.

3. «Молоде населення».

4. Скорочення частки працездатного населення.

5. Високі темпи демографічного старіння.

6. Високий природній приріст населення.

7. Зростаючий рівень смертності населення.

6. Нині спостерігається переміщення текстильного виробництва в Китай та Індію, хоча США і залишаються лідером. Виберіть чинники, що спричинили цей процес (три правильні відповіді).

1. Високий рівень розвитку науки і техніки.

2. Наявність місцевої сільськогосподарської сировини.

3. Високий рівень розвитку електроенергетики.

4. Висока кваліфікація трудових ресурсів.

5. Розвинена транспортна мережа.

6. Наявність дешевих трудових ресурсів.

7. Ємкий внутрішній споживчий ринок.

7. Установіть відповідність між агрокліматичними поясами та продовольчим кошиком жителів:

1. Холодний        А кукурудзяний хліб, оливкова олія, цитрусові

2. Помірний         Б пшеничний хліб, соняшникова олія, гречана каша

3. Субтропічний  В верблюже молоко, фініки, кава, пальмова олія

4. Тропічний        Г житній хліб, ріпакова олія, баранина, какао

                              Д оленина, овочі з теплиці, ягоди морошка, журавлина                

Фото конспекта надіслати  на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Географія. Основні поняття політичної географії.

 Основні поняття політичної географії.

Географічні складники політичної географії: географічний простір, території, географічні місця

     На межі географії та політології сформувалася наука політична географія.

   Політична географія  – суспільно-географічна наука про просторову організацію держав і міждержавних об’єднань, розміщення та стосунки між політичними силами, територіальні форми політичних процесів і явищ.

   Предметом політичної географії визначають геопросторову (територіальну) організацію політичної сфери суспільства. Політична географія проводить дослідження за такими трьома територіальними рівнями:

• макрорівень – географічний простір: дослідження світу в цілому та великих регіонів;
• мезорівень – території: окремих країн;
• мікрорівень – географічних місць: окремих міст, районів тощо.

   Географічний простір – одне з фундаментальних понять політичної географії, яким позначають упорядкованість географічних об’єктів відносно земної поверхні та їх просторову організацію. Інтегральний географічний простір складається з економічного, соціального, політичного та фізичного просторів.

    Територія  – частина поверхні суходолу на Землі з природними й створеними внаслідок людської діяльності ресурсами, що має певні просторові межі та географічне положення.

   Якщо йдеться про морські простори, то вживають термін акваторія. Акваторії Світового океану дедалі активніше долучаються до політичного життя планети, оскільки це стосується свободи судноплавства, використання ресурсів виняткових економічних зон, екологічної безпеки та ін.

    Географічне місце – будь-який географічний об’єкт із офіційно визначеними межами (зокрема країна, її частина, населений пункт, місцевість тощо), що характеризується певним місцем розташування на поверхні Землі.

    Політична географія має багато напрямів дослідження. Основний з них  – політична карта світу, етапи її формування та сучасний стан. Політична географія вивчає також становлення кордонів держав, можливості транскордонних зв’язків, територіальні претензії. Складником політичної географії є політико-географічне країнознавство, яке проводить комплексне політико-географічне оцінювання регіонів світу та окремих країн. Важливим напрямом політико-географічних знань є геополітика, що аналізує вплив різноманітних географічних чинників на стратегічні позиції держав у світовому географічному просторі.

       Політичні складники: політичні інституції, політичні відносини

     До складу політичної системи суспільства входять політичні інституції та політичні відносини.

     Політичні інституції  – це різновид соціальних інститутів, завданнями яких є встановлення, виконання та підтримання влади.

