Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору.

 Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору.

1. Нацистський «новий порядок» в Європі.

Німеччина та її союзники встановили на загарбаних територіях так званий "новий порядок" - режим нещадного терору й насильства. Грабували національні багатства й вивозили до своїх країн мільйони іноземних робітників для примусової праці. Лише з СРСР до Німеччини було вивезено близько 5 млн юнаків і дівчат.

Польщу було перетворено на німецьке генерал-губернаторство, Чехію та Югославію розчленовано, судетські землі приєднано, Богемію і Моравію перетворено на "протекторат", Словаччину проголошено "незалежною державою", Грецію поділено на три зони окупації - німецьку, італійську і болгарську. У Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах окупанти поставили до влади маріонеткові уряди. Люксембург було включено до складу Німеччини.

В особливому становищі перебувала Франція. Окупанти зберегли у "вільній" зоні її уряд, який провадив політику співробітництва з загарбниками. Тут було ліквідовано демократичні свободи, заборонено політичні партії, розпущено профспілки.

Економіка окупованих країн стала придатком воєнної машини. Так, у 1941 р. 80% залізної руди, 50% вугілля, свинцю, цинку та багато іншої стратегічної сировини, що її споживала промисловість Японії, завозилися з Кореї та  Китаю. З Франції гітлерівці забирали 3/4 її сировини і від 50 до 100% промислової продукції. Велика кількість устаткування, продовольства також вивозилась до Німеччини,

Частину окупованої радянської території (у тому числі й тилові райони груп армій) гітлерівське керівництво передало під управління воєнного командування, а іншу - підпорядкувало "східному міністерству" на чолі з Розенбергом і поділило на два так звані рейхскомісаріати: "Остланд" (Прибалтика й більша частина Білорусі) та "Україна". Західноукраїнські землі було приєднано до польського генерал-губернаторства. Буковину й частину Південно-Східної України (Чернівецька, Одеська, Ізмаїльська, частина районів Вінницької, Миколаївської та Херсонської областей) було об'єднано у "дистрикт Трансністрія" й передано Румунії,.

Сенс "нового порядку", як нацисти називали встановлений ними режим, зводився до ліквідації незалежності і суверенітету, всіх демократичних і соціальних здобутків, безмежної економічної експлуатації і свавілля окупантів.

Економіку всіх поневолених країн було поставлено на службу загарбникам. Промисловість працювала на замовлення окупантів. Сільське господарство постачало їх продовольством, робоча сила використовувалася на будівництві воєнних об'єктів.

Мільйони жителів Європи були примусово вигнані на працю до Німеччини. Для утримання населення в покорі широко використовувалася система заручництва і масових екзекуцій. Символами цієї політики було повне знищення жителів сіл Орадур у Франції, Лідице в Чехо-Словаччині, Хатинь у Білорусі. За роки окупації в республіках Прибалтики, в Білорусі, Україні, Російській Федерації гітлерівці знищили більше 10 млн чоловіків, жінок, дітей. Нацистський режим демонстрував усьому світові свою антилюдську сутність.

Історія ніколи не пробачить фашизмові ці нелюдські злочини, що іменувалися "новим порядком".

2. Голокост.

Мал 1.
Першим німецьким концентраційним табором став Дахау

Слово холокост означає катастрофу, або знищення єврейського народу в роки Другої світової війни. "Новий порядок" передбачав здійснення особливої расової політики, жертвами якої стали євреї, цигани, а після цього і слов'янське населення Східної Європи. 1942 р. керівництво Німеччини прийняло рішення про початок фізичного знищення всіх євреїв у Європі. По всій її території запрацювали "фабрики смерті" — концентраційні табори, найбільшими з яких були Освенцім (з травня 1940 р. по січень 1945 р. було знищено понад 4 млн чоловік), Майданек (знайшли свою смерть 1,5 млн в'язнів), Треблінка на території Польщі; Дахау, Бухенвальд, Заксенгаузен і Равенсбрюк у Німеччині; Маутхаузен в Австрії. Там були ув'язнені військовополонені, цивільне населення, учасники руху Опору. Загалом у концтаборах опинилося 18 млн чоловік, 12 з яких були знищені. 6 млн з них були євреї. 

Мал. 2 
Приречених звозили залізницею

Тільки в Бабиному яру окупанти знищили 195 тис. чоловік, 150 тис. з яких були євреями. Криваві погроми провадили спеціально створені зондер-команди. Всього на окупованій території колишнього Радянського Союзу, за підрахунками доктора Арадо, директора Інституту пам'яті жертв нацизму й героїв Опору Яд Ва-Шем в Ізраїлі, перед війною проживало 2,75-2,9 млн євреїв. Після закінчення війни в живих залишилось кілька десятків тисяч. Тільки в Україні загинуло 1,4 млн євреїв. На сьогодні відомо 248 місць їх масового знищення: Янівський табір у Львові, Жандармська балка у Дніпропетровську, Дробицький яр у Харкові та ін. Серед них були видатні вчені, духовні особи, уславлені лікарі, юристи, діячі мистецтва, які збагатили науку і культуру не тільки свого народу, а й усієї Європи.

Мал 3
Обручки вбитих

Мал.4 
Персонал концтабору в "позаробочий час"

3. Рух Опору.

Після запровадження "нових порядків" поневолені народи в Європі та Азії ставали на боротьбу проти ворога. В багатьох країнах створювалися партизанські загони, виникав рух Опору, що об'єднував різні верстви населення: робітників і селян, дрібну і середню буржуазію, інтелігенцію і діячів церкви.

Рух Опору мав інтернаціональний характер. Особливо це виявлялося в підпільних організаціях концтаборів, членами яких були люди різних національностей. Активну участь в діяльності підпілля брали військовополонені бійці та командири Червоної Армії, котрі воювали у партизанських загонах Франції, Італії, Польщі та в інших країнах Європи.

У Франції з окупантами боролася "Вільна Франція" Шарля де Голля, а також партизанські загони та підпільні групи, очолювані комуністами та соціалістами. У листопаді 1942 р. французька компартія уклала з ПІ. де Голлем договір про спільні дії. У травні наступного року було створено Національну Раду Опору, що об'єднала всі сили, які боролися з окупантами. А в червні був утворений Французький комітет національного визволення (ФКНВ), який оголосив себе урядом. Згодом його очолив ПІ. де Голль.

Антифашистський рух Опору набув широкого розвитку в таких країнах, як Югославія (де в листопаді 1942 р. була створена Народно-визвольна армія під командуванням И. Броз-Тіто), а також в Італії, Польщі, Чехо-Словаччині.

У Північній і Середній Італії, окупованих німецькими військами, керівництво рухом Опору здійснювали комітети національного визволення, що складалися як правило з представників демократичних партій. Деякі гірські райони Італії були очищені від окупантів і перетворилися на своєрідні "партизанські республіки", де повновладними господарями були партизанські бригади ім. Дж. Гарібальді.

У Польщі рух Опору набув великого розмаху. Тут не існувало колабораціонізму (співробітництва) з німецькими окупантами ані як політичної, ані як економічної течії. Терор, геноцид, вкрай жорстокий окупаційний режим не створювали умов для співробітництва. Гітлерівська расистська доктрина мала однією з цілей знищення польської державності і польської нації. 22% населення (6 млн) гітлерівці встигли знищити. Великим впливом користувалися загони Армії Крайової, керовані з Лондона емігрантським урядом, і загони Гвардії Людової, створені Польською робітничою партією (комуністична партія). Обидва ці військові формування вели боротьбу з окупантами, хоча між ними існували серйозні розбіжності щодо тактики і стратегії у визвольному русі, майбутнього устрою Польщі, що переростали у відверто ворожі відносини.

Народи Чехо-Словаччини чинили дедалі більший опір окупантам. Великого поширення набув саботаж на військових заводах, здійснювалися диверсії на залізницях, електростанціях. В країні зростало єднання всіх патріотичних сил незалежно від партійної та релігійної належності. В СРСР було створено 1-й окремий чехословацький батальйон під командуванням Л. Свободи, що 8 березня 1943 р. прийняв бойове хрещення в боях за Соколово (на південь від Харкова). Після цього батальйон став бригадою, що увійшла до складу 38-ї армії генерала К. С. Москаленка.

Своєрідно розвивався рух Опору в Греції. Народно-визвольна армія вела операції на всій території країни, створювала визволені райони, де владу здійснювали народно-демократичні ради і комітети. Загони ЕЛАС фактично визволили основну частину Греції.

На території України, Білорусі, в західних районах Росії, окупованих ворогом, партизанський рух набув великого розмаху. Там діяли цілі з'єднання під керівництвом Центрального штабу партизанського руху, створеного у травні 1942 р. Вони застосовували різноманітні методи боротьби - від окремих диверсій до масової рейкової війни. Це відволікало від бойових дій на фронті значні сили гітлерівців. Без перебільшення можна сказати, що партизанська війна в тилу ворога значною мірою сприяла крахові окупаційного режиму на території СРСР. Крім створених Москвою, на окупованих територіях діяли антифашистські національні формування в Латвії, Литві, Естонії, Білорусі, Росії, В Україні впродовж десяти років проти нацизму і більшовизму боролася Українська повстанська армія (УПА).

Патріотичний і антинацистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над фашизмом і нацизмом. Його учасники обирали різноманітні форми і засоби боротьби з коричневою чумою за свободу і незалежність своїх країн» У русі Опору брали участь люди різноманітних політичних і релігійних поглядів - радикали і республіканці, консерватори і демократи, комуністи і соціалісти, католики і православні, члени профспілок і безпартійні; люди різних рас і національностей, різних соціальних кіл» Багатьом з них судилося покласти життя на спільний вівтар Перемоги над ненависним ворогом.

Відео до теми:

Завдання:

1. Прочитайте теоритичний матеріал

2.Перегляньте відео за темою

3. Письмове завдання: Зробити короткий конспект у виглядф відповіді на питання:

1. Що таке нацистський «новий порядок»?

2. Як нацисти намагалися «остаточно вирішити єврейське пи­тання»?

3. Які фактори найбільше впливали на розвиток руху Опору в європейських країнах?

Фото кнспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810