Чорнобильська катастрофа. Стан економіки. Шахтарські страйки. Поглиблення диспропорцій рівня життя населення.

 Чорнобильська катастрофа. Стан економіки. Шахтарські страйки. Поглиблення диспропорцій рівня життя населення.

1.Чорнобильська катастрофа

Перегляньте наступні відео за темою

26 квітня 1986 року — день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше — Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

Понад 30 років минуло з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів, численні міні-катастрофи подібна техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися. Злочинні дії влади щодо приховування інформації з одного боку поглибили непоправні негативні наслідки аварії, а з іншого — спричинили активізацію національно-демократичного руху, що в кінцевому підсумку привело до розпаду СРСР. Приховування інформації владою спричинили активізацію екологічного і національно-демократичного руху. Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до непоправних медичних, економічних і соціальних і гуманітарних наслідків. За екологічними наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу: радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи. На той час керівництво Радянського Союзу проголосило гласність і відкритість. Однак надзвичайна ситуація на ЧАЕС засвідчила фальшивість гасел. Розуміючи, що екологічна катастрофа такого масштабу матиме негативні наслідки для комуністичного режиму, керівництво СРСР обрало курс на її замовчування. Уся інформація про Чорнобильську катастрофу одразу опинилася під ідеологічним контролем КПРС і КГБ. Чорнобильська трагедія засвідчила неготовність державної верхівки підпорядкувати політичні інтереси гуманістичним цінностям життя і здоров’я людей. Щоб продемонструвати, буцімто ніякої небезпеки радіації немає, партійне керівництво не відмінило першотравневу демонстрацію. На Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні тисяч людей, в тому числі школярів. Наступного дня всі газети рясніли парадними повідомленнями. Тим часом на вкрай обережні поради від міністра охорони здоров’я щодо заходів безпеки спромоглися аж 9 травня!

Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах

1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.

2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС — на повну потужність його запустили 1984 року. Це був «наймолодший» і найсучасніший реактор.

2 дні світ нічого не знав про вибух.

30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.

500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.

8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.

90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.

Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії — боролися з вогнем і розчищали завали.

2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.

200 тисяч квадратних кілометрів — на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів — сільськогосподарські землі.

10 днів — з 26 квітня до 6 травня — тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.

11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.

400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в «зоні відчуження», де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.

26 квітня—жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок не запрацював.

1991 рік — на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.

Грудень 1995 року — підписання меморандуму між Україною та країнами «Великої сімки» і Комісією Європейського Союзу, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.

15 грудня 2000 року — Чорнобильську атомну електростанцію зупинено повністю.

Вересень 2010-го — закладка фундаменту під новий саркофаг над зруйнованим 4-м енергоблоком, у квітні 2012-го стартувало будівництво арки, що мала накрити «Укриття», у жовтні 2011 року на майданчику комплексу «Вектор» почалося будівництво Централізованого сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.

29 листопада 2016 року завершили насування арки над 4-м енергоблоком.

Що сталося проти ночі 26 квітня 1986 року?

25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували.

Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався. Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.

На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в москвовській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.

Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).

У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста — 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку — «Що це позначає?». Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки. На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли. Пожежні прибували «з голими руками», без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу — водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.

2. Стан економіки.  Поглиблення диспропорцій рівня життя населення.

Наростання кризових явищ в економічному житті СРСР в середині 80-их рр. призвело до необхідності зміни політичного курсу. У квітні 1985 р. до влади прийшов М. Горбачов, партійний лідер молодшої генерації. Він оточив себе групою відомих економістів, спеціалістів. Було проголошено курс на проведення політичних і економічних реформ.

У ході проведення економічних реформ можна виділити три етапи. Реформа А. Аганбегяна (квітень 1985 р.), суттю якої було соціально-економічне прискорення розвитку країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму. Але невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки вимагає якісних структурних змін в радянській економічній моделі.

Реформа М. Рижкова-Л. Абалкіна (1987-1989 рр.), суттю якої була формула "самостійність", "самофінансування", "самоокупність". В основі реформи лежало дві складові:

• а) розширення самостійності трудових колективів (було прийнято закон "Про державне підприємство та об'єднання");
• б) розширення сфери дії приватної ініціативи (за законами "Про кооперацію", "Про індивідуальну трудову діяльність" та ін.).

Концепція переходу до регульованої ринкової економіки (1990-1991 рр.), суттю якої було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи та методи переходу до ринкових відносин (Явлінський, Шаталін).

Спроба економічних реформ не мала позитивного результату. Наслідком цього стало подальше падіння виробництва, продуктивності праці, зубожіння найширших верств населення, утвердження в держсекторі бартерної економіки, а в новому підприємницькому секторі - "економіки казино", коли головним стало не виробництво, а продаж товарів в найкоротші терміни за максимальними цінами з метою отримання максимуму прибутку.

Значним етапом на шляху до виходу з-під колоніальної зверхності Москви було прийняття у серпні 1990 р. закону про економічну самостійність України.

Закон проголосив такі основні її принципи:

• власність народу республіки на її національне багатство і національний дохід;
• різноманітність і рівноправність різних форм власності та їх державний захист;
• повна господарська самостійність і свобода підприємництва.