     Це спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, зумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами політичного життя. У сучасному суспільстві існує ряд основних політичних інституцій. Центральним, базовим елементом організації суспільства в політичну систему є інституція держави. Функції регулювання відносин щодо створення основних правових норм, законів і представництва інтересів різних соціальних груп виконує інституція парламентаризму. Систему взаємодій, що складаються між органами, посадовими особами, які здійснюють поточне управління суспільними справами та населенням країни, регулює інституція виконавчої влади. Професійну діяльність людей, які належать до особливої статусної групи, регулює інституція державної служби. Інституція глави держави забезпечує стійке відтворення суспільних відносин, дає змогу лідеру держави виступати від імені всього народу, бути вищим арбітром у суперечках, гарантувати цілісність країни, непорушність конституційних прав громадян. Регламентує відносини з приводу суперечок і конфліктів, робить взаємодії людей чітко визначеними та стійкими інституція судової влади. Крім того, існує інституція політичних партій, що представляє інтереси громадян і ставить за мету їхню реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні. Найрізноманітніші організовані групи та спільноти людей формують групи інтересів. До них належать профспілки, молодіжний та жіночий рух, творчі союзи та об’єднання, етнічні та релігійні спільноти та ін.

  У процесі спільної політичної діяльності індивіди й соціальні спільноти вступають у певні відносини.

    Політичні відносини – стійкі взаємозв’язки й взаємодії суб’єктів політики. Така стійкість досягається завдяки нормам, що регулюють поведінку взаємодіючих політичних суб’єктів.

  Політичні відносини значно більшою мірою, ніж інші, впливають на забезпечення соціальної стабільності. Ті політичні відносини, що утвердилися, вдосконалюються шляхом реформ. Типи політичних відносин можуть змінюватися також революційним шляхом. Якщо в суспільстві створюються умови, за яких об’єкт політики не хоче жити так, як раніше, а суб’єкт політики не може по-старому здійснювати політику й не вдається до реформ, то виникають об’єктивні передумови революції. За наявності зрілого суб’єктивного чинника складається загальнонаціональна криза, що може перерости в революцію. Якщо ж такого усвідомлення немає, то відбувається не революція з її докорінними змінами у політичних відносинах, а політичний бунт.

  Розвинуте суспільство має безліч форм політичних відносин. Політичні відносини в загальному процесі суспільного розвитку можуть або відігравати прогресивну роль, або стати гальмом розвитку, чи навіть джерелом регресу.

Територіально-політичні системи (ТПС) національного та наддержавного рівнів

  Основним об’єктом дослідження політичної географії є територіально-політичні системи (ТПС). Це об’єктивно взаємозалежні сполучення елементів політичної сфери (політичних й адміністративних кордонів, центрів управління, органів влади, партій, суспільних рухів тощо), що функціонують на певній території. За масштабами вирізняють кілька рівнів ТПС: наддержавний, або глобальний (світ, великі регіони), національний (країни) та місцевий (частина країни, населений пункт, місцевість тощо).

  На наддержавному рівні політична географія досліджує співвідношення політичних сил між найбільшими за економічним та військовим потенціалом країнами – вивчає вплив політичних подій на глобальну економіку. Крім того, досліджує співтовариства країн, що утворили економічні або військово-політичні союзи, геополітичні регіони, геостратегічні регіони, культурні регіони (наприклад, арабські країни). Такі ТПС формуються на основі спільних довготривалих політичних та економічних інтересів, наявності великої політичної проблеми, культурної, етнічної, расової, мовної близькості. Ступінь їхньої цілісності відображає характер та інтенсивність зв’язків політичного, фінансового, торговельного, військового характеру.

  Політична географія досліджує проблеми на національному рівні, що дає підстави говорити про існування окремої науки  – політико-географічного країнознавства. Країна  – ключовий суб’єкт внутрішньої політичної діяльності та міждержавних зв’язків. У межах держави формуються три типи ТПС, які відповідним чином структурують політичний простір на певній території:

• площові (територія держави, адміністративно-територіальні одиниці, автономні одиниці тощо)
• лінійні (державні кордони)
• точкові (столиця, регіональні центри, ключові економічні та військові бази).

