Розгортання Української революції у березні–травні 1917 р.

 Розгортання Української революції у березні–травні 1917 р.

Початок Української революції став одним із проявів піднесення національно-визвольного руху пригноблених народів, що розпочався в різних регіонах колишньої Російської імперії після повалення самодержавства.

1. Початок Російської революції та Україна.

На початку 1917 р. серед населення Російської імперії почало ширитися невдоволення Першою світовою війною. 8 березня 1917 р. в Петрограді розпочалася революція, у результаті якої в Росії було повалено самодержавство. Сформувався Тимчасовий уряд — орган виконавчої влади, що мав управляти Росією до скликання Установчих зборів, які визначать форму її державного ладу. У країні виникло двовладдя.

В Україні Тимчасовий уряд передав виконавчу владу повітовим і губернським комісарам, якими стали голови земських управ. Також формувалася система рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, яких в Україні в цей період налічувалося близько 250—300. Із них 180 рад було зосереджено на Донбасі та у великих промислових центрах. За партійним складом у них переважали російські ліві — есери та меншовики. Однак поступово, у міру погіршення ситуації, у них зростав вплив більшовиків.

15 березня в Петрограді місцеві українці утворили Тимчасовий український революційний комітет, провели демонстрацію під національними прапорами й оприлюднили відозву до українських громадян, студентів, робітників та українських офіцерів зі своїми вимогами.

13—17 березня в Києві відповідно до отриманих інструкцій Тимчасового уряду сформувалася Губернська рада об'єднаних громадських організацій із представників міської, земської та губернської управ. Земського союзу. Союзу міст, Військово-промислового комітету та інших організацій. У руках утвореного нею Виконавчого комітету протягом перших трьох місяців революції влада перебувала в Києві.

Революційне піднесення сприяло активізації різних суспільно-політичних сил в Україні. Серед них був український національний рух, розгортання якого призвело до початку Української революції 1917—1921 рр.

Вона стала однією з найважливіших подій історії України цього періоду, поєднавши в собі соціальну й національну революції, у ході яких долався важкий шлях до власної національної держави. Рушійними силами революції стали представники різних верств населення — селяни, робітники, солдати, інтелігенція, підприємці тощо, прихильні до ідеалів українського національно-визвольного руху.

Періодизація Української революції 1917—1921 рр. (Законспектувати)

Період	Зміст
Березень 1917 — квітень 1918 р.	Діяльність УЦР. Утворення Української Народної Республіки та проголошення її незалежності. Перша війна більшовицької Росії з УНР
29 квітня — 14 грудня 1918 р.	Правління гетьмана П. Скоропадського
Грудень 1918 — листопад 1921 р.	Директорія УНР. Боротьба за збереження незалежності української державності та її поразка. Розподіл українських земель між сусідніми державами

Робота з поняттями:

Українська революція 1917—1921 рр. — перебіг подій, що характеризують національно-визвольну боротьбу українського народу за відновлення своєї державності. Назва була запроваджена учасниками подій.

Соціальна революція — докорінний переворот у соціально-економічному й політичному житті суспільства, спосіб переходу від одного якісного устрою суспільства до іншого, який забезпечує його поступальний розвиток.

Національна революція — докорінні якісні зміни суспільного життя з метою створення умов, необхідних для повноцінного розвитку певної національної спільноти.

Національна держава — тип держави, яка є формою самоорганізації на певній суверенній території. Ідеалом національної держави є мононаціональна держава, у якій усі жителі належать до однієї нації, мають одну мову, культуру, звичаї, систему цінностей тощо.

2. Утворення Української Центральної Ради.

Мал. 1 Михайло Грушевський

16—17 березня члени Товариства українських поступовців (ТУП) також скористалися інструкціями Тимчасового уряду й за зразком міських або губернських рад створили представницький орган київських українських громадських організацій — Українську Центральну Раду (УЦР) для координації національного руху. 20 березня 1917 р. було сформовано керівництво УЦР. Цю дату вважають днем заснування УЦР. Головою заочно обрали Михайла Грушевського (Мал.1), який повернувся до Києва із заслання. До УЦР увійшли представники ТУП, українських політичних партій, православного духовенства, кооперативних, студентських, наукових і культурно-освітніх організацій.

Мал.2 Марія-Іванна 
Грушевська

На початку своєї діяльності УЦР була лише об’єднанням відомих українських громадсько-політичних діячів, однією з-понад 50 організацій, що виникли в Києві на початку революції. Перший склад УЦР у березні 1917 р. становив 94 особи. Серед них було дев’ять жінок — Л. Яновська, Л. Старицька-Черняхівська, Л. Скрипник, С. Русова, О. Пащенко, В. О’ Коннор-Вілінська, В. Нечаївська, З. Мирна та М.-І. Грушевська (Мал.2)(Пригадайте, на попередніх уроках ми говорили про причини зростання ролі жінки в суспільстві). Із часом УЦР перетворилася на справжній представницький орган народу України.

