Початок «холодної війни».

 Початок «холодної війни».

Основні дати:

5 березня 1946 р. – промова в. Черчилля у Фултоні, яка ознаменувала початок «холодної війни».

22-28 жовтня 1962 р. – карибська криза.

5 серпня 1963 р. – підписання Московського договору про заборону випробувань ядерної зброї у трьох сферах: в атмосфері, в космосі й під водою.

1975 р. – Нарада з питань безпеки і співробітництва у Європі.

Після закінчення Другої світової війни сталінське керівництво Радянського Союзу сподівалося встановити свій контроль у країнах, звільнених Радянською армією, привести до влади комуністичні уряди і в такий спосіб створити навколо себе зону з дружніх і залежних від СРСР держав. Своєю чергою, керівні діячі США за підтримки уряду Великої Британії прагнули не допустити переходу країн Центральної та Південно-Східної Європи під контроль Радянського Союзу і не дозволити поширення комуністичного тоталітаризму на нові території.

Широке оприлюднення думка про необхідність боротьби проти міжнародного комунізму знайшла в промові колишнього прем’єр-міністра Великої Британії В. Черчилля, з якою він виступив 5 березня 1946 р. у Вестмінстерському коледжі м. Фултон штату Міссурі (США) в присутності президента Трумена. Стверджуючи, що СРСР відокремив Східну Європу від усього світу «залізною завісою», Черчилль запропонував створити для боротьби проти СРСР і комунізму «асоціацію народів, котрі розмовляють англійською мовою», яка володіла б ядерною зброєю і могла б розраховувати на військову перевагу над Радянським Союзом. Ця промова вважається початком «холодної війни».

Своєю чергою, Радянський Союз взяв активну участь у розпалі «холодної війни». Він почав провадити активний зовнішньополітичний курс, розширювати зону свого впливу на сусідні держави, незважаючи на інтереси народів цих країн і світову громадську думку.

Тому можна погодитися зі словами американського історика Артура Шлесінджера-молодшого:

"Холодна війна... була результатом не якогось рішення, а на­слідком дилеми, перед якою опинилися сторони. Кожна сторона відчувала непереборне бажання провадити саме ту політику, яку інша ніяк не могла розглядати інакше, як загрозу принципам влаш­тування світу. Потім кожна сторона відчула настійну потребу розпочати оборонні заходи. Так, росіяни не бачили іншого вибору, крім зміцнення своєї безпеки у Східній Європі. Американці, які вва­жали, що це всього лише перший крок у напрямку до Західної Єв­ропи, прореагували заявою про свої інтереси в зоні, яку росіяни вважали дуже важливою для своєї безпеки...

Кожна сторона жагуче вірила, що майбутня міжнародна стабіль­ність залежить від успіху її власної концепції світового порядку".

Отже, "холодна війна" мала як внутрішні, так і зовнішні при­чини.

Внутрішні причини:

1) зростання впливу військовиків на внутрішньо- та зовніш­ньополітичний курс СРСР та США;

2) мілітаризація за роки другої світової війни економіки (ство­рення військово-промислового комплексу), суспільних інститутів і масової свідомості;

3) пошук зовнішньополітичного "ворога" як засіб консолідації суспільства.

До зовнішніх причин належать:

1)  перетворення СРСР і США на наддержави і виникнення між ними гострих протиріч із питань повоєнного устрою світу;

2)  встановлення радянської моделі тоталітарного суспільства в країнах Східної Європи і протидія цьому процесу з боку США;

3)боротьба за "сфери впливу" між СРСР і США в різних регіонах світу.

"Холодна війна" стала новим виявом основної тенденції сві­тового розвитку у XX ст. - боротьби між демократією і тоталі­таризмом.

Вона знайшла своє втілення в: активній участі в регіональних конфліктах, установленні економічних блокад, обмежень, гонці ракетно-ядерних і космічних озброєнь, боротьбі розвідувальних служб, ідеологічних диверсіях, глобальному військовому проти­стоянні, стратегії взаємного ядерного залякування тощо.

Хронологічно "холодну війну" можна переділити на два ос­новні періоди: 1) 1946-1975 рр.; 2) 1979 - кінець 80-х рр.

"Холодна війна" вилилась у протистояння військово-політич­них блоків у Європі та інших регіонах світу.

