Географія. Основні поняття політичної географії.

 Основні поняття політичної географії.

Географічні складники політичної географії: географічний простір, території, географічні місця

     На межі географії та політології сформувалася наука політична географія.

   Політична географія  – суспільно-географічна наука про просторову організацію держав і міждержавних об’єднань, розміщення та стосунки між політичними силами, територіальні форми політичних процесів і явищ.

   Предметом політичної географії визначають геопросторову (територіальну) організацію політичної сфери суспільства. Політична географія проводить дослідження за такими трьома територіальними рівнями:

• макрорівень – географічний простір: дослідження світу в цілому та великих регіонів;
• мезорівень – території: окремих країн;
• мікрорівень – географічних місць: окремих міст, районів тощо.

   Географічний простір – одне з фундаментальних понять політичної географії, яким позначають упорядкованість географічних об’єктів відносно земної поверхні та їх просторову організацію. Інтегральний географічний простір складається з економічного, соціального, політичного та фізичного просторів.

    Територія  – частина поверхні суходолу на Землі з природними й створеними внаслідок людської діяльності ресурсами, що має певні просторові межі та географічне положення.

   Якщо йдеться про морські простори, то вживають термін акваторія. Акваторії Світового океану дедалі активніше долучаються до політичного життя планети, оскільки це стосується свободи судноплавства, використання ресурсів виняткових економічних зон, екологічної безпеки та ін.

    Географічне місце – будь-який географічний об’єкт із офіційно визначеними межами (зокрема країна, її частина, населений пункт, місцевість тощо), що характеризується певним місцем розташування на поверхні Землі.

    Політична географія має багато напрямів дослідження. Основний з них  – політична карта світу, етапи її формування та сучасний стан. Політична географія вивчає також становлення кордонів держав, можливості транскордонних зв’язків, територіальні претензії. Складником політичної географії є політико-географічне країнознавство, яке проводить комплексне політико-географічне оцінювання регіонів світу та окремих країн. Важливим напрямом політико-географічних знань є геополітика, що аналізує вплив різноманітних географічних чинників на стратегічні позиції держав у світовому географічному просторі.

       Політичні складники: політичні інституції, політичні відносини

     До складу політичної системи суспільства входять політичні інституції та політичні відносини.

     Політичні інституції  – це різновид соціальних інститутів, завданнями яких є встановлення, виконання та підтримання влади.

     Це спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, зумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами політичного життя. У сучасному суспільстві існує ряд основних політичних інституцій. Центральним, базовим елементом організації суспільства в політичну систему є інституція держави. Функції регулювання відносин щодо створення основних правових норм, законів і представництва інтересів різних соціальних груп виконує інституція парламентаризму. Систему взаємодій, що складаються між органами, посадовими особами, які здійснюють поточне управління суспільними справами та населенням країни, регулює інституція виконавчої влади. Професійну діяльність людей, які належать до особливої статусної групи, регулює інституція державної служби. Інституція глави держави забезпечує стійке відтворення суспільних відносин, дає змогу лідеру держави виступати від імені всього народу, бути вищим арбітром у суперечках, гарантувати цілісність країни, непорушність конституційних прав громадян. Регламентує відносини з приводу суперечок і конфліктів, робить взаємодії людей чітко визначеними та стійкими інституція судової влади. Крім того, існує інституція політичних партій, що представляє інтереси громадян і ставить за мету їхню реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні. Найрізноманітніші організовані групи та спільноти людей формують групи інтересів. До них належать профспілки, молодіжний та жіночий рух, творчі союзи та об’єднання, етнічні та релігійні спільноти та ін.

  У процесі спільної політичної діяльності індивіди й соціальні спільноти вступають у певні відносини.

    Політичні відносини – стійкі взаємозв’язки й взаємодії суб’єктів політики. Така стійкість досягається завдяки нормам, що регулюють поведінку взаємодіючих політичних суб’єктів.

  Політичні відносини значно більшою мірою, ніж інші, впливають на забезпечення соціальної стабільності. Ті політичні відносини, що утвердилися, вдосконалюються шляхом реформ. Типи політичних відносин можуть змінюватися також революційним шляхом. Якщо в суспільстві створюються умови, за яких об’єкт політики не хоче жити так, як раніше, а суб’єкт політики не може по-старому здійснювати політику й не вдається до реформ, то виникають об’єктивні передумови революції. За наявності зрілого суб’єктивного чинника складається загальнонаціональна криза, що може перерости в революцію. Якщо ж такого усвідомлення немає, то відбувається не революція з її докорінними змінами у політичних відносинах, а політичний бунт.