Уже на першому засіданні М. Грушевський запропонував зібрати Всеукраїнський національний конгрес та обрати на ньому новий склад УЦР із представників усіх регіонів України. 22 березня УЦР звернулася з відозвою до українського народу, де було сформульовано її тогочасну політичну програму.

Основна роль в обґрунтуванні ідеї надання Україні національно-територіальної автономії в перебудованій на федеративну демократичну республіку Російській державі належала М. Грушевському. Цьому він присвятив надруковані в 1917 р. брошури «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії та федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть», «Звідки пішло українство і до чого воно йде». М. Грушевський розглядав національно-територіальну автономію України як територіальне об’єднання всіх етнічних українських земель на основі широкого демократичного громадського самоврядування. Об’єднання самостійно вирішуватиме всі свої справи — економічні, культурні, політичні, утримуватиме військо, розпоряджатиметься своїми дорогами, доходами, землями, природними ресурсами, матиме власне законодавство, адміністрацію й суд. У федерації М. Грушевський вбачав об’єднання в одній союзній (федеративній) державі кількох національних. Саме федералізм він вважав можливою й реальною формою впорядкування національно-державного розвитку українського та інших народів Російської держави.

Робота з поняттями:

Національно-територіальна автономія — можливість національної спільноти здійснювати самоуправління на певній території та самостійно вирішувати питання в межах, передбачених загальнодержавним законом (конституцією).

3. Політичні партії в боротьбі за вплив на населення.

Революція сприяла пожвавленню суспільно-політичного життя в Україні. Активізувалася діяльність політичних партій. На українських землях, як і раніше, діяли загальноросійські партії — октябристи, кадети, соціал-демократи (більшовики та меншовики), есери, чорносотенні організації.

Активно розгорталося формування й відновлення діяльності українських політичних партій. 25—26 березня 1917 р. колишні члени Української демократично-радикальної партії та ТУП утворили Союз українських автономістів-федералістів (СУАФ). Його метою було досягти легальним шляхом національно-територіальної автономії України у складі демократичної Російської республіки. У червні 1917 р. Союз був перейменований на Українську партію соціалістів-федералістів (УПСФ). За своєю спрямованістю це була центристська, ліберально-демократична партія. Її керівниками стали Д. Дорошенко та С. Єфремов.

17—19 квітня 1917 р. в Києві відбулася конференція Української соціал-демократичної партії (УСДП), на якій було відновлено її діяльність як цілісної організації. Есдеки, як їх називали, були лівою соціал-демократичною партією. Із моменту свого виникнення УСДП завжди виступала за автономію України. Лідерами партії були В. Винниченко і С. Петлюра. 17—18 квітня 1917 р. в Києві було скликано установчий з’їзд Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), яких називали українськими есерами. Учасники з’їзду заявили, що партія боротиметься за негайне втілення в життя національно-територіальної автономії України та передачу землі селянству. За своєю спрямованістю це була ліва народницька партія. Очолювала цю партію студентська молодь — М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шраг та інші. Саме із цією партією пов’язав свою політичну діяльність М. Грушевський.

4. Розвиток українського руху. Всеукраїнський національний конгрес (з'їзд).

Із розгортанням революції вагомим чинником суспільно-політичного життя ставав український національний рух. Одним із перших публічних його проявів став Перший кооперативний з’їзд Київщини, що відбувся 27—29 березня 1917 р. в Києві. З’їзд ухвалив резолюцію про територіальну автономію України у складі демократичної федеративної республіки Росії.

29 березня в Києві міська влада організувала «День свята революції» — масову маніфестацію, у якій взяли участь понад 100 тис. осіб. 1 квітня в Києві була проведена «українська маніфестація» — самостійна акція українських громадсько-політичних сил. На площі Святої Софії відбулося перше публічне українське віче, що висловилося за територіальну автономію України у складі федеративної Росії.

Мал.3 Делегати збираються на засідання
 Українського національного конгресу
 в Києві. Квітень 1917 р.

Учасники віча вимагали, щоб Тимчасовий уряд видав декларацію про запровадження автономії України, призначав на посади губернських і повітових комісарів лише тих, хто володіє українською мовою, запровадив українську мову в школах, судах і державних установах тощо. Віче закликало УЦР невідкладно зібрати Всеукраїнський національний конгрес (з'їзд) для поповнення її складу представниками від українських губерній, профспілок, партійних організацій українців тощо, а також виробити умови запровадження національно-територіальної автономії України.