Взаємозв’язок між національними та геополітичними інтересами держави

    Зовнішня політика більшості держав у різні епохи визначалася національним інтересом. Національний інтерес визначається картою світу та ціннісною системою, що є панівною в даному суспільстві та державі. На міжнародній арені зіткнення реальних інтересів породжує реальні конфлікти, однак причинами війн часто виявляються помилково зрозумілі й хибно сформульовані національні інтереси або міркування щодо національної безпеки. Так було під час розв’язування США війни в Іраку (2003) або прийняття керівництвом СРСР рішення про введення радянських військ до Афганістану (1979). Головна складова національного інтересу – це самозбереження держави. Визначаючи національні інтереси і приймаючи на їх основі певні зовнішньополітичні рішення, керівники держав зважають на об’єктивні економічні, політичні, географічні та інші чинники, внутрішньополітичні інтереси. Враховуються також і можливі реакції на ці рішення на міжнародній арені з боку тих держав, яких вони так чи інакше стосуються. У сучасному світі визначення національних інтересів будь-якої держави передбачає обов’язкове врахування інтересів інших держав, а в чомусь і інтересів усього світового співтовариства.

    Найчастіше основоположні національні інтереси, пов’язані з безпекою і самозбереженням держави, неможливо реалізувати поодинці, без союзів і коаліцій з іншими державами. Через те країни вступають у військово-політичні блоки, наприклад НАТО. Джерелами реальної загрози для безпеки більшості країн є: тероризм, поширення зброї масового ураження, міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, деградація навколишнього середовища, уповільнення економічного зростання, контрабанда, незаконна міграція, забруднення навколишнього середовища, енергоресурси (володіючи ними, держава може впливати на політичний процес в окремих країнах і регіонах). У сучасних умовах національна безпека залежить не лише від потужності й боєздатності збройних сил, а й від інших чинників: економічної могутності, конкурентоспроможної промисловості, якості системи освіти, добробуту громадян та ін. 

Завдання:

1. Ознайомтеся з теоритичним матеріалом уроку

2. Зробіть короткий конспект основних понять. 

• Фото конспекта надіслати  на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Географія. Інфраструктурний каркас глобальної економіки

 Інфраструктурний каркас глобальної економіки

Перегляньте відеоурок

Дайте відповіді на питання:

1. Що таке «інформаційне суспільство»? Які його головні ознаки?

• 2. Поясніть, чому 80 % товарів міжнародної торгівлі перевозять морським транспортом.
• 3. Які є типи світових транспортно-логістичних мереж?

За необхідністю, доповніть свої знання інформацію з підручника та мережі інтернет.

• Фото кнспекта надіслати  на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Географія. Азія. Природні умови та ресурси. Населення.

 Азія. Природні умови та ресурси. Населення.

Перегляньте відео:

На основі інформації з відео та інформації з підручника та просторів інтернету, дайте відповіді на питання:

1. Охарактеризуйте особливості природних умов Азії. Доведіть твердження про те, що Азія - найбільш контрастна в природному відношенні частина світу.

2. Назвіть риси демографічної ситуації в Азії на початку XXI ст. Яку роль в її формуванні відіграють природний і механічний рух населення?

• Фото кнспекта надіслати  на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

ГЕОГРАФІЯ. Загальний огляд Азії. (ЕГП. Склад регіону. Сучасна політична карта. Типи країн за рівнем економічного розвитку. Міжнародні організації. Райони збройних конфліктів та проявів тероризму).

 Загальний огляд Азії. (ЕГП. Склад регіону. Сучасна політична карта. Типи країн за рівнем економічного розвитку. Міжнародні організації. 

Об’єкт нашого дослідження — Азія, найбільший як за площею, так і за кількістю населення регіон світу. Народи Азії, їхні традиції, культура, філософія — це феномен, який у західному світогляді визначається знаковим поняттям «Схід». Саме в цьому регіоні з’явилися найдавніші цивілізації, з його глибин накочувалися на Європу хвилі міграцій, у ньому зародилися всі три світові релігії — християнство, іслам і буддизм.

