Період «розрядки» в міжнародній політиці.

 Період «розрядки» в міжнародній політиці.

Розрядка — історичний період зменшення міжнародної напруженості, ослаблення військового й політичного протистояння та нормалізація відносин між західним блоком держав, НАТО на чолі з США та комуністичним блоком, ОВД на чолі з СРСР. Період розрядки охоплює період з кінця 1960-х до кінця 1970-х років, його кульмінацією стала Міжнародна Гельсінська конференція у 1975 р. Розрядка фактично перервалася у 1979/1980 рр., коли СРСР здійснив агресію проти Афганістану.

Основні передумови розрядки були такі:

• Досягнення військово-стратегічного паритету (рівноваги) між СРСР і США — усвідомлення громадськістю і керівниками провідних держав катастрофічності будь-якого ядерного конфлікту;
• негативний вплив гонки озброєнь на економіку СРСР та інших країн світу, посилення антивоєнного руху в США та інших державах, великі людські втрати й моральна криза під час війни у В'єтнамі;
• поглиблення взаємозалежності і взаємозв'язку країн світу, неможливість наодинці розв'язати екологічні, енергетичні та інші глобальні проблеми.

Особливе занепокоєння пересічних громадян і політичних лідерів викликала загроза ядерної війни, на порозі якої людство опинялося під час міжнародних криз і конфліктів у 1950-1960-х роках.

1 червня 1968 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Відтоді ДНЯЗ підписали 190 країн. Унікальність договору полягає в тому, що немає жодної іншої міжнародної угоди, яка ґрунтується на домовленостях між неядерними і ядерними державами; до останніх офіційно належать Велика Британія, Китай, СРСР (після його розпаду — Росія), Франція і США. Сьогодні не є учасниками ДНЯЗ Ізраїль, Індія, Пакистан та КНДР.

Поступово відбувалися зміни в зовнішній політиці СРСР. Радянський Союз та його союзники помітно скоротили кількість заяв про близький неминучий крах капіталізму і знизили їхню агресивну тональність. А в січні 1965 р. Політичний Консультативний Комітет країн-учасниць Варшавського договору звернувся до всіх європейських країн із пропозицією скликати загальноєвропейську нараду для обговорення заходів колективної безпеки в Європі

Новий канцлер ФРН В. Брандт запропонував відмовитися від «холодної війни» і налагодити нормальні відносини з країнами Європи, насамперед з СРСР і Польщею. У 1970 р. укладено договір між ФРН та СРСР про визнання повоєнних кордонів і подібні договори з Польщею та Чехословаччиною. Пом'якшенню політичного клімату в Європі сприяло також встановлення міждержавних відносин ФРН з НДР. У вересні 1971 р. вдалося підписати чотиристоронню угоду щодо Західного Берліна.

Істотному поліпшенню міжнародної обстановки сприяли радянсько-американські домовленості з обмеження гонки озброєнь:

• Договір щодо протиракетної оборони (ПРО) і Договір щодо обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСВ), 1972 р.;
• Конвенція про заборону бактеріологічної зброї та її знищення (1972 р.);
• Договір про обмеження підземних випробувань ядерної зброї (1974 р.) та ін.

Ці угоди та поступові зміни в політичному мисленні лідерів провідних держав сприяли міжнародній розрядці і стали важливими чинниками, що передували організації епохальної події — Загальноєвропейської конференції з безпеки і співробітництва в Європі.

ГЕЛЬСІНСЬКА МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

Підготовка до конференції розпочалася восени 1972 р. за ініціативи Фінляндії. Складність перших підготовчих зустрічей у Гельсінкі пояснювалась участю в них країн-членів Варшавського договору, НАТО та нейтральних держав.

1 серпня 1975 р. у фінській столиці зібралися представники 33 країн Європи (Албанія не брала участі в нараді), а також США і Канади. На урочистому відкритті Гельсінської конференції виступили президент Фінляндії У. Кекконен, генеральний секретар ООН К. Вальдхайм, голови держав чи урядів усіх держав-учасниць саміту. Цього ж дня був підписаний Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінський акт). У цьому документі зафіксовано десять основоположних принципів міждержавних відносин.

Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1.08.1975 р.). Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах (фрагменти)

• 1. Суверенна рівність, повага прав, притаманних суверенітету.
• 2. Незастосування сили або погрози силою.
• 3. Непорушність кордонів.
• 4. Територіальна цілісність держав.
• 5. Мирне врегулювання суперечок.
• 6. Невтручання у внутрішні справи (держави також відмовилися від надання прямої чи непрямої допомоги терористичній, підривній чи іншій діяльності, спрямованій на насильницьке повалення режиму іншої держави-учасниці).
• 7. Повага прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переконань.
• 8. Рівноправ'я та право народів розпоряджатися своєю долею.
• 9. Співробітництво між державами.
• 10. Сумлінне виконання зобов'язань за міжнародним правом.

Як Ви думаєте, які пункти Заключного акта вважали центральними західні держави, а які — СРСР та його союзники?

Унаслідок підписання керівництвом Радянського Союзу Заключного акта, 12 травня 1976 р. у Москві було створено дисидентську організацію — Групу сприяння виконанню Гельсінських угод у СРСР. Через півроку, 9 листопада 1976 р. письменник М. Руденко на прес-конференції, що відбулася на квартирі О. Гінзбурґа в Москві, зробив заяву про створення Української гельсінської групи.

Гельсінська нарада стала переломною подією періоду розрядки. В Гельсінкі були закладені основи важливих сучасних європейських структур. Так, здійснювати контроль за дотриманням положень Гельсінського акта була покликана Нарада з безпеки та співробітництва у Європі (НБСЄ). З 1995 р. назва була змінена на Організацію з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), що використовується сьогодні.

З 1990-х років у структурі ОБСЄ були створені постійно діючі інституції:

• Парламентська асамблея;
• Форум із питань безпеки (збирається щотижня у Відні);
• Бюро з демократичних інститутів і прав людини;
• Бюро у справах національних меншин.

«НОВЕ ПОЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ»

Ускладнення міжнародних відносин у другій половині 1970-х — на початку 1980-х років

У другій половині 1970-х років намітилося різке загострення міжнародних відносин.Усупереч політиці розрядки СРСР і Куба розгорнули експансію на Африканському континенті, підтримуючи ліві сили в Анголі, Мозамбіку, Ефіопії, Сомалі, Південному Ємені.

З іншого боку, 1978 р. став «фазою старту» для нових військових програм США; посилювалася «гонка озброєнь».

Введення радянських військ до Афганістану означало остаточний зрив політики розрядки.

Апогею напруженості радянсько-американська конфронтація досягла під час першого терміну (1981—1985 рр.) перебування при владі 40-го президента США Р. Рейгана. Зокрема, 23 березня 1983 р. президент США зробив заяву про розроблення в США програми Стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), більш відомою за назвою «зоряних війн». Президент США оголосив СРСР «імперією зла» та закликав до «хрестового походу» проти комунізму.

Трагічним виявом військово-політичної напруженості стало знищення 1 вересня 1983 р. радянськими засобами протиповітряної оборони над о. Сахалін південнокорейського літака, у результаті чого загинули 296 пасажирів.

Перехід від конфронтації до ідеї співробітництва в міжнародних відносинах. «Нове політичне мислення»

Рішучий крок до діалогу зробили новий лідер Радянського Союзу Михайло Горбачов і його однодумці — ідеолог «перебудови» О. Яковлєв і міністр закордонних справ СРСР Е. Шеварднадзе. Розпочата в СРСР «перебудова» дала змогу прийти до вироблення «нового політичного мислення».

Нове політичне мислення, запропоноване М. Горбачовим та його однодумцями, — система ідей і підходів у розв'язанні міжнародних проблем на основі загальнолюдських цінностей, політики взаємних компромісів та об'єднання зусиль у розв'язанні глобальних проблем людства та його виживання.