19—21 квітня 1917 р. в Києві працював Український національний конгрес (з’їзд)(мал 3. - Що із зображеного підтверджує, що Український національний конгрес став важливою подією для громадськості? ), у якому взяли участь 900 (за іншими джерелами — 700 або 1500) представників українських політичних, громадських, профспілкових, робітничих, селянських, культурних, військових організацій, дев’яти українських організацій Кубані та Галичини. Конгрес поклав в основу тогочасного державного будівництва України ідею її національно-територіальної автономії у складі демократичної Російської федерації. Цю ідею підтримали всі українські політичні партії.

В останній день роботи конгресу було обрано новий склад УЦР. До неї мало увійти 150 депутатів. Дві третини мандатів надавали територіям (губерніям і містам), одну третину — організаціям. На конгресі було обрано 118 членів УЦР. Її головою, на підставі таємного голосування, став М. Грушевський. Його заступниками обрали В. Винниченка та С. Єфремова.

На конгресі було також розглянуто питання негайної організації Крайової ради як адміністративно-територіального органу влади в Україні. Було визначено, що ініціатором його формування має стати УЦР. Для того щоб називатися крайовим органом влади, УЦР надали право збільшити свій склад на 15 % і включити до нього представників національних меншин.

Отже, УЦР фактично перетворилася з київської на загальноукраїнську організацію. Оцінюючи рішення конгресу, один із його учасників П. Христюк писав: «Національним конгресом закінчився період Української революції — національно-культурницький і підготовчий — і почався другий період національно-політичної боротьби».

Робота з поняттями:

«Українізація» армії — процес утворення українських національних збройних формувань із частин російської армії в роки революції.

«Вільне козацтво» — українські добровільні військово-міліційні формування, створені для захисту інтересів народу й охорони правопорядку в Україні в 1917—1918 рр.

5. Початок «українізації» армії.

Революційне піднесення поширилося на солдатські маси й сприяло зростанню їхньої національної свідомості. Зокрема, стала відбуватися «українізація» армії.

Центром «українізації» армійських частин став Київ. У роки війни тут проходив військову службу засновник українського націоналізму М. Міхновський. Саме він першим запропонував ідею створення українських національних збройних сил. У квітні 1917 р. на Київщині були сформовані перші українські добровільні підрозділи, що дістали назву «Вільне козацтво».

Початок Української революції став одним із проявів піднесення національно-визвольного руху пригноблених народів, що розпочався в різних регіонах колишньої Російської імперії після повалення самодержавства.

• Головним змістом діяльності УЦР на початковому етапі Української революції стало домагання національно-територіальної автономії України у складі демократичної федеративної Російської республіки. Курс УЦР визначали українські політичні партії, що становили її основу.

• Державотворчий курс УЦР здобув підтримку на Всеукраїнському національному конгресі.

• Національне піднесення перших місяців революції сприяло розгортанню «українізації» армії.

Перегляньте відео за темою:

«Українська революція», перша серія

Центральна рада на пальцях. Українська революція 1917-18 р.

• Завдання:
• 1. Прочитайте теоритичний матеріал
• 2. Зробіть конспект таблиці - періодизація Укр. революції.Законспектуйте основні поняття з теми
• 3.Продивіться відеоматеріали.
• 
  
• 
  
• Фото конспекта надішліть до 26.10.2020. 16:00 год на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Практичне заняття. «За живе… Непоправні наслідки Чорнобильської трагедії»

Практичне заняття. «За живе… Непоправні наслідки Чорнобильської трагедії» 

Мал. 1 Панорама 4 енергоблока ЧАЕС

І. Розвиток умінь та навичок орієнтування у історичному просторі.

Джерело 1: карти забруднення та розселення після Чорнобильської катастрофи

Натисніть тут для перегляду карт в повному розмірі

Мал.2 Карта забруднення після Чорнобильської катастрофи

Мал.3 Карта забруднення та розселення населення після Чорнобильської катастрофи
Науковий центр радіаційної медицини АМНУ


- Розгляньте на картах місце Чорнобильської катастрофи
-Покажіть напрямки евакуації мирного населення
-Визначте міста, з яких було евакуйовано населення після катастрофи

ІІ Розвиток умінь і навичок використаннята опрацювання історичних джерел, зіставлення і поріняння



Джерело 2: Преса про події того часу. (Натиснувши на зображення ви збільшите їх)

Мал. 4 Газета "Правда Украины", 1986р. 14.05. №109

Мал 5. Газета "Трибуна энэргетика" 1986 р. 15.05

Мал 6. Газета "Правда Украины", 1986р. 09.05.