  Розвинуте суспільство має безліч форм політичних відносин. Політичні відносини в загальному процесі суспільного розвитку можуть або відігравати прогресивну роль, або стати гальмом розвитку, чи навіть джерелом регресу.

Територіально-політичні системи (ТПС) національного та наддержавного рівнів

  Основним об’єктом дослідження політичної географії є територіально-політичні системи (ТПС). Це об’єктивно взаємозалежні сполучення елементів політичної сфери (політичних й адміністративних кордонів, центрів управління, органів влади, партій, суспільних рухів тощо), що функціонують на певній території. За масштабами вирізняють кілька рівнів ТПС: наддержавний, або глобальний (світ, великі регіони), національний (країни) та місцевий (частина країни, населений пункт, місцевість тощо).

  На наддержавному рівні політична географія досліджує співвідношення політичних сил між найбільшими за економічним та військовим потенціалом країнами – вивчає вплив політичних подій на глобальну економіку. Крім того, досліджує співтовариства країн, що утворили економічні або військово-політичні союзи, геополітичні регіони, геостратегічні регіони, культурні регіони (наприклад, арабські країни). Такі ТПС формуються на основі спільних довготривалих політичних та економічних інтересів, наявності великої політичної проблеми, культурної, етнічної, расової, мовної близькості. Ступінь їхньої цілісності відображає характер та інтенсивність зв’язків політичного, фінансового, торговельного, військового характеру.

  Політична географія досліджує проблеми на національному рівні, що дає підстави говорити про існування окремої науки  – політико-географічного країнознавства. Країна  – ключовий суб’єкт внутрішньої політичної діяльності та міждержавних зв’язків. У межах держави формуються три типи ТПС, які відповідним чином структурують політичний простір на певній території:

• площові (територія держави, адміністративно-територіальні одиниці, автономні одиниці тощо)
• лінійні (державні кордони)
• точкові (столиця, регіональні центри, ключові економічні та військові бази).

Взаємозв’язок між національними та геополітичними інтересами держави

    Зовнішня політика більшості держав у різні епохи визначалася національним інтересом. Національний інтерес визначається картою світу та ціннісною системою, що є панівною в даному суспільстві та державі. На міжнародній арені зіткнення реальних інтересів породжує реальні конфлікти, однак причинами війн часто виявляються помилково зрозумілі й хибно сформульовані національні інтереси або міркування щодо національної безпеки. Так було під час розв’язування США війни в Іраку (2003) або прийняття керівництвом СРСР рішення про введення радянських військ до Афганістану (1979). Головна складова національного інтересу – це самозбереження держави. Визначаючи національні інтереси і приймаючи на їх основі певні зовнішньополітичні рішення, керівники держав зважають на об’єктивні економічні, політичні, географічні та інші чинники, внутрішньополітичні інтереси. Враховуються також і можливі реакції на ці рішення на міжнародній арені з боку тих держав, яких вони так чи інакше стосуються. У сучасному світі визначення національних інтересів будь-якої держави передбачає обов’язкове врахування інтересів інших держав, а в чомусь і інтересів усього світового співтовариства.

    Найчастіше основоположні національні інтереси, пов’язані з безпекою і самозбереженням держави, неможливо реалізувати поодинці, без союзів і коаліцій з іншими державами. Через те країни вступають у військово-політичні блоки, наприклад НАТО. Джерелами реальної загрози для безпеки більшості країн є: тероризм, поширення зброї масового ураження, міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, деградація навколишнього середовища, уповільнення економічного зростання, контрабанда, незаконна міграція, забруднення навколишнього середовища, енергоресурси (володіючи ними, держава може впливати на політичний процес в окремих країнах і регіонах). У сучасних умовах національна безпека залежить не лише від потужності й боєздатності збройних сил, а й від інших чинників: економічної могутності, конкурентоспроможної промисловості, якості системи освіти, добробуту громадян та ін. 

Завдання:

1. Ознайомтеся з теоритичним матеріалом уроку

2. Зробіть короткий конспект основних понять. 

• Фото конспекта надіслати  на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810