Основні принципи «нового політичного мислення»:

• пріоритет загальнолюдських цінностей, визнання загальнолюдських норм моралі як основи політики;
• усвідомлення всеосяжного характеру проблем міжнародної безпеки;
• розуміння мирного співіснування країн з різним соціально-політичним устроєм не як форми класової боротьби, а як політики взаємних компромісів;
• усвідомлення необхідності спільних зусиль для розв'язання глобальних проблем людства та його виживання в «ядерно-космічну добу».

Момент консультацій М. Горбачова і Р. Рейгана у Женеві. Фото Keystone

М. Горбачов оголосив про припинення з квітня 1985 р. розгортання ракет середньої дальності (СС-20) у країнах Східної Європи і в Європейській частині СРСР та про введення із серпня 1985 р. одностороннього мораторію на ядерні випробування, що діяв півтора року.

19—21 листопада 1985 р. у м. Женеві (Швейцарія) відбулася перша за роки радянської «перебудови» радянсько-американська зустріч на вищому рівні між президентом США Р. Рейганом і радянським лідером М. Горбачовим. За результатами переговорів було досягнуто принципової згоди про значне скорочення стратегічних наступальних озброєнь.

У жовтні 1986 р. відбулася нова радянсько-американська зустріч у м. Рейк'явіку (Ісландія). У 1987 р. у Вашингтоні М. Горбачов і Р. Рейган підписали Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Він став першою угодою, що передбачала значне скорочення ядерних арсеналів за суворого взаємного контролю.

Завершення епохи «холодної війни» наприкінці ХХ ст.

Завершення епохи «холодної війни» відбулося наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років. Цьому сприяли остаточне виведення радянських військ з Афганістану; руйнування Берлінської стіни — символу «залізної завіси»; антитоталітарні революції в країнах Східної Європи; ряд найважливіших радянсько-американських угод та ін.

У лютому 1989 р. відбулися радянсько-американські переговори про контроль над ядерним і звичайним озброєнням, а також про перспективи об'єднання Східної та Західної Німеччини.

Під час зустрічі М. Горбачова з Дж. Бушем на Мальті в грудні 1989 р. було заявлено, що СРСР і США перестали розглядати один одного як потенційних супротивників. Ця заява означала закінчення епохи «холодної війни».

1 липня 1991 р. учасники Організації Варшавського договору підписали протокол про припинення діяльності цієї організації.

30—31 липня 1991 р. М. Горбачов і Дж. Буш підписали в Москві Договір про обмеження і скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1), відповідно до якого передбачалося взаємне (на 30— 40 %) зменшення ядерних арсеналів. Уперше роззброювання найбільших держав світу досягло таких масштабів.

Завершення «холодної війни» наприкінці ХХ ст. мало велике міжнародне значення:

• 1. Зменшилася загроза виникнення третьої світової війни, поліпшилася атмосфера міжнародних відносин.
• 2. Пришвидшився процес становлення єдиного світового ринку, заснованого на ринковій економіці.
• 3. Знизилися витрати на гонку озброєнь, з'явилося більше можливостей для розв'язання глобальних проблем людства.
• 4. СРСР зазнав поразки у «холодній війні», що було однією з передумов розпаду СРСР і соціалістичної системи у світі.

Розпад двополюсної (біполярної) системи

Водночас із закінченням «холодної війни» на рубежі 1990-х років надбанням історії стала біполярна система світового порядку, коли довгі роки США і СРСР вели боротьбу за лідерство буквально в усіх сферах. Після розпаду в 1991 р. Радянського Союзу єдиною на той час наддержавою у світі залишилися Сполучені Штати.

Проте на зламі ХХ—ХХІ ст. поряд із США дедалі більшу роль у світовій економіці та політиці почали відігравати Європейський Союз, а також Японія, Китай та деякі інші країни. Частка США у світовій економіці скорочується. На початку XXI ст. частка ЄС у світовій економіці зрівнялася з часткою США.

Багатополярний світ — сучасна система міжнародних відносин, у якій істотний вплив на важливі політичні, військові, економічні й інші питання у світі здійснюють кілька провідних держав та їхніх союзів.

Завдання:

1. Прочитайте теоретичний матеріал.

2. Напишіть короткий конспект. (дати+визначення)

3. Перегляньте відео

Фото конспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810