Азія — вкрай неоднорідна та контрастна. Це стосується і природних умов, і особливостей населення, і господарського життя й рівня розвитку країн. Саме тому тут виділяють найбільше субрегіонів.

1. Склад регіону

✵ Західна Азія (або Південно-Західна Азія): країни Близького Сходу: Кіпр, Туреччина, Сирія, Ліван, Ізраїль, Йорданія, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман, Ємен; країни Закавказзя: Азербайджан, Вірменія, Грузія.

✵ Південна Азія: Афганістан, Бангладеш, Бутан, Індія, Іран, Мальдіви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка.

✵ Південно-Східна Азія: Бруней, Східний Тимор, В’єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М’янма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни.

✵ Східна Азія: Китай, Північна Корея, Південна Корея, Монголія, Японія.

✵ Центральна Азія: Казахстан, Киргизія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан.

2. Особливості ЕГП

1) Приморське положення більшості держав, яке забезпечує вихід до морів Тихого, Індійського й Атлантичного океанів. Багато країн мають протяжну й досить порізану берегову лінію. Деякі країни мають острівне положення, є країни-архіпелаги. 2) Сусідське положення, що надає переваги у виборі близьких зовнішньополітичних та економічних партнерів. 3) Внутрішньоконтинентальне положення окремих країн, що ускладнює їх зовнішньоекономічні зв’язки: наприклад, Афганістан, Киргизія, Непал, Бутан, Монголія, Лаос.

3. Політична карта

48 держав і територій (без урахування Росії), 47 країн є суверенними; Тайвань (Китайська республіка) — частково визнана держава (юридично являє собою одну з провінцій Китаю). Переважають республіки, монархій 13. Конституційні монархії: одна імперія (Японія), чотири королівства (Бутан, Таїланд, Камбоджа, Йорданія), два емірати (Кувейт та Бахрейн), один султанат (Малайзія). Абсолютні монархії: Катар, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Бруней (дві останні — абсолютні теократичні монархії). За адміністративно-територіальним устроєм більшість унітарні. Федеративні країни (6): Індія (25 штатів), Пакистан (4 провінції), М’янма (14 областей), Малайзія (13 штатів), ОАЕ (7 князівств), Непал (5 регіонів). Складна політико-географічна ситуація в багатьох регіонах і країнах: війна в Сирії (з 2011 р.), Афганістані (з 1978 р.), невизнана «Ісламська держава» (ІД), конфлікти між євреями Ізраїлю та арабами Палестини, між Індією та Пакистаном, Північною та Південною Кореєю, грецько-турецькі суперечки (Кіпр), сепаратистські рухи в Індонезії тощо.

4. Типи країн за рівнем економічного розвитку

Високорозвинені (3): Японія — країна «Великої Сімки», Ізраїль — переселенська країна, Кіпр — країна у складі ЄС; країни з перехідною економікою (9) — колишні республіки СРСР та Монголія; всі інші — країни що розвиваються. Серед них: нові індустріальні країни (НІК) — «азіатські тигри» (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, а також Малайзія, Таїланд, Індонезія, Філіппіни, Туреччина); нафтодобувні країни з високими прибутками — країни Перської затоки (Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт та ін.) і Бруней; країни з порівняно зрілою структурою господарства — Індія, Пакистан, Іран, Йорданія, Шрі-Ланка та ін.; найменш розвинені країни — Афганістан, Бангладеш, Непал, Бутан, Ємен, М’янму, Камбоджу, Лаос та Східний Тімор. Китай ООН відносить до країн, що розвиваються. Економічні успіхи країни в останні десятиріччя дозволяють відносити Китай до підтипу нових індустріальних країн останньої хвилі.

5. Міжнародні організації

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) (10): Бруней, В’єтнам, М’янма, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд (1967 р). Ліга арабських держав (ЛАД) (22): держави Північної Африки й Західної Азії (Сирія, Ірак, Ємен, Йорданія, Ліван, Саудівська Аравія, Лівія, Кувейт, Бахрейн, Катар, Оман, ОАЕ).