Опрацювати тексти періодичних видань, та дайте відповідь на запитання:

- Чому газети приховували інформацію від суспільства?

- Чи можна було зменшити наслідки аварії, якщо б в газетах висвітлювали достовірну інформаціюпро катастрофу?

-Які були причини того, що світова спільнота була дезінформована про ситуацію на Чорнобильській АЕС?

• Завдання:
• Оформити роботу слід так: в робочому зошиті записати число, Практична робота, тема. Далі дати відповіді на поставлені запитання.
• Хід роботи:
• 1. розгляньте Джерело 1 - карти. 
• 2. Письмово вкажіть міста, з яких було евакуйовано населення після катастрофи.
  
• 3. Розгляньте Джерело 2 - зображення періодичних видань.
• 4.Письмово дайте відповіді на запитання: 
• - Чому газети приховували інформацію від суспільства?
  - Чи можна було зменшити наслідки аварії, якщо б в газетах висвітлювали достовірну інформаціюпро катастрофу?
  -Які були причини того, що світова спільнота була дезінформована про ситуацію на Чорнобильській АЕС?

• Матеріал підготувала вчителька історії Лавренко А.О.

• Фото конспекта надішліть до 26.10.2020. 16:00 год на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

• 
  

Чорнобильська катастрофа. Стан економіки. Шахтарські страйки. Поглиблення диспропорцій рівня життя населення.

 Чорнобильська катастрофа. Стан економіки. Шахтарські страйки. Поглиблення диспропорцій рівня життя населення.

1.Чорнобильська катастрофа

Перегляньте наступні відео за темою

26 квітня 1986 року — день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше — Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

Понад 30 років минуло з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів, численні міні-катастрофи подібна техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися. Злочинні дії влади щодо приховування інформації з одного боку поглибили непоправні негативні наслідки аварії, а з іншого — спричинили активізацію національно-демократичного руху, що в кінцевому підсумку привело до розпаду СРСР. Приховування інформації владою спричинили активізацію екологічного і національно-демократичного руху. Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до непоправних медичних, економічних і соціальних і гуманітарних наслідків. За екологічними наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу: радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи. На той час керівництво Радянського Союзу проголосило гласність і відкритість. Однак надзвичайна ситуація на ЧАЕС засвідчила фальшивість гасел. Розуміючи, що екологічна катастрофа такого масштабу матиме негативні наслідки для комуністичного режиму, керівництво СРСР обрало курс на її замовчування. Уся інформація про Чорнобильську катастрофу одразу опинилася під ідеологічним контролем КПРС і КГБ. Чорнобильська трагедія засвідчила неготовність державної верхівки підпорядкувати політичні інтереси гуманістичним цінностям життя і здоров’я людей. Щоб продемонструвати, буцімто ніякої небезпеки радіації немає, партійне керівництво не відмінило першотравневу демонстрацію. На Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні тисяч людей, в тому числі школярів. Наступного дня всі газети рясніли парадними повідомленнями. Тим часом на вкрай обережні поради від міністра охорони здоров’я щодо заходів безпеки спромоглися аж 9 травня!

Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах

1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.

2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС — на повну потужність його запустили 1984 року. Це був «наймолодший» і найсучасніший реактор.

2 дні світ нічого не знав про вибух.

30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.

500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.

8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.

90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.

Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії — боролися з вогнем і розчищали завали.

2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.

200 тисяч квадратних кілометрів — на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів — сільськогосподарські землі.

10 днів — з 26 квітня до 6 травня — тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.

11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.

400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в «зоні відчуження», де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.

26 квітня—жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок не запрацював.

1991 рік — на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.

Грудень 1995 року — підписання меморандуму між Україною та країнами «Великої сімки» і Комісією Європейського Союзу, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.

15 грудня 2000 року — Чорнобильську атомну електростанцію зупинено повністю.

Вересень 2010-го — закладка фундаменту під новий саркофаг над зруйнованим 4-м енергоблоком, у квітні 2012-го стартувало будівництво арки, що мала накрити «Укриття», у жовтні 2011 року на майданчику комплексу «Вектор» почалося будівництво Централізованого сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.

29 листопада 2016 року завершили насування арки над 4-м енергоблоком.

Що сталося проти ночі 26 квітня 1986 року?

25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували.

Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався. Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.

На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в москвовській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.

Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).

У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста — 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку — «Що це позначає?». Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки. На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли. Пожежні прибували «з голими руками», без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу — водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.

2. Стан економіки.  Поглиблення диспропорцій рівня життя населення.