На час, коли Україна приступила до становлення своєї державності, особливо помітно тривав спад виробництва в усіх галузях господарства. Відбувалося зниження продуктивності суспільної праці та національного доходу, падіння обсягів промислової продукції.

З метою подолання цих негативних явищ вживалися неординарні заходи. У червні 1991 р. Верховна Рада України ліквідувала контроль над економікою України з боку центральних відомств. Загальносоюзна власність на території України була перетворена у республіканську. Створювалася власна грошово-фінансова система, податкова і митна служби.

Було здійснено ряд прогресивних перетворень в аграрному секторі економіки. У листопаді 1991 р. Держагропром реорганізували у Міністерство сільського господарства. Виникли нові форми сільськогосподарських об'єднань: агрофірми, агрокомбінати. З'явилися виробничий підряд, оренда землі, дачно-городні кооперативи.

У 1991 р. карбованець був замінений купонами, які дуже швидко знецінювалися. Цей та інші заходи не змогли врятувати економіку України від подальшого розвалу.

3. Шахтарські страйки.

Мал.1 Шахтарські страйки

Мал. 2 Шахтарські страйки

Улітку 1989-го в СРСР відбувся один із наймасовіших шахтарських страйків: він стартував 10 липня в Кузбасі, а 19-го вже перекинувся на Донбас. Ці події небезпідставно вважають провісниками незалежності України. Принаймні саме під тиском страйкарів Верховна Рада УРСР у 1989 році наважилася ухвалити закон про економічну самостійність республіки. Шахтарські страйки кінця 1980-х надали шахтарському рухові образ антирадянської та самостійницької сили, яка на пару з Народним рухом була драйвером незалежності України. З огляду на результати, так воно й було. Але якщо придивитися до тих подій уважніше, то стане очевидно, що шахтарі — за всієї поваги до їхньої рішучості — проштовхували передусім власні корпоративні інтереси, а їхня співпраця з національно-демократичними силами була переважно ситуативним союзом. Цей епізод української історії не лише цікавий, а й повчальний. Шахтарські страйки на межі 1980–1990-х років — наочний приклад того, що потужна корпорація — господарчий суб’єкт — легко може стати суб’єктом політичним, впливаючи на долю цілих держав.

Щоб уявити, чим були шахтарські страйки кінця 1980-х, треба розуміти, чим була радянська вугільна галузь. У часи сталінської індустріалізації вона перебувала у вельми скрутному становищі. Після революційного лихоліття величезна кількість шахт стояла зруйнованою, фахівці розбіглися або були знищені, а брак робочої сили став загальним явищем. Технологічну відсталість вдалося певною мірою компенсувати, закуповуючи обладнання та винаймаючи фахівців за кордоном на гроші, отримані від пограбування країни та її населення. Трудові ж ресурси поповнювалися через примус: одних на шахти заганяли в межах трудової мобілізації, інших — в’язнів таборів — доправляли під конвоєм. Умови праці й життя на Донбасі мог­ли привабити тільки тих, хто не мав більше куди подітися. Після Другої світової війни вугільна галузь СРСР була сумним видовищем: на всю країну заледве нараховувалося 600 тис. шахтарів. Однак після повоєнної відбудови їхнє становище стало стрімко мінятися: країна потребувала дедалі більше вугілля, а терористичний примус поступово замінила матеріальна стимуляція.

Уже в 1950-х роках кількість працівників вуглепрому сягла 1,5 млн осіб, але річ не лише в чисельності. По-перше, це була стратегічно важлива галузь, оскільки радянська промисловість та енергетика дуже залежали від вугілля. По-друге, вугільна корпорація мала потужне лобі в Москві, яке могло ставити ультиматуми, погрожувати й шантажувати практично всіх включно з генсекамиПо-третє, у розпорядженні вуглепрому був неабиякий символічний капітал, що в суперідеологізованій тоталітарній державі мало значення. У системі радянської пропаганди шахтарів позиціонували як сіль радянської землі, героїв праці та звитяжних будівничих комунізму, а тому «наїжджати» на них було просто небезпечно. І, нарешті, по-четверте, вуглепром являв собою розгалужену систему майже по-військовому дисциплінованих колективів із чіткою вертикальною ієрар­хією. Власне, шахтарськими були не лише колективи, а й цілі міста та селища, що жили в ритмі шахт і завдяки шахтам. У результаті наприкінці 1970-х гірники стали справжньою аристократією робітничого класу. Окрім високих зарплат, вони в різні роки отримували вагомі пільги: 30-годинний робочий тиждень, премії, виплати тощо.

• Завдання:
• 1. Прочитайте теоритичний матеріал
• 2Зробіть конспект 
• 3.Продивіться відеоматеріали.
• 4. Рекомендую до перегляду серісл "Чорнобиль" 2020р.
•  https://uaserials.pro/1255-chornobyl.html (Не забувайте, що, перш за все, це художній серіал!)
• 
  
• 
  
• Фото конспекта надішліть до 26.10.2020. 16:00 год на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810