Період «розрядки» в міжнародній політиці.

 Період «розрядки» в міжнародній політиці.

Розрядка — історичний період зменшення міжнародної напруженості, ослаблення військового й політичного протистояння та нормалізація відносин між західним блоком держав, НАТО на чолі з США та комуністичним блоком, ОВД на чолі з СРСР. Період розрядки охоплює період з кінця 1960-х до кінця 1970-х років, його кульмінацією стала Міжнародна Гельсінська конференція у 1975 р. Розрядка фактично перервалася у 1979/1980 рр., коли СРСР здійснив агресію проти Афганістану.

Основні передумови розрядки були такі:

• Досягнення військово-стратегічного паритету (рівноваги) між СРСР і США — усвідомлення громадськістю і керівниками провідних держав катастрофічності будь-якого ядерного конфлікту;
• негативний вплив гонки озброєнь на економіку СРСР та інших країн світу, посилення антивоєнного руху в США та інших державах, великі людські втрати й моральна криза під час війни у В'єтнамі;
• поглиблення взаємозалежності і взаємозв'язку країн світу, неможливість наодинці розв'язати екологічні, енергетичні та інші глобальні проблеми.

Особливе занепокоєння пересічних громадян і політичних лідерів викликала загроза ядерної війни, на порозі якої людство опинялося під час міжнародних криз і конфліктів у 1950-1960-х роках.

1 червня 1968 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Відтоді ДНЯЗ підписали 190 країн. Унікальність договору полягає в тому, що немає жодної іншої міжнародної угоди, яка ґрунтується на домовленостях між неядерними і ядерними державами; до останніх офіційно належать Велика Британія, Китай, СРСР (після його розпаду — Росія), Франція і США. Сьогодні не є учасниками ДНЯЗ Ізраїль, Індія, Пакистан та КНДР.

Поступово відбувалися зміни в зовнішній політиці СРСР. Радянський Союз та його союзники помітно скоротили кількість заяв про близький неминучий крах капіталізму і знизили їхню агресивну тональність. А в січні 1965 р. Політичний Консультативний Комітет країн-учасниць Варшавського договору звернувся до всіх європейських країн із пропозицією скликати загальноєвропейську нараду для обговорення заходів колективної безпеки в Європі

Новий канцлер ФРН В. Брандт запропонував відмовитися від «холодної війни» і налагодити нормальні відносини з країнами Європи, насамперед з СРСР і Польщею. У 1970 р. укладено договір між ФРН та СРСР про визнання повоєнних кордонів і подібні договори з Польщею та Чехословаччиною. Пом'якшенню політичного клімату в Європі сприяло також встановлення міждержавних відносин ФРН з НДР. У вересні 1971 р. вдалося підписати чотиристоронню угоду щодо Західного Берліна.

Істотному поліпшенню міжнародної обстановки сприяли радянсько-американські домовленості з обмеження гонки озброєнь:

• Договір щодо протиракетної оборони (ПРО) і Договір щодо обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСВ), 1972 р.;
• Конвенція про заборону бактеріологічної зброї та її знищення (1972 р.);
• Договір про обмеження підземних випробувань ядерної зброї (1974 р.) та ін.

Ці угоди та поступові зміни в політичному мисленні лідерів провідних держав сприяли міжнародній розрядці і стали важливими чинниками, що передували організації епохальної події — Загальноєвропейської конференції з безпеки і співробітництва в Європі.

ГЕЛЬСІНСЬКА МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

Підготовка до конференції розпочалася восени 1972 р. за ініціативи Фінляндії. Складність перших підготовчих зустрічей у Гельсінкі пояснювалась участю в них країн-членів Варшавського договору, НАТО та нейтральних держав.

1 серпня 1975 р. у фінській столиці зібралися представники 33 країн Європи (Албанія не брала участі в нараді), а також США і Канади. На урочистому відкритті Гельсінської конференції виступили президент Фінляндії У. Кекконен, генеральний секретар ООН К. Вальдхайм, голови держав чи урядів усіх держав-учасниць саміту. Цього ж дня був підписаний Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінський акт). У цьому документі зафіксовано десять основоположних принципів міждержавних відносин.

Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1.08.1975 р.). Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах (фрагменти)

• 1. Суверенна рівність, повага прав, притаманних суверенітету.
• 2. Незастосування сили або погрози силою.
• 3. Непорушність кордонів.
• 4. Територіальна цілісність держав.
• 5. Мирне врегулювання суперечок.
• 6. Невтручання у внутрішні справи (держави також відмовилися від надання прямої чи непрямої допомоги терористичній, підривній чи іншій діяльності, спрямованій на насильницьке повалення режиму іншої держави-учасниці).
• 7. Повага прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переконань.
• 8. Рівноправ'я та право народів розпоряджатися своєю долею.
• 9. Співробітництво між державами.
• 10. Сумлінне виконання зобов'язань за міжнародним правом.

Як Ви думаєте, які пункти Заключного акта вважали центральними західні держави, а які — СРСР та його союзники?

Унаслідок підписання керівництвом Радянського Союзу Заключного акта, 12 травня 1976 р. у Москві було створено дисидентську організацію — Групу сприяння виконанню Гельсінських угод у СРСР. Через півроку, 9 листопада 1976 р. письменник М. Руденко на прес-конференції, що відбулася на квартирі О. Гінзбурґа в Москві, зробив заяву про створення Української гельсінської групи.

