Значення грунтів у природі й життєдіяльності людей.

 Значення грунтів у природі й життєдіяльності людей.

Грунт є незамінним елементом земної поверхні. Завдяки ньому забезпечується існування тварин і рослинних організмів, мікроорганізмів. Цікаво, що не тільки грунт забезпечує життєдіяльність живих істот, а й сам він є результатом їх життєдіяльності.

Грунт – це одна з планетарних оболонок, яка називається ще педосфера. У ній є специфічна суміш води, ґрунтових елементів, органічних компонентів і повітря, що забезпечує процеси розкладання, переробки і трансформації хімічних сполук. А це обумовлює таке важливе значення грунту для життя людини та природи.

Так як в ньому сконцентрувалися енергетичні запаси, то значення грунту для рослин в тому, що він забезпечує процеси їх життєдіяльності і здійснення ними фотосинтезу. Результатом цього є утворення корисних копалин.

Грунт сприяє взаємодії між великим і малим круговоротами речовин, геологічним та біологічним.

Значення ґрунту для тварин – він здійснює регулювання основних біосферних процесів, а саме регуляцію продуктивності тварин і щільності заселення їх на планеті.

Регулює гідросферний і атмосферний склад.

Забезпечує нормальні процеси життєдіяльності всіх земних організмів.

Грунт має значення екологічного характеру: в якості частини біогеоценозу він бере активну участь у функціональності екосистеми.

Бере участь в механізмах регулювання і функціонування гідросфери, атмосфери, біосфери, етносфери, літосфери.

Яке значення ґрунту в житті людини?

Своїм існуванням він забезпечує життєдіяльність людини і всім іншим живим організмам. Життя людини нерозривно пов’язане з грунтом, варто тільки згадати, що першими технологіями людської цивілізації були тваринництво і землеробство – найбільш ефективні способи використання ресурсів землі.

Грунт створює сприятливі умови для життя рослин, які поступово перетворюються в органічні залишки. Завдяки ньому людство може користуватися нафтою, вугіллям, торфом, газом. Тобто грунт створює величезні резервуари енергії.

До його складу входять необхідні мінеральні елементи для функціонування організму людини. В ході кругообігу геологічних і органічних компонентів, вони вивільняються в атмосферу і гідросферу, стаючи джерелом органічного синтезу.

Господарське значення грунтів в тому, що вони є засобом для виробництва тваринницької та сільськогосподарської продукції. Від нього залежить наше майбутнє. Також грунти необхідні для створення доріг і жител.

Крім того, грунт знешкоджує небезпечні радіоактивні речовини, хімічні сполуки, вірусні та бактеріальні збудники, які шкідливі для людства і тварин.

Завдання:

1. Ознайомтеся з матеріалами уроку

2 Зробіть короткий конспект за темою

• Фото конспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Склад, межі та будова географічної оболонки. Закономірності географічної оболонки.

 Склад, межі та будова географічної оболонки. Закономірності географічної оболонки.  

Географічна оболонка - це оболонка Землі, в якій стикаються, взаємно проникають і взаємодіють між собою чотири природні геосфери: верхня частина літосфери, нижня частина атмосфери, гідросфера і біосфера.

Верхню межу географічної оболонки проводять по межі поширення життя – озоновому екрану; важче визначити нижню межу оболонки, тобто межу проникнення життя в літосферу. Вважають, що вона лежить нижче земної поверхні на кілька км. Отже, вся товщина оболонки складає 35-40 км. Географічна оболонка має комплексний характер. Раніше всередині географічної оболонки виділяли сферу діяльності людини – географічне середовище. Але за останні десятиліття діяльність людини охопила не тільки всю географічну оболонку, але й вийшла за її межі – в космос. Тому тепер один і той же об'єкт без відношення до діяльності людини називається географічною оболонкою, а по відношенню до діяльності людства – географічним середовищем.