• Завдання:
• 1. Ознайомтеся з теоритичним матеріалом.
• 2. Зробіть короткий конспект з теми Азія - загальна характеристика регіону
• 
  
• Фото кнспекта надіслати  на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Радянський Союз в міжвоєнний період

 Радянський Союз в міжвоєнний період

Відео обов'язкове до перегляду:

Диктатори. Володимир Ленін

• Завдання:
• 1. Ознайомтеся з презентацією.
• 2. За інформацію зі слайдів зробіть короткий конспект.
• 3. Перегляньте відео за темою.
• 
  
• Фото кнспекта надіслати  на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Національно- визвольний рух у 1944—1950-х рр . на території України. «Велика блокада» проти УПА.

 Національно- визвольний рух у 1944—1950-х рр . на території України. «Велика блокада»  проти УПА.

Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.

1. Боротьба ОУН та УПА на території України

З відступом нацистських окупантів Україна не здобула свободи. Це стало головною причиною опору радянській владі. Націоналістичний рух продовжував боротьбу «за створення Української самостійної соборної держави». Повстанці намагалися зберегти в краї свій вплив і збройні сили й перешкодити радянській владі утвердитися в Західній Україні. Провідники ОУН та УПА сподівалися, що після недалекої в часі поразки Третього рейху розгориться неминучий конфлікт між західними демократіями та СРСР, який завершиться його поразкою. Це створило б можливості для відродження Української держави.

Тому з відступом вермахту УПА розгорнула збройну боротьбу з радянською армією. Спершу вона мала досить масштабний характер. Сили УПА поділялися за територіальним принципом на УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Захід, активно оперуючи на територіях близько 150 тис. км2 з населенням майже 10 млн осіб. Підрозділи УПА (насамперед сотні та чоти) нараховували на той період близько 40 тис. бійців.

Наприкінці лютого 1944 р., натрапивши на засідку на сході від м. Рівного однієї із сотень УПА, був смертельно поранений командувач 1-го Українського фронту М. Ватутін. Проти повстанців було кинуто значні фронтові сили на чолі з маршалом Г. Жуковим. 24 квітня 1944 р. на околицях с. Гурби на Рівненщині відбулася битва, у якій узяло участь майже 30 тис. червоноармійців і 5 тис. упівців. Повстанці зазнали поразки, утративши до 2 тис. загиблими та 1,5 тис. полоненими.

Надалі, уникаючи прямих зіткнень з незрівнянно потужнішими фронтовими з’єднаннями, відділи УПА вступали у відкриті бої з невеликими гарнізонами, групами військовослужбовців, тиловими службами, здійснювали диверсії, улаштовували напади на районні центри, перешкоджаючи проводити трудові та військові мобілізації, заготовляти продовольство, запроваджувати мережу радянських органів влади.

Загалом від лютого 1944 р. до пізньої осені 1945 р. повстанці здійснили майже 6 тис. операцій проти радянських сил, а ті провели 27 тис. бойових операцій проти УПА. Отже, протягом перших 20 місяців протистояння за один день відбувалося не менше 500 сутичок. Разом з цим націоналістичне підпілля здійснило 14,5 тис. терористичних і диверсійних актів, унаслідок яких загинуло щонайменше 30 тис. осіб, уключаючи майже 4 тис. представників радянської влади, яка зі зброєю господарювала вдень, а вночі влада переходила до рук повстанців.

Ведучи важку боротьбу, повстанське керівництво не забувало й про демократизацію націоналістичного руху, розпочату в серпні 1943 р. третім надзвичайним Великим збором ОУН(б). Дуже важливим стало утворення Української Головної визвольної ради (УГВР) (11-15 липня 1944 р., с. Недільна, Самбірського р-ну Дрогобицької обл.), яка мала надпартійний та всеукраїнський характер. З 20 членів-засновників УГВР лише 6 були членами ОУН та УПА, 12 походило з Галичини, 2 представляли Волинь, 6 — Східну Україну. Президентом УГВР було обрано представника Наддніпрянщини Кирила Осьмака — члена Української Центральної ради (1917-1918), головою Генерального секретаріату та секретарем військових справ обрали Романа Шухевича. Так повстанське керівництво демонструвало, що, незважаючи на обставини збройної боротьби, прагне відійти від засад однопартійності та вождівства, запозичених від тоталітарних режимів.