Гельсінська нарада стала переломною подією періоду розрядки. В Гельсінкі були закладені основи важливих сучасних європейських структур. Так, здійснювати контроль за дотриманням положень Гельсінського акта була покликана Нарада з безпеки та співробітництва у Європі (НБСЄ). З 1995 р. назва була змінена на Організацію з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), що використовується сьогодні.

З 1990-х років у структурі ОБСЄ були створені постійно діючі інституції:

• Парламентська асамблея;
• Форум із питань безпеки (збирається щотижня у Відні);
• Бюро з демократичних інститутів і прав людини;
• Бюро у справах національних меншин.

«НОВЕ ПОЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ»

Ускладнення міжнародних відносин у другій половині 1970-х — на початку 1980-х років

У другій половині 1970-х років намітилося різке загострення міжнародних відносин.Усупереч політиці розрядки СРСР і Куба розгорнули експансію на Африканському континенті, підтримуючи ліві сили в Анголі, Мозамбіку, Ефіопії, Сомалі, Південному Ємені.

З іншого боку, 1978 р. став «фазою старту» для нових військових програм США; посилювалася «гонка озброєнь».

Введення радянських військ до Афганістану означало остаточний зрив політики розрядки.

Апогею напруженості радянсько-американська конфронтація досягла під час першого терміну (1981—1985 рр.) перебування при владі 40-го президента США Р. Рейгана. Зокрема, 23 березня 1983 р. президент США зробив заяву про розроблення в США програми Стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), більш відомою за назвою «зоряних війн». Президент США оголосив СРСР «імперією зла» та закликав до «хрестового походу» проти комунізму.

Трагічним виявом військово-політичної напруженості стало знищення 1 вересня 1983 р. радянськими засобами протиповітряної оборони над о. Сахалін південнокорейського літака, у результаті чого загинули 296 пасажирів.

Перехід від конфронтації до ідеї співробітництва в міжнародних відносинах. «Нове політичне мислення»

Рішучий крок до діалогу зробили новий лідер Радянського Союзу Михайло Горбачов і його однодумці — ідеолог «перебудови» О. Яковлєв і міністр закордонних справ СРСР Е. Шеварднадзе. Розпочата в СРСР «перебудова» дала змогу прийти до вироблення «нового політичного мислення».

Нове політичне мислення, запропоноване М. Горбачовим та його однодумцями, — система ідей і підходів у розв'язанні міжнародних проблем на основі загальнолюдських цінностей, політики взаємних компромісів та об'єднання зусиль у розв'язанні глобальних проблем людства та його виживання.

Основні принципи «нового політичного мислення»:

• пріоритет загальнолюдських цінностей, визнання загальнолюдських норм моралі як основи політики;
• усвідомлення всеосяжного характеру проблем міжнародної безпеки;
• розуміння мирного співіснування країн з різним соціально-політичним устроєм не як форми класової боротьби, а як політики взаємних компромісів;
• усвідомлення необхідності спільних зусиль для розв'язання глобальних проблем людства та його виживання в «ядерно-космічну добу».

Момент консультацій М. Горбачова і Р. Рейгана у Женеві. Фото Keystone

М. Горбачов оголосив про припинення з квітня 1985 р. розгортання ракет середньої дальності (СС-20) у країнах Східної Європи і в Європейській частині СРСР та про введення із серпня 1985 р. одностороннього мораторію на ядерні випробування, що діяв півтора року.

19—21 листопада 1985 р. у м. Женеві (Швейцарія) відбулася перша за роки радянської «перебудови» радянсько-американська зустріч на вищому рівні між президентом США Р. Рейганом і радянським лідером М. Горбачовим. За результатами переговорів було досягнуто принципової згоди про значне скорочення стратегічних наступальних озброєнь.

У жовтні 1986 р. відбулася нова радянсько-американська зустріч у м. Рейк'явіку (Ісландія). У 1987 р. у Вашингтоні М. Горбачов і Р. Рейган підписали Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Він став першою угодою, що передбачала значне скорочення ядерних арсеналів за суворого взаємного контролю.

Завершення епохи «холодної війни» наприкінці ХХ ст.

Завершення епохи «холодної війни» відбулося наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років. Цьому сприяли остаточне виведення радянських військ з Афганістану; руйнування Берлінської стіни — символу «залізної завіси»; антитоталітарні революції в країнах Східної Європи; ряд найважливіших радянсько-американських угод та ін.

У лютому 1989 р. відбулися радянсько-американські переговори про контроль над ядерним і звичайним озброєнням, а також про перспективи об'єднання Східної та Західної Німеччини.

Під час зустрічі М. Горбачова з Дж. Бушем на Мальті в грудні 1989 р. було заявлено, що СРСР і США перестали розглядати один одного як потенційних супротивників. Ця заява означала закінчення епохи «холодної війни».

1 липня 1991 р. учасники Організації Варшавського договору підписали протокол про припинення діяльності цієї організації.

30—31 липня 1991 р. М. Горбачов і Дж. Буш підписали в Москві Договір про обмеження і скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1), відповідно до якого передбачалося взаємне (на 30— 40 %) зменшення ядерних арсеналів. Уперше роззброювання найбільших держав світу досягло таких масштабів.

Завершення «холодної війни» наприкінці ХХ ст. мало велике міжнародне значення:

• 1. Зменшилася загроза виникнення третьої світової війни, поліпшилася атмосфера міжнародних відносин.
• 2. Пришвидшився процес становлення єдиного світового ринку, заснованого на ринковій економіці.
• 3. Знизилися витрати на гонку озброєнь, з'явилося більше можливостей для розв'язання глобальних проблем людства.
• 4. СРСР зазнав поразки у «холодній війні», що було однією з передумов розпаду СРСР і соціалістичної системи у світі.