Першою серйозною сутичкою в Європі стала "берлінська криза". Вона виникла 1948 р. після введення у західній частині Німеччини нової грошової одиниці. Радянська сторона розціни­ла цю акцію як крок, що веде до розколу країни.

Скориставшись із того, що в угоді про статус окупованого Берліна не були передбачені конкретні зобов'язання СРСР із за­безпечення транспортним зв'язком західних секторів міста, 24 червня 1948 р. Радянський Союз перекрив транспортні артерії Західного Берліна і Західної Німеччини. Фактично було встанов­лено блокаду Західного Берліна. Блокада тривала 324 дні - з 24 червня 1948 р. до 12 травня 1949 р., коли на конференції в Нью-Йорку колишні союзники домовилися про компромісні умо­ви її скасування.

У тяжкі дні "берлінської кризи" постачання двохмільйонного міста всім необхідним перебрала англо-американська авіація. Було встановлено "повітряний міст", яким мешканці Західного Берлі­на отримували продовольство, медикаменти, паливо, машини та інші товари.                        

Війна в Кореї. Міжнародна напруженість зростала, "холодна війна" кілька разів перетворювалася на "гарячу". У 1950-1953 рр. розгорнулися бойові дії на Корейському півострові.

З 1948 р. тут існували дві держави: Республіка Корея зі столи­цею в Сеулі та Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) зі столицею у Пхеньяні. Збройний конфлікт між двома державами розпочався 25 червня 1950 р. нападом військ КНДР на Республіку Корея. Армія останньої виявилася небоєздатною і почала відступати. Майже вся територія Південної Кореї була зайнята військами КНДР. Коли Рада Безпеки ООН ухвалила ре­золюцію, в якій засудила агресію КНДР, війська США та деяких інших країн у вересні 1950 р. вступили у війну, а наприкінці жовтня, захопивши Пхеньян, вийшли до китайського кордону. На допомогу КНДР прийшов північний сусід — Китай. 26 листо­пада 1 млн китайських "добровольців" за підтримки радянських танків та авіації перейшов у наступ і змусив американців відсту­пити. Радянські льотчики під командуванням І. Кожедуба при­кривали небо.

30 листопада 1950 р. президент Трумен заявив, що США го­тові використати всі військові засоби, аж до ядерної зброї. Впер­ше виникла небезпека переростання локального конфлікту в яде­рну війну. І все ж здоровий глузд виявився сильнішим од військових і політичних амбіцій.

Наприкінці 1950 р. фронт стабілізувався в районі 38-ї парале­лі. Два роки тривала позиційна війна. У 1953 р. було підписано перемир'я, яке зафіксувало існування двох держав на Корейсько­му півострові.

Карибська криза. Ще одна серйозна загроза світові вини­кла 1962 р. під час Карибської кризи.

США різко негативно по­ставилися до революції на Кубі. У 1961 р. вони підтрима­ли висадження контрреволю­ційних груп на територію Куби. Ф. Кастро звернувся по допомогу до СРСР, Радянське керівництво вирішило розмістити на острові ядерні ракети середнього радіуса дії. Довідавшись про це, президент Дж. Кен­неді оголосив про встановлення з 22 жовтня 1962 р. морської блокади Куби і про огляд усіх радянських кораблів, які пливли до острова. Водночас радянські та американські війська було приведено у стан бойової готовності. Ніколи раніше небезпека ядерної війни не була настільки реальною, як у ті дні.

Берлінська стіна. Але "холодна війна" тривала ще понад 20 ро­ків, її символом стала Берлінська стіна, побудована протягом однієї ночі проти 13 серпня 1961р., яка переділила Берлін на Західний і Східний.

Реакція США на цю акцію була надзвичайно різкою. Амери­канське командування почало перекидати додаткові частини на територію ФРН і Західного Берліна. 27 жовтня американські тан­ки було підтягнуто до контрольно-пропускного пункту на Фрідріхштрассе, навпроти них на відстані 200 м зупинилися радянські танки. Цілу добу тривало протистояння. Нарешті, керівники обох держав віддали наказ своїм військам відійти від кордону. Напру­жена ситуація в місті зберігалася до укладення 3 серпня 1971 р. чотиристоронньої угоди щодо Західного Берліна. Отже, "холод­на війна" неодноразово ставила світ на межу глобальної ядерної війни.

Перегляньте відео: