СУЧАСНА ІСТОРІЯ

УКРАЇНИ

Час нової історії (XV—XX ст.) — це третій. Цей час у цілому відзначається такими важливими рисами:

1. Європейська культура та європейський спосіб життя поширився до Азії, Африки, Америки, Австралії, тобто на весь

світ, і став визначати розвиток світу.

2. Поширення європейської культури було водночас поширенням християнства.

3. Сучасна історія (Нова історія) відповідає найсприятливішій кліматичній фазі — вологій фазі сучасної епохи. Це

сприяло швидкому розвитку господарства.

4. У розвинутих країнах промисловість стала домінувати

над сільським господарством.

5. Кінець Нової історії є часом загальної кризи, очевидно,

світової за масштабом.

Як ми знаємо, у кінці XV ст. Україна була частиною Польщі

та Литви. Протягом першого етапу Нової історії (кінець XV—

середина XVIII ст.) Україна розвивалася як залежна частина

Польсько-Литовської, а потім — Польської держави.

Цей час можна характеризувати як час боротьби двох основних тенденцій: 1 — спроби Польщі перетворити Українуна суто польську землю;

 2 — намагання українського населення створити власну державу. Але цей процес був дуже

складним. Насамперед у кінці XV ст. посилився економічний

розвиток і феодальна експлуатація, включаючи кріпацтво.

Польський національний гніт став сильнішим. Польська держава принесла в Україну римську церкву, яка почала боротися проти Української (Православної) Церкви.

Частина українського населення тікала на південь — на

пониззя Бугу та на пониззя Дніпра. Там, за кордонами Польської держави, вони ставали вільними, так званими козаками.

Козаки організували військові загони для захисту від Польщі

та від кочовиків і за дніпровськими порогами створили свою

державу — Запорізьку Січ (назва утворена від слів «пороги»

та «засікати»). 

Як ми знаємо, у середині XV ст. в України з'явився новий ворог — у Криму виникла татарська держава, а турки

захопили південь та захід узбережжя Чорного моря. Згодом

турецька армія прийшла до Криму. Турецькі й татарські війська

часто нападали на Україну та польські землі. Тому Польща

використовувала козаків у боротьбі проти турецької і татарської експансії.

Українські селяни повставали, українські міщани об'єднувалися для захисту української культури. Внаслідок цього виник український фронт за національне та соціальне визволення.

У кінці XV—середині XVI ст. численні хвилі повстань прокотилися Україною. У 1648 р. чергове повстання переросло у

війну за національне визволення та в антифеодальну революцію. Керівником війни був Богдан Хмельницький, якого було

обрано гетьманом — військовим керівником козаків. Б. Хмельницький та його соратники створили українську державу зі

своєю армією та виграли кілька битв у поляків. Але Україна

була слабкою і шукала союзників. Крим та Росія допомагали

Україні. Б. Хмельницький та частина його друзів віддала перевагу союзові з Росією. Але вони сподівалися, що у цьому союзі

Україна стане автономною державою. Вони думали також, що

така ситуація буде переходом до повної незалежності України.

Росія обіцяла автономні права Україні.

Інша частина українського населення думала інакше. Українська Православна Церква та більша частина козаків не

підтримували союзу з Росією. Вони розуміли, що Україна буде

залежною частиною. І вони мали рацію. У 1657 р. Б. Хмельницький помер. Деякі наступні гетьмани України, включаючи

сина Б. Хмельницького — Юрія, намагалися розірвати союз із

Росією за допомогою Польщі або Туреччини.

Війна за Україну між Росією, Польщею і Туреччиною тривала до 1681 р. Внаслідок цього українські землі Лівобережжя,

Київ та Запоріжжя стали автономною українською державою

у межах Росії. Українські землі на захід від Дніпра лишилися у

складі Польщі.

Численні спроби створити українську назалежну державу

були невдалими. Останній гетьман, хто боровся за визволення України, був Іван Мазепа. У 1708 р. І. Мазепа уклав угоду з

королем Швеції Карлом XII. Але армії Карла та Мазепи були

розбиті. Україну було зруйновано. Спочатку українська автономна держава мала деякі права. Вона мала свою територію,

свою державну систему, свої закони, свого гетьмана як керівника держави, свою армію. Вельми специфічною рисою цієї

держави була відсутність кріпацтва.

Отже, в кінці першого етапу Нового часу Україна була

поділена Польщею та Росією.

Другий етап Нової історії України (з середини XVIII ст.

до 1914р) був часом різних форм російського домінування на Україні. Цей етап почався з посилення російського впливу на Україну. Російські царі постійно намагалися обмежувати

права Української держави. Катерина II остаточно ліквідувала

автономію України. Вона також відновила й кріпацтво.

У кінці ХVIII ст. Росія, Пруссія та Австрія поділили територію Польської держави. Росія одержала всю Східну Україну,

Австрія — Західну Україну та українські землі за Карпатами.

Росія невдовзі захопила Крим. З цього часу основна частина

України розвивалася у напрямку російської політики. І саме Східна

Україна пережила найдраматичніші події української історії.

Російська частина України відрізнялася високим рівнем

промисловості та сільського господарства. Можливо, це був

найрозвинутіший регіон всієї Російської імперії. Найпередовішою територією України у господарстві й торгівлі був її південь.

На всіх українських землях українську національну культуру

переслідувано, українську історію перекручувано. У російській

частині України українська мова, українські книжки, українська церква були заборонені. Незважаючи на несприятливі обставини, українське населення не втратило свою мову і свою

культуру.

Наприкінці XIX ст. увесь світ прийшов до своєї кризової

стадії. Найрозвинутіші країни почали боротися за поділ і навіть

переділ світу. Народилися нові політичні рухи, серед них ліберальні, визвольні, національні, комуністичні. Всі країни, яким

належали українські землі (Росія, Німеччина, Австрія), були

активними учасниками цих подій.

У 1914 р. почалася перша світова війна. Росія воювала проти Німеччини та Австрії. Це означає, що одна частина українців воювала проти іншої частини українців. У 1917 р. у Росії

відбулася Лютнева революція. У Києві виник урядовий орган

українського народу — Центральна Рада. Після Жовтневої революції у Росії Центральна Рада стала державною владою на

Східній Україні. Визначний історик М. Грушевський очолив

Центральну Раду. Українська держава одержала назву Українська Народна Республіка. Столицею держави став Київ.