Наростання кризових явищ в економічному житті СРСР в середині 80-их рр. призвело до необхідності зміни політичного курсу. У квітні 1985 р. до влади прийшов М. Горбачов, партійний лідер молодшої генерації. Він оточив себе групою відомих економістів, спеціалістів. Було проголошено курс на проведення політичних і економічних реформ.

У ході проведення економічних реформ можна виділити три етапи. Реформа А. Аганбегяна (квітень 1985 р.), суттю якої було соціально-економічне прискорення розвитку країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму. Але невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки вимагає якісних структурних змін в радянській економічній моделі.

Реформа М. Рижкова-Л. Абалкіна (1987-1989 рр.), суттю якої була формула "самостійність", "самофінансування", "самоокупність". В основі реформи лежало дві складові:

• а) розширення самостійності трудових колективів (було прийнято закон "Про державне підприємство та об'єднання");
• б) розширення сфери дії приватної ініціативи (за законами "Про кооперацію", "Про індивідуальну трудову діяльність" та ін.).

Концепція переходу до регульованої ринкової економіки (1990-1991 рр.), суттю якої було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи та методи переходу до ринкових відносин (Явлінський, Шаталін).

Спроба економічних реформ не мала позитивного результату. Наслідком цього стало подальше падіння виробництва, продуктивності праці, зубожіння найширших верств населення, утвердження в держсекторі бартерної економіки, а в новому підприємницькому секторі - "економіки казино", коли головним стало не виробництво, а продаж товарів в найкоротші терміни за максимальними цінами з метою отримання максимуму прибутку.

Значним етапом на шляху до виходу з-під колоніальної зверхності Москви було прийняття у серпні 1990 р. закону про економічну самостійність України.

Закон проголосив такі основні її принципи:

• власність народу республіки на її національне багатство і національний дохід;
• різноманітність і рівноправність різних форм власності та їх державний захист;
• повна господарська самостійність і свобода підприємництва.

На час, коли Україна приступила до становлення своєї державності, особливо помітно тривав спад виробництва в усіх галузях господарства. Відбувалося зниження продуктивності суспільної праці та національного доходу, падіння обсягів промислової продукції.

З метою подолання цих негативних явищ вживалися неординарні заходи. У червні 1991 р. Верховна Рада України ліквідувала контроль над економікою України з боку центральних відомств. Загальносоюзна власність на території України була перетворена у республіканську. Створювалася власна грошово-фінансова система, податкова і митна служби.

Було здійснено ряд прогресивних перетворень в аграрному секторі економіки. У листопаді 1991 р. Держагропром реорганізували у Міністерство сільського господарства. Виникли нові форми сільськогосподарських об'єднань: агрофірми, агрокомбінати. З'явилися виробничий підряд, оренда землі, дачно-городні кооперативи.

У 1991 р. карбованець був замінений купонами, які дуже швидко знецінювалися. Цей та інші заходи не змогли врятувати економіку України від подальшого розвалу.

3. Шахтарські страйки.

Мал.1 Шахтарські страйки

Мал. 2 Шахтарські страйки

Улітку 1989-го в СРСР відбувся один із наймасовіших шахтарських страйків: він стартував 10 липня в Кузбасі, а 19-го вже перекинувся на Донбас. Ці події небезпідставно вважають провісниками незалежності України. Принаймні саме під тиском страйкарів Верховна Рада УРСР у 1989 році наважилася ухвалити закон про економічну самостійність республіки. Шахтарські страйки кінця 1980-х надали шахтарському рухові образ антирадянської та самостійницької сили, яка на пару з Народним рухом була драйвером незалежності України. З огляду на результати, так воно й було. Але якщо придивитися до тих подій уважніше, то стане очевидно, що шахтарі — за всієї поваги до їхньої рішучості — проштовхували передусім власні корпоративні інтереси, а їхня співпраця з національно-демократичними силами була переважно ситуативним союзом. Цей епізод української історії не лише цікавий, а й повчальний. Шахтарські страйки на межі 1980–1990-х років — наочний приклад того, що потужна корпорація — господарчий суб’єкт — легко може стати суб’єктом політичним, впливаючи на долю цілих держав.

Щоб уявити, чим були шахтарські страйки кінця 1980-х, треба розуміти, чим була радянська вугільна галузь. У часи сталінської індустріалізації вона перебувала у вельми скрутному становищі. Після революційного лихоліття величезна кількість шахт стояла зруйнованою, фахівці розбіглися або були знищені, а брак робочої сили став загальним явищем. Технологічну відсталість вдалося певною мірою компенсувати, закуповуючи обладнання та винаймаючи фахівців за кордоном на гроші, отримані від пограбування країни та її населення. Трудові ж ресурси поповнювалися через примус: одних на шахти заганяли в межах трудової мобілізації, інших — в’язнів таборів — доправляли під конвоєм. Умови праці й життя на Донбасі мог­ли привабити тільки тих, хто не мав більше куди подітися. Після Другої світової війни вугільна галузь СРСР була сумним видовищем: на всю країну заледве нараховувалося 600 тис. шахтарів. Однак після повоєнної відбудови їхнє становище стало стрімко мінятися: країна потребувала дедалі більше вугілля, а терористичний примус поступово замінила матеріальна стимуляція.