Розпад двополюсної (біполярної) системи

Водночас із закінченням «холодної війни» на рубежі 1990-х років надбанням історії стала біполярна система світового порядку, коли довгі роки США і СРСР вели боротьбу за лідерство буквально в усіх сферах. Після розпаду в 1991 р. Радянського Союзу єдиною на той час наддержавою у світі залишилися Сполучені Штати.

Проте на зламі ХХ—ХХІ ст. поряд із США дедалі більшу роль у світовій економіці та політиці почали відігравати Європейський Союз, а також Японія, Китай та деякі інші країни. Частка США у світовій економіці скорочується. На початку XXI ст. частка ЄС у світовій економіці зрівнялася з часткою США.

Багатополярний світ — сучасна система міжнародних відносин, у якій істотний вплив на важливі політичні, військові, економічні й інші питання у світі здійснюють кілька провідних держав та їхніх союзів.

Завдання:

1. Прочитайте теоретичний матеріал.

2. Напишіть короткий конспект. (дати+визначення)

3. Перегляньте відео

Фото конспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Узагальнення знань за розділом V «Західноукраїнські землі у міжвоєнний період»

 Узагальнення знань за розділом V «Західноукраїнські землі у міжвоєнний період»

Отже, підсумуємо вивчене:

Після Першої світової війни західноукраїнські землі опинилися під владою Польщі, Чехословаччини і Румунії. На той час у Польщі було 6 млн українців, у Чехословаччині - 455 тис, у Румунії - 790 тис Українці проживали на території 146 тис квадратних кілометрів згаданих держав. 

• До складу Польщі належала Східна Галичина (до 1918 р. була під владою Австро-Угорщини): Львівське, Тернопільське і Станіславське воєводства, а також Західна Волинь, Полісся і Холмщина. До Першої світової війни три останні області були під владою Російської імперії, а після закінчення радянсько-польської війни 1920 р- перейшли під владу Польщі.
• Чехословаччині належало Закарпаття (офіційна назва - Підкарпатська Русь). 
• Під владою Румунії були Північна Буковина, придунайські землі (Ізмаїльський, Акерман-ський, Хотинський повіти Бессарабії), а також Смітщина на Закарпатті.

Усі ці українські землі не мали самоврядування, власного автономного устрою. Так, польська влада скасувала Галицький автономний сейм, ліквідувала місцеве самоврядування, функції якого почали виконувати урядові комісари. Конституція Польщі 1921 р. не передбачала права на територіальну автономію українських земель. Українців звільняли з державних установ, в тому числі і з повітових, а на землях Галичини були поселені понад 200 тис. польських фермерів (осадників). Вчителів-українців зі Східної Галичини переводили на захід, де домінувало польське населення, а студентами Львівського університету мали право стати лише ті громадяни, які дали присягу на вірність Польській державі. Отже, ситуація із самоврядуванням на колишніх українських землях була складною.

Західноукраїнські землі в економічному сенсі перебували у становищі напівколоній. їх частка в промисловому потенціалі була в три рази меншою, ніж відповідно в загальній території та кількості населення країн-окупантів. Переважна частина жителів цих регіонів (до 80 %) займалася сільським господарством. Процес подолання післявоєнної політичної та економічної кризи на цих територіях був уповільнений. Промислове виробництво у 1924-1928 рр. навіть почало занепадати. У 1913 р. у краї було видобуто 1 млн 114 тис. т нафти, у 1923 р. - 737 тис, у 1926 р. - 796 тис, у 1928 р. - 743 тис, у 1938 р. -- всього 507 тис т. Економіку Західної України, Буковини, Закарпаття влада і економічні структури країн-окупантів розглядали як ринок для збуту своїх не завжди якісних товарів та джерело дешевої сировини і робочої сили.

У цьому регіоні уряд стимулював розвиток виробництва, яке не вимагало великих капіталовкладень і швидко приносило результати. Часто сировина, вивезена із західноукраїнських територій до країн, яким ці території належали, поверталася назад у вигляді різноманітних промислових товарів. Все це у комплексі негативно позначалося на розвитку продуктивних сил регіону. Негативні наслідки напівколоніальної залежності посилювалися тим, що в економіці Польщі, Румунії й Чехословаччини домінуючу роль відігравав іноземний капітал. Французькі, американські, англійські, угорські, італійські та інші банки тримали під своїм контролем приблизно 45 % виробництва у деревообробній промисловості, майже 90 % - у нафтовій і т. д.

Українське населення, будучи дешевою робочою силою, працювало в дуже важких умовах, на підприємствах спостерігався високий травматизм внаслідок частих аварій та низької техніки безпеки.

Повільно розвивалося і сільське господарство. Врожайність основних сільськогосподарських культур не перевищувала, окрім Закарпаття, довоєнного рівня. Давалося взнаки безземелля та надлишок робочої сили. Зокрема, уряди країн-окупантів створювали спеціальні фонди для польських, румунських, чеських колоністів. У грудні 1920 року польський сейм прийняв закон, згідно з яким лише у Волинському воєводстві для військових колоністів було виділено 111, 7 тис. га найкращих земель. Наприкінці 1922 р. тут вже нараховувалося 3104 господарства колоністів. Відстоювала їх інтереси Центральна спілка військових поселенців, а на місцях - воєводські та повітові спілки. Понад 450 тис. га західноукраїнських земель до 1923 р. зайняли цивільні колоністи. Тільки у шести повітах на Буковині було виділено 5 тис. га для румунських колоністів, а на Закарпатті - до 20 тис. га для чеських.