Прагнучи заявити про себе на міжнародній арені та встановити контакти із західними союзниками, у жовтні 1944 р. УГВР відрядила до Німеччини делегацію, яка прагнула донести С. Бандері та Я. Стецьку своє нове бачення змісту національного руху.

2. «Велика блокада»

Протягом січня-квітня 1946 р. радянська влада провела широкомасштабну операцію під назвою «Велика блокада». У ній було задіяно майже 585 тис. солдатів, авіацію та бронетехніку. УПА втратила близько половини чисельності, проте зброї не склала. Зважаючи на погіршення в співвідношенні сил, УГВР у червні 1946 р. ухвалила рішення про поступову демобілізацію куренів і сотень і реорганізацію ядра УПА в невеликі чоти й рої до 40 і 10 бійців відповідно, здатних продовжувати боротьбу в підпіллі. Вони організовували саботаж колективізації, бойкот виборів, вели антирадянську пропаганду, здійснювали терористичні акти проти окупаційних посадовців та активістів.

Протягом 1944-1947 рр. УПА проводила свої операції в Закерзонні — на українських етнічних землях Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя, які внаслідок радянсько-польських домовленостей потрапили до складу польської держави й зазнали цілеспрямованої полонізації.

Радянське керівництво постійно шукало засобів знищення повстанського руху. Війська блокували великі лісові масиви, де дислокувалися повстанці.

Знищуючи український повстанський рух, НКДБ створював т. зв. «конспіративно-розвідувальні спецгрупи». Їх використовували для перевірки запідозрених у зв’язках з ОУН та УПА, компрометації та розкладу українського підпілля. Діяльність таких формувань супроводжувалася численними провокаціями й жахливим терором: грабежами, катуванням, винищенням сіл.

Мал.1
Воїни УПА в горах Словаччини. Фото. 1947 р.

Масові репресії, депортації «антирадянських елементів», насильницька колективізація західноукраїнських сіл поступово звужували соціальну базу руху опору, унеможливлювали його матеріальну підтримку. Тому восени 1949 р. голова Генерального секретаріату УГВР, головнокомандувач УПА, генерал-хорунжий Р. Шухевич видав наказ про припинення діяльності УПА як бойової одиниці. Учасники УПА та підпілля ОУН перейшли до пропагандистської роботи й саботажу.

Загибель Р. Шухевича в березні 1950 р. призвела до помітного згасання національного спротиву. У травні 1954 р. було схоплено й останнього головнокомандувача УПА полковника В. Кука.

За статистикою радянських спецслужб, протягом 1954-1955 рр. в Україні було здійснено 156 терористичних актів і замахів, 94 підпали колгоспних будівель і будинків активістів, установлено понад 5,5 тис. випадків виготовлення й розповсюдження антирадянської літератури. У 1955 р. підпілля ОУН почало створювати нову мережу боївок. Спроби активізувати націоналістичне підпілля підштовхнули радянські спецслужби до вбивства в еміграції ідеолога українського націоналізму, професора Українського вільного університету в Мюнхені Л. Ребета (1957) і голови Проводу закордонних частин ОУН С. Бандери (1959).

Останню боївку УПА в Тернопільській області органи держбезпеки розгромили у квітні 1960 р. За підрахунками вчених, втрати ОУН та УПА в боротьбі з радянським тоталітаризмом становлять 155 108 осіб.

Відео бажане до перегляду:

Додатковий матеріал:

ОСОБИСТОСТІ

Роман Шухевич (1907–1950) народився у Львові в родині українських інтелігентів. У дитинстві й юнацтві Роман активно займався спортом. Першою школою фізичної підготовки став Пласт. Громадську діяльність поєднував із навчанням, опановував інженерні науки у Львівській політехніці.

