Національно- визвольний рух у 1944—1950-х рр . на території України. «Велика блокада» проти УПА.

 Національно- визвольний рух у 1944—1950-х рр . на території України. «Велика блокада»  проти УПА.

Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.

1. Боротьба ОУН та УПА на території України

З відступом нацистських окупантів Україна не здобула свободи. Це стало головною причиною опору радянській владі. Націоналістичний рух продовжував боротьбу «за створення Української самостійної соборної держави». Повстанці намагалися зберегти в краї свій вплив і збройні сили й перешкодити радянській владі утвердитися в Західній Україні. Провідники ОУН та УПА сподівалися, що після недалекої в часі поразки Третього рейху розгориться неминучий конфлікт між західними демократіями та СРСР, який завершиться його поразкою. Це створило б можливості для відродження Української держави.

Тому з відступом вермахту УПА розгорнула збройну боротьбу з радянською армією. Спершу вона мала досить масштабний характер. Сили УПА поділялися за територіальним принципом на УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Захід, активно оперуючи на територіях близько 150 тис. км2 з населенням майже 10 млн осіб. Підрозділи УПА (насамперед сотні та чоти) нараховували на той період близько 40 тис. бійців.

Наприкінці лютого 1944 р., натрапивши на засідку на сході від м. Рівного однієї із сотень УПА, був смертельно поранений командувач 1-го Українського фронту М. Ватутін. Проти повстанців було кинуто значні фронтові сили на чолі з маршалом Г. Жуковим. 24 квітня 1944 р. на околицях с. Гурби на Рівненщині відбулася битва, у якій узяло участь майже 30 тис. червоноармійців і 5 тис. упівців. Повстанці зазнали поразки, утративши до 2 тис. загиблими та 1,5 тис. полоненими.

Надалі, уникаючи прямих зіткнень з незрівнянно потужнішими фронтовими з’єднаннями, відділи УПА вступали у відкриті бої з невеликими гарнізонами, групами військовослужбовців, тиловими службами, здійснювали диверсії, улаштовували напади на районні центри, перешкоджаючи проводити трудові та військові мобілізації, заготовляти продовольство, запроваджувати мережу радянських органів влади.

Загалом від лютого 1944 р. до пізньої осені 1945 р. повстанці здійснили майже 6 тис. операцій проти радянських сил, а ті провели 27 тис. бойових операцій проти УПА. Отже, протягом перших 20 місяців протистояння за один день відбувалося не менше 500 сутичок. Разом з цим націоналістичне підпілля здійснило 14,5 тис. терористичних і диверсійних актів, унаслідок яких загинуло щонайменше 30 тис. осіб, уключаючи майже 4 тис. представників радянської влади, яка зі зброєю господарювала вдень, а вночі влада переходила до рук повстанців.

Ведучи важку боротьбу, повстанське керівництво не забувало й про демократизацію націоналістичного руху, розпочату в серпні 1943 р. третім надзвичайним Великим збором ОУН(б). Дуже важливим стало утворення Української Головної визвольної ради (УГВР) (11-15 липня 1944 р., с. Недільна, Самбірського р-ну Дрогобицької обл.), яка мала надпартійний та всеукраїнський характер. З 20 членів-засновників УГВР лише 6 були членами ОУН та УПА, 12 походило з Галичини, 2 представляли Волинь, 6 — Східну Україну. Президентом УГВР було обрано представника Наддніпрянщини Кирила Осьмака — члена Української Центральної ради (1917-1918), головою Генерального секретаріату та секретарем військових справ обрали Романа Шухевича. Так повстанське керівництво демонструвало, що, незважаючи на обставини збройної боротьби, прагне відійти від засад однопартійності та вождівства, запозичених від тоталітарних режимів.

Прагнучи заявити про себе на міжнародній арені та встановити контакти із західними союзниками, у жовтні 1944 р. УГВР відрядила до Німеччини делегацію, яка прагнула донести С. Бандері та Я. Стецьку своє нове бачення змісту національного руху.

2. «Велика блокада»

Протягом січня-квітня 1946 р. радянська влада провела широкомасштабну операцію під назвою «Велика блокада». У ній було задіяно майже 585 тис. солдатів, авіацію та бронетехніку. УПА втратила близько половини чисельності, проте зброї не склала. Зважаючи на погіршення в співвідношенні сил, УГВР у червні 1946 р. ухвалила рішення про поступову демобілізацію куренів і сотень і реорганізацію ядра УПА в невеликі чоти й рої до 40 і 10 бійців відповідно, здатних продовжувати боротьбу в підпіллі. Вони організовували саботаж колективізації, бойкот виборів, вели антирадянську пропаганду, здійснювали терористичні акти проти окупаційних посадовців та активістів.

Протягом 1944-1947 рр. УПА проводила свої операції в Закерзонні — на українських етнічних землях Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя, які внаслідок радянсько-польських домовленостей потрапили до складу польської держави й зазнали цілеспрямованої полонізації.

Радянське керівництво постійно шукало засобів знищення повстанського руху. Війська блокували великі лісові масиви, де дислокувалися повстанці.