Фактично основною метою діяльності влади щодо західноукраїнського населення було поглиблення його колонізації. Це посилювало соціальне напруження і національні суперечності на цих землях, що спричинило великі конфлікти уже в роки Другої світової війни, особливо між поляками і західними українцями. Важкий матеріальний стан місцевого українського населення поглиблювало те, що заробітна плата в місті й селі навіть наприкінці 20-х років не була вищою, ніж перед Першою світовою війною, а в період світової економічної кризи знизилася. Робочий день тривав понад 10 годин на добу. До цього слід додати погане медичне обслуговування, набагато нижчий, ніж в центральних районах Польщі, Румунії й Чехословаччини, загальний життєвий рівень, постійне безробіття. На початку 30-х років, тобто в роки світової економічної кризи, на Буковині було понад 50 тис. безробітних, на Закарпатті - до 100 тис, а в Західній Україні, за даними польської статистики, яка занижувала кількість безробітних, всього - 27 тис. При цьому не були враховані безробітні у дрібній промисловості, транспорті, сільському господарстві і т. д. Тільки у Львові в ці роки було понад 40 тис. безробітних, кількість яких регулярно поповнювали зубожілі селяни.

Завдання:

1. Прочитайте теоретичний матеріал.

2. Пригадайте вивчений матеріал з теми. 

3. Перегляньте відео.

Перша війна більшовицької Росії з УНР та проголошення незалежності УНР.

 Перша війна більшовицької Росії з УНР та проголошення незалежності УНР.

У політичних конфронтаціях і суперечках між ЦР і ТУ добігало кінця літо 1917 р. Наростання економічного розвалу держави, загострення політичної боротьби, невдачі на фронті у поєднанні з національними рухами на окраїнах Російської імперії вели державну владу до повного паралічу. Наслідком такої ситуації стало наростання у суспільстві невдоволення діяльністю ТУ.

Наприкінці серпня спробу захопити й проголосити диктатуру зробив головнокомандувач Південно-Західного фронту генерал Корнілов. Заколот не вдався завдяки рішучій протидії всіх організацій і партій революційної демократії. Проте ця перемога ще більше ускладнила ситуацію і призвела до посилення впливу більшовиків, які розпочали підготовку до захоплення влади.

ІІІ Універсал ЦР

На початку осені 1917 р. у Росії суспільна криза ще більше загострилася. Цим скористалися більшовики, які 12 жовтня утворили штаб з підготовки збройного повстання — Військово-революційний комітет (ВРК).

У ніч з 25 на 26 жовтня майже безкровно (загинуло всього 6 осіб) було захоплено Зимовий палац — резиденцію Тимчасового уряду.

Уже вранці відкрився II з’їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, де Ленін та його прихильники проголосили перемогу соціалістичної революції та ухвалили документи, в яких було продекларовано суть радикальних суспільних змін.

«Декрет про мир» проголошував революційний вихід Росії з війни, висував гасло термінового укладення миру без анексій та контрибуцій, фіксував базові принципи зовнішньої політики Радянської держави — принцип пролетарського інтернаціоналізму і принцип мирного співіснування держав.

«Декрет про землю» констатував ліквідацію поміщицького землеволодіння, скасування приватної і встановлення всенародної державної власності на землю, передачу землі у розпорядження селянських організацій, зрівняльне землекористування.

Також з’їзд обрав Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет Рад (ВЦВК) на чолі з Л. Камєнєвим і сформував перший радянський уряд — Раду народних комісарів (РНК), який очолив В. Ленін, а до його складу увійшли В. Антонов-Овсієнко, П. Дибенко, М. Криленко, А. Луначарський, В. Мілютін, О. Риков, Й. Сталін (Джугашвілі), Л. Троцький (Бронштейн) та ін.

Події в Петрограді вплинули на політичну ситуацію в Україні, адже після Жовтневого перевороту більшовики взяли курс на утвердженя радянської влади по всій території колишньої Російської імперії, в тому числі і в Україні. Але більшості в радах навіть великих українських міст більшовики не мали, тому прийти до влади мирним шляхом їм не вдалося. Щоби захопити владу, вони 29–31 жовтня 1917 р. організували збройне повстання в Києві. Але в цей критичний для України час Центральна Рада мала достатньо сил, впливу та авторитету, щоб узяти під свій контроль більшу частину України. Продовжуючи власну державотворчу лінію, вона 7 листопада 1917 р. ухвалила ІІІ Універсал.

Робота з документом

Із ІІІ Універсалу ЦР

«Віднині Україна стає Українською Народною Республікою.

Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність ії, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів.

До Установчих зборів України вся власть творити лад на землях наших, давати закони і правити надлежить нам, Українській Центральній Раді, і нашому правительству — Генеральному Секретаріатові України.

Отож, оповіщаємо:

До території Народної Української Республіки належать землі, заселені у більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народної Республіки щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське, має бути встановлено по згоді організованої волі народів».