Уже в 1950-х роках кількість працівників вуглепрому сягла 1,5 млн осіб, але річ не лише в чисельності. По-перше, це була стратегічно важлива галузь, оскільки радянська промисловість та енергетика дуже залежали від вугілля. По-друге, вугільна корпорація мала потужне лобі в Москві, яке могло ставити ультиматуми, погрожувати й шантажувати практично всіх включно з генсекамиПо-третє, у розпорядженні вуглепрому був неабиякий символічний капітал, що в суперідеологізованій тоталітарній державі мало значення. У системі радянської пропаганди шахтарів позиціонували як сіль радянської землі, героїв праці та звитяжних будівничих комунізму, а тому «наїжджати» на них було просто небезпечно. І, нарешті, по-четверте, вуглепром являв собою розгалужену систему майже по-військовому дисциплінованих колективів із чіткою вертикальною ієрар­хією. Власне, шахтарськими були не лише колективи, а й цілі міста та селища, що жили в ритмі шахт і завдяки шахтам. У результаті наприкінці 1970-х гірники стали справжньою аристократією робітничого класу. Окрім високих зарплат, вони в різні роки отримували вагомі пільги: 30-годинний робочий тиждень, премії, виплати тощо.

• Завдання:
• 1. Прочитайте теоритичний матеріал
• 2Зробіть конспект 
• 3.Продивіться відеоматеріали.
• 4. Рекомендую до перегляду серісл "Чорнобиль" 2020р.
•  https://uaserials.pro/1255-chornobyl.html (Не забувайте, що, перш за все, це художній серіал!)
• 
  
• 
  
• Фото конспекта надішліть до 26.10.2020. 16:00 год на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

 

Проголошення автономії України. 

Перший Універсал

Мал.1 Микола ІІ Романов
(останній російський імператор)

Давайте пригадаємо: 

Наприкінці лютого 1917 р. в Росії почалася нова буржуазно-демократична революція. 2 березня імператор Микола П (Мал 1.)зрікся престолу, а вже 3 березня в Петрограді був сформований Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим. Тимчасовий уряд ставив за мету скликання в недалекому майбутньому Установчих зборів, які повинні були визначити форму державного устрою країни та прийняти конституцію.

Новий уряд вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усією територією колишньої імперії, у тому числі й над Україною. Тимчасовий уряд проголосив низку демократичних свобод: створення і діяльність політичних партій, відміна цензури, свобода мітингів і демонстрацій. Була скасована смертна кара на фронті та в тилу.
Одночасно з Тимчасовим урядом виник паралельний орган влади - Ради робочих і солдатських депутатів, центральною з яких була рада Петрограду. Спочатку провідне положення в радах посідали партії соціал-демократів (меншовиків) та есерів. Ставлячи за мету подальше "поглиблення" революції, ради вносили величезну дестабілізацію до політичного й економічного життя країни. 14 березня рада Петрограду видала наказ № 1, який проголошував створення в армії солдатських комітетів, що отримали практично всю повноту влади. Віднині офіцери могли командувати тільки безпосередньо під час бойових дій. Цей наказ миттєво зруйнував колишню імператорську армію, зробивши її фактично небоєспроможною, почалося масове дезертирство з фронтів.

Мал.2 Михайло Грушевський

3 березня 1917 р. в Києві представники українських політичних партій, громадських організацій, інтелігенції та студентства, сформували національний орган влади - Центральну Раду, головою якої був обраний М.Грушевський(мал2). До Центральної Ради входили представники всіх українських національних партій - Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УРСР), створеної М. Міхновським, Української народної партії (УНП), дрібних партій і громадських груп. Повний склад Ради нараховував 822 члени. Спочатку Центральна Рада отримала найширшу підтримку населення України і фактично відігравала роль національного українського парламенту. Головною метою діяльності Центральної Ради було отримання Україною широкої політичної, економічної та культурної автономії, й у цьому плані вона була готова до співпраці з Тимчасовим урядом. Виконавчим органом Центральної Ради став Генеральний Секретаріат у складі восьми міністрів на чолі із В. Вінніченком. Таким чином, провідні позиції в Центральній Раді з самого початку належали в основному представникам української соціал-демократії.