Знищуючи український повстанський рух, НКДБ створював т. зв. «конспіративно-розвідувальні спецгрупи». Їх використовували для перевірки запідозрених у зв’язках з ОУН та УПА, компрометації та розкладу українського підпілля. Діяльність таких формувань супроводжувалася численними провокаціями й жахливим терором: грабежами, катуванням, винищенням сіл.

Мал.1
Воїни УПА в горах Словаччини. Фото. 1947 р.

Масові репресії, депортації «антирадянських елементів», насильницька колективізація західноукраїнських сіл поступово звужували соціальну базу руху опору, унеможливлювали його матеріальну підтримку. Тому восени 1949 р. голова Генерального секретаріату УГВР, головнокомандувач УПА, генерал-хорунжий Р. Шухевич видав наказ про припинення діяльності УПА як бойової одиниці. Учасники УПА та підпілля ОУН перейшли до пропагандистської роботи й саботажу.

Загибель Р. Шухевича в березні 1950 р. призвела до помітного згасання національного спротиву. У травні 1954 р. було схоплено й останнього головнокомандувача УПА полковника В. Кука.

За статистикою радянських спецслужб, протягом 1954-1955 рр. в Україні було здійснено 156 терористичних актів і замахів, 94 підпали колгоспних будівель і будинків активістів, установлено понад 5,5 тис. випадків виготовлення й розповсюдження антирадянської літератури. У 1955 р. підпілля ОУН почало створювати нову мережу боївок. Спроби активізувати націоналістичне підпілля підштовхнули радянські спецслужби до вбивства в еміграції ідеолога українського націоналізму, професора Українського вільного університету в Мюнхені Л. Ребета (1957) і голови Проводу закордонних частин ОУН С. Бандери (1959).

Останню боївку УПА в Тернопільській області органи держбезпеки розгромили у квітні 1960 р. За підрахунками вчених, втрати ОУН та УПА в боротьбі з радянським тоталітаризмом становлять 155 108 осіб.

Відео бажане до перегляду:

Додатковий матеріал:

ОСОБИСТОСТІ

Роман Шухевич (1907–1950) народився у Львові в родині українських інтелігентів. У дитинстві й юнацтві Роман активно займався спортом. Першою школою фізичної підготовки став Пласт. Громадську діяльність поєднував із навчанням, опановував інженерні науки у Львівській політехніці.

1923 року Роман вступив в УВО, а 1929-го – в ОУН. Протягом 1930–1934 років очолював бойову референтуру Крайової екзекутиви ОУН, яка здійснила кілька гучних бойових актів. Врешті, саме через один із них (вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького) поліція провела масові арешти. Серед затриманих був і Роман Шухевич, якого заслано до концтабору в Березі Картузькій, а згодом – тюрми “Бригідки”. Вийшовши на волю у 1937 році, заснував та очолив першу в Галичині українську рекламну фірму “Фама”.

1939 року став на захист Карпатської України. 30 червня 1941-го на чолі “Нахтігалю” ввійшов до Львова. Того ж дня ОУН проголосила Акт відновлення Української Держави та створила Українське державне правління. Шухевич став заступником міністра військових справ.

У листопаді 1943 року він став Головним командиром УПА. У липні 1944 року внаслідок об’єднання українських політичних сил утворився підпільний парламент – Українська головна визвольна рада. Роман Шухевич – “Тарас Чупринка” очолив Генеральний секретаріат УГВР. 5 березня 1950 року в селі Білогорща біля Львова в останньому бою генерал-хорунжий Роман Шухевич загинув.

Кирило Осьмак (1890–1960) народився на Миргородщині (Полтавщина). Навчався в Московському сільськогосподарському інституті. Активний учасник українського національного руху, член Української Центральної Ради. За Директорії працював при уряді УНР. Уперше заарештований більшовиками 1929 року, 1930-го – другий арешт. За вироком суду присуджено 3 роки концтабору, які згодом замінено на адмінзаслання до Сиктивкара. У 1938 році відбувся третій арешт. На волю вийшов у 1940-му.

З літа 1942-го співпрацював з ОУН (б) був залучений до пропаганди. У липні 1944 року обраний президентом УГВР, склав проекти її головних програмних документів. Того ж року Кирила Осьмака заарештували радянські органи безпеки та присудили 25 років ув’язнення. Помер у Владімірській тюрмі у віці 70 років. Тільки у 2004-му перепохований у Києві на Байковому кладовищі.

Тарас Боровець – “Бульба” (1908–1981) народився на Рівненщині в родині селянина. У перші дні німецько-радянської війни з групою однодумців йому вдалося роззброїти червону міліцію в Сарнах на Рівненщині. З приходом нацистів його було призначено комендантом поліції Сарненського округу. Щоб “зачистити” район Полісся від залишків Червоної армії, Боровцю дозволили створити з українців групу в тисячу бійців. Згодом він переніс до Олевська штаб організації, яку назвав “Поліська Січ”. 16 листопада 1941 року це військове формування було розпущене. У подальшому на основі "Поліської Січі" навесні 1942 року Тарас Боровець відновив загін під назвою УПА і розпочав антинімецьку боротьбу.