«Всіх же громадян сих земель оповіщаємо:

Віднині на території Української Народної Республіки існуюче право власності на землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасується. Признаючи, що землі ті є власність всього трудового народу і мають перейти до нього без викупу, Українська Центральна рада доручає генеральному секретареві по земельних справах негайно виробити закон про те, як порядкувати земельним комітетам, обраним народом, тими землями до Українських Установчих зборів. Праця робітництва в Українській Народній Республіці має бути негайно упорядкована. А зараз оповіщаємо: на території Народної Республіки України з цього дня установлюється по всіх підприємствах вісім годин праці. Тяжкий і грізний час, який перебуває вся Росія, а з нею і наша Україна, вимагає доброго упорядкування виробництва, рівномірного розпреділення продуктів споживання і кращої організації праці. І через те приписуємо Генеральному секретарству праці від цього дня разом з представництвом від робітництва встановити державну контролю над продукцією на Україні, пильнуючи інтересів як України, так і цілої Росії.

Четвертий рік на фронтах ллється кров і гинуть марно сили всіх народів світу. Волею і іменем Українскої Республіки ми, Українська Центральна рада, станемо твердо на тому, щоб мир було встановлено якнайшвидше. Для того ми вживемо рішучих заходів, щоб через центральне правительство примусити і спільників, і ворогів негайно розпочати мирні переговори».

«Оповіщаємо:

Однині на землі республіки Української смертна кара касується. Всім ув’язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до цього дня, як уже засудженим, так і незасудженим, а також і тим, хто ще до відповідальності не потягнений, дається повна амністія. Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу.

Генеральному секретарству внутрішніх справ приписуємо: Вжити всіх заходів до закріплення і поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами вищої адміністративної влади на місцях, і до встановлення найтіснішого зв’язку і співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкрайщою основою вільного демократичного життя. Так само в Українській Народній Республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібраннів, союзів, страйків, недоторканності особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з усіма установами.

…Оповіщаємо, що народам великоруському, єврейському, польському та іншим на Україні признаємо національно-персональну автономію для забезпечення їм права і свободи самоврядування в справах їх національного життя…

Громадяни! Іменем Народної Республіки в федеративній Росії ми, Українська Центральна рада, кличемо всіх до рішучої боротьби з усяким безладдям і руїнництвом та до дружнього великого будівництва нових державних форм…Вироблення тих форм має бути переведене на Українських і Всеросійських Установчих зборах. Днем виборів до Українських Установчих зборів призначаємо 27 грудня (декабря) 1917 року, а днем скликання — 9 січня (января) 1918 року».

Основні положення ІІІ Універсалу (законспектувати!)

• Проголошення Української Народної Республіки (УНР ) у складі федеративної Росії.

• УЦР — вищий законодавчий, а Г енеральний Секретаріат — вищий виконавчий органи УНР до скликання Установчих зборів України.

• Включення до УНР земель, де більшість населення складали українці: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму), у майбутньому — приєднання шляхом переговорів інших українських етнічних територій.

• Скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств. Земля — власність трудового народу, що має перейти до нього без викупу (до Українських Установчих зборів землею порядкуватимуть Земельні комітети, обрані народом). Уведення 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом.

• Підтримка мирних переговорів для швидкого закінчення війни.

• Скасування смертної кари; надання амністії політв’язням.

• Упорядкування судової системи

• Розширення прав органів місцевого самоврядування.

• Проголошення демократичних свобод: свободи слова, друку, віросповідань, зібрань, союзів, страйків, недоторканності особи й помешкання та інше.

• Визнання права національних меншин на національно-територіальну автономію.

• Визначення дня виборів та скликання Українських Установчих зборів

Боротьба більшовиків з УЦР

Зрозуміло, що керівництво більшовицької Росії було невдоволене самостійницькою політикою УЦР та рішучою відсіччю спробам установлення радянської влади в Україні. До початку грудня 1917 р. уряд Леніна отримувався тактики підбурювання до повалення влади ЦР власними українськими силами. Але спроба повстання у Києві 30 листопада провалилася — повсталих роззброїли і відправили залізницею до Росії. Через декілька днів спробу захопити Київ здійснив 2-й Гвардійський корпус. Але його марш на Київ з Поділля без бою зупинив під Васильковом 1-й Український корпус генерала П. Скоропадського.

Конфлікт ЦР і Раднаркому РСФРР досяг апогею. 4 грудня 1917 р. В. Леніним і Л. Троцьким був підписаний «Маніфест до українського народу», якій містив ультимативні вимоги до ЦР.

Маніфест до українського народу

Положення Маніфесту

• Визнання УНР та їїтправа на самовизначення аж до відокремлення від Росії.

• Звинувачення УЦР у проведенні «двозначної буржуазної політики»

• Невизнання УЦР повноважним представником українського народу

Вимоги до УЦР

• Відмовитися від спроб дезорганізувати загальний фронт.

• Припинити роззброєння більшовицьких частин.

• Не пропускати на Дон та Урал, де розгорнулося антибільшовицьке повстання, військові частини

• Сприяти радянським військам у боротьбі з «контрреволюційними» повстаннями

У цей драматичний момент 4 грудня 1917 р. у Києві розпочав роботу Всеукраїнський з’їзд рад, на якому більшовики планували здійснити внутрішній переворот і захопити владу, але сил для цього в них виявилося замало. Серед 2,5 тис. делегатів вони становили лише незначний відсоток і тому не могли здобути переваги. За цих обставин закономірно, що Всеукраїнський з’їзд рад ухвалив резолюцію про підтримку Центральної Ради та кваліфікував ультиматум РН К як замах проти УНР . Розуміючи, що події розвиваються не за їхнім сценарієм, більшовики залишили Всеукраїнський з’їзд рад і перебралися до Харкова, який того часу був осередком більшовизму в Україні.