Практично одночасно з утворенням Центральної Ради у найбільших містах України виникли Ради робітничих і солдатських депутатів. Вже в перших числах березня 1917 р. ради почали свою діяльність у Харкові, Києві, Єкатеринославі, Луганську, Полтаві, Одесі, Миколаєві, Александрівську. Як і в Росії, більшість в українських радах належала меншовикам та есерам. В Україні ради підтримували, головним чином, представники національних меншин.

Мал. 3 В.І. Ленін

На початку квітня 1917 р., з приїздом до Росії В. Леніна (мал. 3), визначилася і політична лінія більшовиків. Ленін висунув два центральні гасла: "Ніякої підтримки Тимчасовому уряду!" і "Вся влада Радам!". Практичне здійснення цих гасел означало перехід від демократичного правління до диктатури однієї партії - більшовиків, що неминуче підштовхувало Росію до громадянської війни. У національному питанні більшовики, проголосивши гасло про самовизначення націй, наполягали на створенні в майбутньому єдиної централізованої соціалістичної держави. Таким чином, більшовицька програма йшла в розріз із сподіваннями українського народу про державну самостійність або широку автономію України.

З 6 по 8 квітня 1917 р. в Києві відбувся Український національний конгрес, на якому були присутні 1500 делегатів від всіх регіонів України, а також гості з Петрограду, Москви, Криму і Кубані. Конгрес ще раз підтвердив вимогу про надання Україні широкої національно-територіальної автономії.

Мал.4 Симон Петлюра

У цих умовах все більшою мірою почала виявлятися неспроможність Центральної Ради реально очолити український національний рух. Рада практично не могла вирішити два найважливіші соціально-політичні питання: переділ землі та вихід із світової війни. Соціалістичні депутати Ради погрузли в нескінченних дебатах і розбратах, із кожним днем втрачаючи зв'язок із масами і вплив на місцях. У найважливішому питанні про створення національної української армії Рада також займала подвійну позицію, схиляючись до того, що в умовах революції регулярна армія не потрібна. Правда, при Центральній Раді був створений Військовий Генеральний комітет, головою якого став представник УСДРП С. Петлюра (мал.4), проте практичного формування самостійної української армії не відбувалося.

Мал.5 Павло Скоропаський

 У Києві з солдатів-українців був сформований 3-тисячний полк імені Б. Хмельницького, який повинен був влитися до лав загальноросійської армії. Проте, коли генерал П. Скоропадський (мал.5) запропонував Центральній Раді 40-тисячний український корпус, цей проект не був підтриманий.
Рада не довіряла Скоропадському як представникові великих землевласників і, крім того, прагнула отримати автономію для України "законним шляхом", тобто з рук Тимчасового уряду. Соціалісти різних гатунків, з яких складалась Рада, вважали, що регулярна армія буде непотрібна, що достатньо буде озброєння народу, - міліції. Подібні помилки Центральної Ради фактично зумовили її сумне майбутнє.

• 

  Мал.6 В. Винниченко

  
  
• Закоспектуйте!
• 16 травня 1917 р. делегація Центральної Ради на чолі з В. Вінні-ченком відправилася до Петрограду на переговори із Тимчасовим урядом. Головною метою української делегації було отримання згоди Тимчасового уряду на проголошення автономії України у складі федеральної Росії. Але Тимчасовий уряд відкинув цю вимогу Центральної Ради. Проте Центральна Рада, відображаючи сподівання переважної більшості українського народу, 10 червня проголосила свій 1-й Універсал. У цьому документі прозвучали такі слова: "Хай буде Україна вільною. Не відділяючись від усієї Росії, не розриваючи із державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам влаштовувати своє життя". Фактично це означало проголошення автономії України.
• 29 червня 1917 р. до Києва прибула делегація Тимчасового уряду у складі трьох міністрів - І. Церетелі, А. Керенського та М. Терещенка. У ході переговорів із Центральною Радою було досягнуте таке компромісне рішення: Тимчасовий уряд визнавав Центральну Раду як "найвищий крайовий орган управління в Україні", а Центральна Рада погоджувалася на затвердження автономії України Всеросійськими Установчими зборами. 3 липня підсумки цих переговорів були оформлені як 2-й Універсал Центральної Ради.
• Перегляньте відео за темою:
• 
  





• Завдання:
• 1. Прочитайте теоритичний матеріал
• 2Зробіть конспект 
• 3.Запишіть у вигляді таблиці: ім'я політичного діяча, з якою політичною силою повязаний, які погляди на майбутнє України мав.
• 4.  Запамятайте історичних діячів, зображених на малюнках.
• Фото кнспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Початок перебудови в СРСР.