У 1942–1943 роках УПА – “Поліська Січ”, що діяла малими партизанськими відділами, налічувала близько 700 осіб. Оскільки УПА Боровця було реальною збройною силою, її намагалися використати різні сторони – і німецька адміністрація, і радянські партизани. Врешті  нацисти заарештували та відправили у концтабір. На волю вийшов 1944-го. Пішов на співпрацю з німцями, у 1945 році очолив парашутну бригаду “Група Б” у складі СС, а згодом виїхав на еміграцію.

Іван Кулик – “Сірий” (1919–1951) народився в Донецькій області. Маючи звання старшого лейтенанта Червоної армії, потрапив до німецького полону, звідти втік із групою бійців і приєднався до лав повстанців.

В УПА командував сотнею, що діяла на Гуцульщині. Вступив до ОУН. З 1946 року став військовим референтом, згодом – референтом пропаганди у Коломийському окружному проводі. 1950-го призначений окружним провідником ОУН Коломийщини. Отримав ступінь сотника УПА. Загинув 2 жовтня 1951 року на Івано-Франківщині в бою зі спецгрупою МВД.          

Ніл Хасевич (1905–1952) народився в селі Дюксині на Рівненщині в родині священнослужителя. Юнаком Ніл потрапив під потяг, і йому відрізало ліву ногу до коліна. Гроші, виплачені залізницею за каліцтво, витратив на навчання у Варшавській академії образотворчих мистецтв (відділи малярства та графіки).

Творчість митця умовно поділяється на два періоди: варшавський (1927–1939), де він працював як маляр і графік, і волинський (1939–1952) – графічний. 1927-го Ніл Хасевич був серед засновників варшавського мистецького гуртка “Спокій”. За роки існування групи організовано 13 виставок, у тому числі дві пересувні. – на Волині. Протягом 1930-х роботи художника експонувалися не тільки на Волині, а й у Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго, Нью-Йорку.

У 1935 році після отримання диплома Академії мистецтв із правом викладати повернувся на Волинь і деякий час вчителював. Став членом ОУН.

У лавах УПА – з 1943-го. Відомий під псевдо “Зот”, “Рибак”, “Старий”. Керував друкарнею повстанців, працював як редактор та ілюстратор журналів “До зброї”, “Український перець”, “Хрін”. У бункерах, землянках і криївках, за допомогою примітивної друкарської техніки і в умовах нестачі матеріалів створив понад 150 композицій і понад 50 графічних робіт. Серед них – плакати “За Українську самостійну соборну державу”, “Воля народам! Воля людині!”, “Слава Україні! Героям слава!” (із найвідомішої серії “Волинь у боротьбі”), галерею портретів бійців і командирів УПА, карикатури на комуністичних вождів. Виховав послідовників, відомих як “Артем”, “Мирон”, “Свирид”. Доробок майстра видано за океаном в альбомах “Волинь у боротьбі” та “Графіка в бункерах УПА.  (1950–1952)”.

Він розробив бофони[5], які чітко передають ідейний зміст визвольної боротьби. У травні 1951 року при Ровенському обласному управлінні МГБ створили спеціальну оперативну групу для ліквідації художника.
4 березня 1952-го він загинув у бою в селі Сухівці Клеванського району на Рівненщині.                                     

Катерина Зарицька – “Монета”, “Маня”, “Орися”, “Калина”, “Легенда”, “У.Кужіль” (1914–1986), народилася в місті Коломиї. Донька відомого українського математика, професора Львівського університету Мирона Зарицького. У 1930-ті роки входила до жіночої розвідки у відділі розвідки Крайової екзекутиви ОУН. 1934 року арештована у справі Пєрацького. Звільнена у травні 1939-го внаслідок амністії. Вийшла заміж за відомого діяча визвольного руху Михайла Сороку.

У березні 1940 року її, вагітну, арештували разом із чоловіком, з яким вона при житті більше не зустрілася. Вийшла на волю 1941 року, продовжила навчатися на інженера. У 1943-му організувала та очолила підпільний Український Червоний Хрест. Провідниця жіночої сітки ОУН. Активно працювала в підпільній пропаганді, під псевдонімом “У.Кужіль” написала кілька важливих політично-ідеологічних статей. Зв’язкова головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Керівництво визвольного руху відзначило її Срібним хрестом заслуги. Схоплена у вересні 1947 року на залізничній станції в місті Ходорові. 1952-го засуджена до 25 років тюрми. Вийшла на волю 21 вересня 1972 року, жила у місті Волочиську Хмельницької області. Була похована у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі у Львові, а 28 вересня 1991 року її прах перенесено до спільної могили із Михайлом Сорокою, чиє тіло привезли з Мордовії.

 Завдання:

1. Ознайомтеся з теоритичним матеріалом уроку

2. Перегляньте відео до теми

3. Зробіть хронлогічну таблицю з питання - Боротьба ОУН та УПА на території України.

Фото роботи надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810