У день закінчення з’їзду радянська Росія оголосила війну ЦР.

Війна Радянської Росії проти УНР

(Хронологічну таблицю законспектувати!)

Дата	Подія
8 грудня 1917 р.	Захоплення Харкова російськими військами під командуванням В. Антонова-Овсієнка
11 грудня 1917 р.	Початок роботи Харківського з’їзду рад, до якого прибули делегати-більшовики, що залишили з’їзд у Києві. Об’єднавшись із делегатами від рад Донецько-Криворізького басейну, вони проголосили себе І Всеукраїнським з’їздом рад
12 грудня 1917 р.	Проголошення з’їздом рад у Харкові встановлення радянської влади в Україні; створення нової радянської УНР із власним урядом — Народним Секретаріатом, який звернувся до Раднаркому Росії з проханням про військову допомогу. Існування двох українських держав із власними законодавчими та виконавчими органами дестабілізували й розкололи українське суспільство; Радянська Росія отримала привід для подальшого захоплення українських територій
Грудень 1917 р. — січень 1918 р.	Наступ більшовиків на Україну у трьох напрямках: 1) Гомель–Чернігів–Бахмач–Київ під командуванням Р. Берзіна; 2) Брянськ–Глухів–Конотоп–Бахмач–Київ під командуванням А. Знаменського; 3) Бєлгород–Харків–Лозова–Катеринослав–Полтава– Київ під командуванням П. Єгорова. Загальне керівництво всіма цими силами мав здійснювати А. Антонов-Овсієнко. Захопили: Катеринослав (26 грудня), Олександрівськ (10 січня), Миколаїв (14 січня), Одесу (17 січня), Херсон (18 січня)

IV Універсал Української Центральної Ради

6 січня 1918 р. з наступу на Лозову та Бахмач почався наступ на Київ. Справжньою трагедією обернулося захоплення Полтави, де за особистим наказом М. Муравйова було знищено близько 10 тисяч жителів. На Південно-Східному напрямку українським військам не вдалося стримати наступ військ Берзіна та Знаменського, і 10 січня 1918 р. вони об’єдналися під Бахмачем.

Напередодні вирішальних боїв за Київ 9 січня 1918 р. ЦР ухвалила свій IV Універсал, яким Українська Народна Республіка проголошувалася цілком незалежною державою.

Робота з документом:

Із ІV Універсалу ЦР

«Народе України, твоєю силою, волею, словом стала на землі українській вільна Народна Республіка, справдилась колишня давня мрія батьків твоїх — борців за вольности і права трудящих.

Але в тяжку годину відродилась воля України. …Петроградське правительство народних комісарів, щоб привернути під свою владу вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі свої війська красногвардейців-більшовиків, які грабують хліб у наших селян і без всякої плати вивозять його в Р осію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей і сіють скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство.

Ми, Українська Центральна Рада, вжили всіх заходів, щоб не допустити цієї братовбивчої війни двох сусідніх народів, але петроградське правительство не пішло нам назустріч і веде далі криваву боротьбу з нашим народом і Республікою. Ми, Українська Центральна рада… ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ хоче миру, і мир демократичний повинен бути якнайшвидше.

Але для того, щоб ні руське правительство, ні яке інше не ставали Україні на перешкоді встановити той бажаний мир, для того щоб вести свій край до ладу, до творчої роботи, до скріплення революції та волі нашої, ми, Українська Центральна рада, оповіщаємо всіх громадян України: однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».

«Зо всіма сусідніми державами, як то Росія, Польша, Австрія, Руминія, Туреччина та інші, ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостійної Української Республіки.

Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі збори, будемо правити ми, Українська Центральна рада, представництво робочого народу, селян, робітників і солдатів, та наш виконавчий орган, який однині матиме назву Ради Народних Міністрів.

Народна Українська Держава повинна бути вичищена від насланих з Петрограда найманих насильників, які топчуть права Української Республіки. …Незмірно тяжка війна, розпочата буржуазними правительствами, тяжко змучила наш народ, знищила наш край, розбила господарство. Тепер тому мусить бути кінець.

З тим, як армія буде демобілізуватись, приписуємо відпускати вояків, після підтвердження мирних переговорів — розпустити армію зовсім, а потім замість постійної армії завести народню міліцію, щоб військо наше служило охороні робочого народу, а не бажанням панівних верств. А тим часом, аби встановити на місцях таку власть, до якої б мали довір’я й яка спиралась на всі революційно-демократичні верстви народу, правительство повинно закликати до співробітництва з місцевими самоврядуваннями ради селянських, робітничих і солдатських депутатів, вибраних з місцевої людності.

У справі земельній комісія, вибрана на останній сесії нашій, вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власності й соціалізацію землі… Ліси ж, води і всі багатства підземні, яко добро українського трудящого народу, переходить в порядкування уряду Народної Української Республіки. …Приписуємо Раді Народних Міністрів негайно приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних насамперед трудящим масам».

«Та сама війна наплодила сотні тисяч безробітних, а також інвалідів. У самостійній Народній Республіці України не повинен терпіти ні один трудящий чоловік. Правительство Республіки має підняти промисловість держави, має розпочати творчу роботу у всіх галузях, де всі безробітні могли б знайти працю…

Однині Народна Українська Республіка бере в свої руки найважніші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу. Торг товарами, які будуть привозитись з-за кордону і вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша, щоб не було такої дорожнечі, яку терплять найбідніші класи через спекулянтів.