1923 року Роман вступив в УВО, а 1929-го – в ОУН. Протягом 1930–1934 років очолював бойову референтуру Крайової екзекутиви ОУН, яка здійснила кілька гучних бойових актів. Врешті, саме через один із них (вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького) поліція провела масові арешти. Серед затриманих був і Роман Шухевич, якого заслано до концтабору в Березі Картузькій, а згодом – тюрми “Бригідки”. Вийшовши на волю у 1937 році, заснував та очолив першу в Галичині українську рекламну фірму “Фама”.

1939 року став на захист Карпатської України. 30 червня 1941-го на чолі “Нахтігалю” ввійшов до Львова. Того ж дня ОУН проголосила Акт відновлення Української Держави та створила Українське державне правління. Шухевич став заступником міністра військових справ.

У листопаді 1943 року він став Головним командиром УПА. У липні 1944 року внаслідок об’єднання українських політичних сил утворився підпільний парламент – Українська головна визвольна рада. Роман Шухевич – “Тарас Чупринка” очолив Генеральний секретаріат УГВР. 5 березня 1950 року в селі Білогорща біля Львова в останньому бою генерал-хорунжий Роман Шухевич загинув.

Кирило Осьмак (1890–1960) народився на Миргородщині (Полтавщина). Навчався в Московському сільськогосподарському інституті. Активний учасник українського національного руху, член Української Центральної Ради. За Директорії працював при уряді УНР. Уперше заарештований більшовиками 1929 року, 1930-го – другий арешт. За вироком суду присуджено 3 роки концтабору, які згодом замінено на адмінзаслання до Сиктивкара. У 1938 році відбувся третій арешт. На волю вийшов у 1940-му.

З літа 1942-го співпрацював з ОУН (б) був залучений до пропаганди. У липні 1944 року обраний президентом УГВР, склав проекти її головних програмних документів. Того ж року Кирила Осьмака заарештували радянські органи безпеки та присудили 25 років ув’язнення. Помер у Владімірській тюрмі у віці 70 років. Тільки у 2004-му перепохований у Києві на Байковому кладовищі.

Тарас Боровець – “Бульба” (1908–1981) народився на Рівненщині в родині селянина. У перші дні німецько-радянської війни з групою однодумців йому вдалося роззброїти червону міліцію в Сарнах на Рівненщині. З приходом нацистів його було призначено комендантом поліції Сарненського округу. Щоб “зачистити” район Полісся від залишків Червоної армії, Боровцю дозволили створити з українців групу в тисячу бійців. Згодом він переніс до Олевська штаб організації, яку назвав “Поліська Січ”. 16 листопада 1941 року це військове формування було розпущене. У подальшому на основі "Поліської Січі" навесні 1942 року Тарас Боровець відновив загін під назвою УПА і розпочав антинімецьку боротьбу.

У 1942–1943 роках УПА – “Поліська Січ”, що діяла малими партизанськими відділами, налічувала близько 700 осіб. Оскільки УПА Боровця було реальною збройною силою, її намагалися використати різні сторони – і німецька адміністрація, і радянські партизани. Врешті  нацисти заарештували та відправили у концтабір. На волю вийшов 1944-го. Пішов на співпрацю з німцями, у 1945 році очолив парашутну бригаду “Група Б” у складі СС, а згодом виїхав на еміграцію.

Іван Кулик – “Сірий” (1919–1951) народився в Донецькій області. Маючи звання старшого лейтенанта Червоної армії, потрапив до німецького полону, звідти втік із групою бійців і приєднався до лав повстанців.

В УПА командував сотнею, що діяла на Гуцульщині. Вступив до ОУН. З 1946 року став військовим референтом, згодом – референтом пропаганди у Коломийському окружному проводі. 1950-го призначений окружним провідником ОУН Коломийщини. Отримав ступінь сотника УПА. Загинув 2 жовтня 1951 року на Івано-Франківщині в бою зі спецгрупою МВД.          