 Перебудова

мал.1 Михайло Горбачов

Соціально-економічна криза потребувала корінних змін у всіх сферах життя суспільства, які дістали назву «перебудова».

В березні 1985 р. новим Генеральним секретарем ЦК КПРС став 54-річний Михайло Горбачов. У квітні він проголосив курс на перебудову, що базувалася на так званому новому політичному мисленню.У зовнішній політиці це передбачало відмову від вирішення міжнародних проблем за допомогою сили. У внутрішній політиці перебудова передбачала розвиток демократії, гласності, надання громадянам СРСР можливості впливу на прийняття державних рішень і контролю за їх виконанням. Гласність підривала сліпу довіру до друкованого слова, давала змогу виробляти власні судження і позбавлятися ідеолоігчних норм. Проте гласність залишалась дозованою і не переростала в свободу слова

Перебудова — політичний курс КПРС, розпочатий у 1985 р. і спрямований на оздоровлення суспільно-політичної, економічної та ідеологічної сфер життя, спроба способом «революції згори» здійснити системну модернізацію суспільства.

Причини перебудови:

1. Відставання СРСР від провідних країн світу.

2. Глибокі кризові явища в політичному, економічному й духовному житті країни.

3. Низький науково-технічний рівень соціально-економічного розвитку СРСР.

4. Нездатність СРСР належним чином реагувати на важливі глобальні проблеми й виклики.

5. Загроза соціального вибуху й розпаду СРСР.

Мета перебудови:

• зберегти радянську систему через вдосконалення її та оновлення;

• зробити її життєздатнішою;

• розкрити потенціал соціалізму, обновити його, встановити повне народовладдя формуванням громадянського суспільства і правової держави;

• побудувати суспільство, яке спирається на ефективну економіку, високі досягнення науки й техніки, культури, демократизацію всіх аспектів суспільного життя, створити умови для активного творчого життя і діяльності людей.

Перебудова мала охопити основні сфери життя суспільства:

Економічну — перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних, подолання відставання від передових країн світу.

Внутрішню політику держави — перехід до демократизації суспільного життя та народовладдя, розв’язання національних проблем.

Зовнішню політику держави — припинення гонки озброєнь та «холодної війни», побудову спільного європейського дому.

Соціальну сферу — поліпшення матеріального та культурного добробуту людей, домогтися активної участі людей у громадському житті.

Ідеологію — ліквідацію цензури, розвиток гласності, вільне виявлення думки людей.

Етапи перебудови:

Перший етап (1985-1986 рр.)

Пошуки шляхів модернізації соціалістичного суспільства. Взято курс на здійснення прискорення соціально-економічного розвитку СРСР.

Другий етап (1987-1988 рр.)

Це етап формування основного змісту й напрямів перебудови (формування концепції перебудови), початок реальних перебудовчих процесів, спроби реформ у промисловості, гласність, перебудова «згори».

Третій етап (1989-1991 рр.)

Це етап практичного здійснення перебудови, перехід до регульованої ринкової економіки. Проведення політичної реформи, розбудова правової держави.

Падіння авторитету Комуністичної партії, кінець її політичної монополії, утворення нових партій, зародження реального плюралізму, активні дії народних мас, перебудова «знизу». Спроби оновлення федерації, посилення дезінтеграційних процесів у СРСР, прагнення республік до незалежності.

Особливості перебудови в Україні:

1. Процеси реформування йшли повільніше, ніж у центрі та прибалтійських республіках, оскільки гальмувалися партійно-державним апаратом на чолі з В. Щербицьким.

2. На здійснення перебудови великий вплив мала аварія на Чорнобильській АЕС у квітні 1986р.

3. Перебудова в Україні гальмувалася економічною, політичною і духовною залежністю від центру.

4. Процеси «перебудови» в Україні відбувалися без кровопролиття, як це було в Прибалтиці, Грузії, Азербайджані, Узбекистані, Таджикистані та інших республіках тодішнього СРСР.

5. Гласність в Україні була не повною.

Від громадськості приховували страшну правду про катастрофу на Чорнобильській АЕС, внаслідок чого мільйони людей зазнали впливу радіоактивного випромінювання і не було вжито необхідних заходів щодо медичної профілактики.

Мал.2 карикатура сучасників

Мал.3 карикатура сучасників

Мал.4 карикатура сучасників

Мал.5 карикатура сучасників

Перегляньте відео за темою:

Завдання: 

Конспект:

1. Робота з термінами - законспектувати поняття "перебудова", "гласність", "інфляція"

2. Законспектувати Причини "перебудови", етапи "перебудови", мета "перебудови"

Фото кнспекта надіслати до 23.10.2020. 16:00 год на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810