Правительству Республіки на виконання сього приписуємо розробити і представити на затвердження закони про це, а також про монополію заліза, угля, шкіри, тютюну та інших продуктів і товарів…

Так само приписуємо встановити державно-народний контроль над всіми банками, які кредитами (позиками) нетрудовим масам допомагали визискувати класи трудові.

Рада Народних Міністрів повинна рішуче боротися зо всіма контрреволюційними силами, а всякого, хто кликатиме до повстання проти самостійної Української Народної Республіки — до повороту старого ладу, того карати, як за державну зраду. Всі ж демократичні свободи, проголошені 3-м Універсалом, Українська Центральна рада підтверджує і зокрема проголошує: в самостійній Народній Українській Республіці всі нації користуватимуться правом національно-персональної автономії, признаним за ними законом 9 січня. Все, що вичислено в сім Універсалі, не встигнемо зробити ми, Центральна Рада, в найближчих тижнях, певне, довершать, справлять і до останнього порядку приведуть Українські Установчі збори.

Ми наказуємо всім громадянам нашим проводити вибори до них якнайскоріше… щоб за кілька тижнів зібрались всі наші Установчі збори — найвищий господар і впорядник землі нашої і закріпили свободу, лад і добробут Конституції нашої незалежної Української Народної Республіки на добро всього трудящого народу…»

Основні положення IV Універсалу (Законспектувати)

• Проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою.

• Бажання жити з усіма сусідніми державами в «згоді та приязні», без взаємного втручання у внутрішні справи.

• Влада в УНР належить народу (до Установчих зборів її вищим органом залишалася УЦР та уряд — Рада народних міністрів).

• Початок самостійних мирних переговорів.

• Заклик до відчайдушної боротьби з більшовиками.

• Проголошення програми соціально-економічних перетворень: розпуск постійної армії та створення народної міліції; обрання народних рад — органів місцевого самоврядування; підтвердження передачі землі трудовому народу без викупу на основі скасування приватної власності на землю (ліси, води, надра є також надбанням усього народу); переведення промисловості на виробництво товарів народного вжитку; боротьба з безробіттям; допомога інвалідам війни; державний контроль над банками; установлення державної монополії на зовнішню торгівлю; підтвердження демократичних свобод, проголошених III Універсалом

Захоплення Києва більшовиками

Це було історичне рішення ЦР, що символізувало остаточний розрив з імперським центром. Однак воно не врятувало УНР . Сили були надто нерівні. Більшовицькі війська під Києвом мали 20-кратну перевагу в живій силі й 40-кратну — в озброєнні.

Спільний наступ під загальним командуванням М. Муравйова розпочався у напрямку Ніжина. Водночас у Києві на заводі «Арсенал» розпочалось повстання більшовиків. Воно було придушене військами ЦР, але для цього довелось зняти війська з фронту, що відкрило дорогу більшовикам на Київ.

Обороною напрямку вздовж залізничного перегону Бахмач–Ніжин керував полковник А. Гончаренко. У його розпорядженні були курінь Юнацької військової школи отамана Капкана (600 бійців, 20 старшин, 18 кулеметів), «червоні» й «чорні» гайдамаки під командуванням С. Петлюри та 1-а сотня галицьких Січових стрільців Р. Сушка — усього до 3 тисяч бійців.

Зранку 29 січня 1918 р. до станції Крути прибула наспіх сформована сотня отамана Омельченка з 130 нашвидку навченими студентами університету Св. Володимира та Академії Св. Кирила та Мефодія.

«Бій під Крутами»

Завдання:

1. Прочитайте теоретичний матеріал.

2. Напишіть короткий конспект. Основні положення 3 та 4 універсалу+ Хронологічна таблиця

3. Перегляньте відео

Фото кнспекта надіслати до 06.11.2020. 16:00 год на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Вигнання з України нацистських загарбників. Україна на завершальному етапі війни.

 Вигнання з України нацистських загарбників.

Чудова осінь фарбувала доли
Й веселкою переливалися ліси,
Коли у жовтні, в ту далеку пору
Нам визволителі свободу принесли

714 спалених міст і 28 тисяч сіл, підірвано понад 5 тисяч залізничних мостів, зруйновано 325 вузів, технікумів, шкіл, 10 мільйонів залишились без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств – статистика, яка шокує.

Мал. 1 
Плакат 1944р-1945рр.

Звільнення України від німецько-фашистських загарбників почалося наприкінці грудня 1942 р.

Першими на землю України вступили війська 1-ї гвардійської армії генерала В. Кузнєцова, що 18 грудня 1942 р. вибили окупантів із с. Півневка Миловського району на Луганщині. У цей же день від ворога був звільнений ще ряд населених пунктів України.

Жорстокі бої розгорнулися за перший районний центр на українській землі - Милово. Успішний наступ радянських військ на сході України продовжувався до лютого 1943 р. і закінчився звільненням Харкова. Але 19 лютого 1943 р. ворожі війська, використовуючи помилки радянського командування, почали могутній контрнаступ. Північно-східні райони Донбасу і м. Харків були втрачені. Однак стратегічна ініціатива залишалася на стороні Червоної армії. Після перемоги в Курській битві війська Степового фронту 23 серпня 1943 р. цілком звільнили м. Харків. Цей успіх дозволив радянській Ставці розробити оперативний план звільнення Лівобережжя.

Битву за звільнення від гітлерівців Лівобережної України можна умовно розділити на два етапи.