Ніл Хасевич (1905–1952) народився в селі Дюксині на Рівненщині в родині священнослужителя. Юнаком Ніл потрапив під потяг, і йому відрізало ліву ногу до коліна. Гроші, виплачені залізницею за каліцтво, витратив на навчання у Варшавській академії образотворчих мистецтв (відділи малярства та графіки).

Творчість митця умовно поділяється на два періоди: варшавський (1927–1939), де він працював як маляр і графік, і волинський (1939–1952) – графічний. 1927-го Ніл Хасевич був серед засновників варшавського мистецького гуртка “Спокій”. За роки існування групи організовано 13 виставок, у тому числі дві пересувні. – на Волині. Протягом 1930-х роботи художника експонувалися не тільки на Волині, а й у Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго, Нью-Йорку.

У 1935 році після отримання диплома Академії мистецтв із правом викладати повернувся на Волинь і деякий час вчителював. Став членом ОУН.

У лавах УПА – з 1943-го. Відомий під псевдо “Зот”, “Рибак”, “Старий”. Керував друкарнею повстанців, працював як редактор та ілюстратор журналів “До зброї”, “Український перець”, “Хрін”. У бункерах, землянках і криївках, за допомогою примітивної друкарської техніки і в умовах нестачі матеріалів створив понад 150 композицій і понад 50 графічних робіт. Серед них – плакати “За Українську самостійну соборну державу”, “Воля народам! Воля людині!”, “Слава Україні! Героям слава!” (із найвідомішої серії “Волинь у боротьбі”), галерею портретів бійців і командирів УПА, карикатури на комуністичних вождів. Виховав послідовників, відомих як “Артем”, “Мирон”, “Свирид”. Доробок майстра видано за океаном в альбомах “Волинь у боротьбі” та “Графіка в бункерах УПА.  (1950–1952)”.

Він розробив бофони[5], які чітко передають ідейний зміст визвольної боротьби. У травні 1951 року при Ровенському обласному управлінні МГБ створили спеціальну оперативну групу для ліквідації художника.
4 березня 1952-го він загинув у бою в селі Сухівці Клеванського району на Рівненщині.                                     

Катерина Зарицька – “Монета”, “Маня”, “Орися”, “Калина”, “Легенда”, “У.Кужіль” (1914–1986), народилася в місті Коломиї. Донька відомого українського математика, професора Львівського університету Мирона Зарицького. У 1930-ті роки входила до жіночої розвідки у відділі розвідки Крайової екзекутиви ОУН. 1934 року арештована у справі Пєрацького. Звільнена у травні 1939-го внаслідок амністії. Вийшла заміж за відомого діяча визвольного руху Михайла Сороку.

У березні 1940 року її, вагітну, арештували разом із чоловіком, з яким вона при житті більше не зустрілася. Вийшла на волю 1941 року, продовжила навчатися на інженера. У 1943-му організувала та очолила підпільний Український Червоний Хрест. Провідниця жіночої сітки ОУН. Активно працювала в підпільній пропаганді, під псевдонімом “У.Кужіль” написала кілька важливих політично-ідеологічних статей. Зв’язкова головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Керівництво визвольного руху відзначило її Срібним хрестом заслуги. Схоплена у вересні 1947 року на залізничній станції в місті Ходорові. 1952-го засуджена до 25 років тюрми. Вийшла на волю 21 вересня 1972 року, жила у місті Волочиську Хмельницької області. Була похована у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі у Львові, а 28 вересня 1991 року її прах перенесено до спільної могили із Михайлом Сорокою, чиє тіло привезли з Мордовії.

 Завдання:

1. Ознайомтеся з теоритичним матеріалом уроку

2. Перегляньте відео до теми

3. Зробіть хронлогічну таблицю з питання - Боротьба ОУН та УПА на території України.

Фото роботи надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810