 У ході першого етапу (серпень - вересень 1943 р.) була проведена Донбаська операція (13 серпня - 22 вересня 1943 р.). 8 вересня 1943 р. радянські війська звільнили Сталіно (Донецьк) - центр Донбасу. Гітлерівці сподівалися зупинити Червону армію на "Східному валі" - могутньої лінії оборонних споруджень уздовж Дніпра. У ніч на 21 вересня 1943 р. почалося форсування Дніпра – епопея масового героїзму радянських воїнів. До кінця вересня перший етап битви за Дніпро був виграний - радянські війська захопили більш 20 плацдармів.

Початок другого етапу битви за звільнення Лівобережжя (жовтень - грудень 1943 р.) ознаменувався ліквідацією Запорізького плацдарму гітлерівців і звільненням 14 жовтня 1943 р. м. Запоріжжя. В жовтні 1943 р. дії Червоної армії були сковані запеклим опором супротивника.

Але, передислокувавши війська з Букринського плацдарму на Лютежський, радянські війська перейшли в новий наступ і 6 листопада 1943 р. звільнили столицю України - м. Київ. Київська наступальна операція завершила докорінний перелом війни на радянсько-німецькому фронті й істотно вплинула на хід усієї Другої світової війни. Зупинивши контрнаступ супротивника, радянські частини опанували стратегічним плацдармом на правому березі Дніпра площею близько 500 кв. км, розірвали стратегічний зв'язок між гітлерівськими групами армій "Центр" і "Південь" і одержали можливість для успішних бойових дій у Правобережній Україні.

Звільнення Правобережної України і Криму.

Перший етап звільнення Правобережної України (січень-лютий 1944 р.). 24 січня 1944 р. війська 1-го і 2-го Українських фронтів перейшли в наступ на Корсунь-Шевченківському виступі. 28 січня більш 80 тис. гітлерівських солдатів і офіцерів були оточені. Переборюючи запеклий опір супротивника і спроби прориву оточення танковими частинами Манштейна, у лютому 1944 р. радянські війська остаточно розгромили супротивника. Допомогу радянським військам здійснили партизанські з'єднання Сабурова, Федорова, Бегми й ін.

2 лютого 1944 р. були звільнені від окупантів Луцьк і Рівне, потім - Проскурів, Тернопіль, Вінниця. 30-31 січня 1944 р. війська 8 лютого був звільнений Нікополь, 22-го - Кривої Ріг. Таким чином, у ході боїв січня - лютого 1944 р. гітлерівці були відкинуті від дніпровських рубежів на 80-350 км. Радянські війська готувалися до наступу, який повинен був цілком очистити Правобережну Україну від окупантів.

Другий етап звільнення Правобережної України і звільнення Криму (березень - травень 1944 р.). 5 березня - 17 квітня 1944 р. війська 2-го Українського фронту в ході Умансько-Ботошанської операції розгромили 8-у німецьку армію, вийшли 26 березня 1944 р. до державного кордону СРСР і перенесли бойові дії на територію Румунії - держави-сателіта нацистської Німеччини.. 28 березня звільнили Миколаїв, а 10 квітня - Одесу.

Воїни 4-го Українського фронту. Приморської армії і Чорноморського флоту в квітні 1944 р. почали бій за звільнення Криму. 11 квітня була звільнена Керч, 13 квітня - Сімферополь. 5 травня почався штурм севастопольських зміцнень ворога. Особливо жорстокі бої розгорнулися на Сапуну-Горі. 9 травня 1944 р. Севастополь був звільнений. 12 травня весь Крим був цілком очищений від фашистів.

Заключний етап звільнення України від німецько-фашистських загарбників (липень-жовтень 1944 р.).

13-14 липня 1944 р. почалися бої проти угруповання гітлерівських армій "Північна Україна". У результаті могутнього наступу значні сили гітлерівських військ були оточені під Бродами (Львівська область). У боях було знищено більш 38 тис. гітлерівців, більш 17 тис. узято в полон. У жовтні 1944 р. у ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося звільнення всієї території України. 27 жовтня був звільнений від окупантів Ужгород, а 28 жовтня - інші населені пункти Закарпатської України.

Важка й кровопролитна війна Радянського Союзу з Німеччиною, що він вів у складі антигітлерівської коаліції, переможно завершилася 9 травня 1945 р. У цій війні положення українського народу було особливо трагічним. Єдиний у своєму прагненні перемогти нацизм, він виявився розколотим у питанні про майбутнє України: частина українців з розгромом фашизму зв'язувала відновлення довоєнного статусу України в складі Радянського Союзу, інша прагнула скористатися війною для відродження незалежної української держави.

У спільну боротьбу з Німеччиною і її союзниками Україна внесла величезний вклад. На фронтах і у фашистському тилу загинув кожний п'ятий житель республіки. Серед вищих офіцерів, командуючих фронтами й арміями було чимало українців. Найвідоміші з них - А. Єременко, С. Тимошенко, Р. Маліновський, Н. Ватутін, І. Черняхівський, П. Рибалко, К. Москаленко, П. Жмаченко й інші. Ратний подвиг багатьох українців відзначений вищими нагородами. Серед них - 2072 визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. З 115 двічі Героїв Радянського Союзу - 32 українця. Із 7 мільйонів орденів і медалей, вручених офіцерам і солдатам Червоної Армії, 2,5 мільйони одержали жителі України.

Відео за темою:

Завдання:

1. Прочитайте теоретичний матеріал.

2. Напишіть короткий конспект. 

3. Перегляньте відео

Фото кнспекта надіслати до 06.11.2020. 16:00 год на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810