Речовина географічної оболонки, як і її енергія – земного і сонячного походження. Енергетичні процеси в географічній оболонці майже виключно залежать від космічної енергії. Оскільки ця енергія майже не проникає вглиб земної кори, то з глибиною переважає уже ендогенна енергія. Речовина і енергія всіх сфер географічної оболонки поширюється наскрізно. Наприклад вода знаходиться і в атмосфері, і в літосфері, жива речовина також і т.д.

Географічна оболонка – це своєрідна матеріальна система, що історично склалась і безперервно розвивається. Рядом своїх властивостей вона відрізняється від інших оболонок: літосфери, гідросфери та атмосфери. Основні властивості географічної оболонки такі:

1) в її межах речовина знаходиться в трьох агрегатних станах;

2) вона має два джерела енергії – космічне і телуричне, тоді як інші сфери мають одне джерело енергії;

3) вона відзначається цілісністю, тобто внутрішньою закономірною єдністю, яка проявляється в тому, що компоненти її – літосфера, гідро-, атмо- і біосфера, утворюють взаємообумовлену і взаємопроникаючу систему, в якій ті або інші зміни в одному із компонентів викликають за собою зміни в інших компонентах і навіть в цілій системі. Прикладом цілісності географічної оболонки може служити такий факт: кілька разів за останнє століття (в 1891,1925,1941 рр.) жителі Перуано-Чілійського узбережжя були свідками своєрідного природного "експерименту". Атакама, зумовлена високим атмосферним тиском та холодною Перуанською течією. Океанічні води багаті на рибу, поживою для якої служать величезні маси планктону. А розвиткові планктону сприяє великий вміст кисню у холодних водах течії. Рибні багатства живлять не тільки населення узбережжя, а й птахів (бакланів, пеліканів, кайр, гагар тощо), які утворюють величезні колонії на скелястих островах, залишаючи після себе поклади гуано – цінного азотного добрива, що є важливою статтею експорту Чілі та Перу. Але, у вищезгадані роки південно-східні пасати, що гонять Перуанську течію, послаблювались, і тоді посилювалась течія Ель-Ніньйо, що йдучи від екватора, проникала майже на 1000 км далі на південь, ніж звичайно, відтискуючи від берегів холодну перуанську течію. І тоді пустиня розцвітала, випадали рясні дощі, води стікаючи в океан, розмивали землю, поклади гуано, руйнували будівлі. Масово гинули і відлітали птахи, бо зменшилась кількість риби в океані, (риба стала обминати теплі води, бідні на кисень і планктон). Явище Ель-Ніньйо виникає нерегулярно – з інтервалом від 4 до 18 років і буває різної інтенсивності. Наприкінці 1982 початку 1983 рр. Ель-Ніньйо викликало сильні коливання клімату. Наприклад, біля берегів Північної Америки температура води підвищилась на 60. Повернула назад потужна течія Кромвела і декілька місяців вона текла не з заходу на схід, а навпаки.

Такі кардинальні зміни в пустелі Атакама і прилеглому побережжі сталися внаслідок послаблення пасату.

Відомий полярний дослідник Візе звернув увагу на те, що періоди похолодань в Арктиці і погіршення умов судноплавства в Північному Льодовитому океані призводять до підвищення рівня африканських озер – Ньяси, Вікторії, Танганьїки та ін. і навпаки в періоди потеплінь рівень цих озер знижується.

В антропогеновій історії Землі відомі періоди, коли великі зміни в ході природних процесів охоплювали всю земну кулю. Це були льодовикові епохи (понижувався рівень океану на 110 м) та ін.

Географічна оболонка, як система настільки цілісна, що досить змінитися якомусь одному її компоненту, наприклад, висоті материків, як почнуть змінюватися інші компоненти: клімат, води, рослини, грунти, тваринний світ та ін. Таким чином, в основі цілісності географічної оболонки лежить обмін речовин і енергії між літо-, гідро-, атмо- і біосферою в смузі стикання цих геосфер, тобто в межах географічної оболонки.

Речовинний і енергетичний обмін між сферами проявляється в багатьох формах:

1. Вся товща осадових порід земної кори утворилась за рахунок переважно осадження речовини з океанічних, морських, озерних та річкових вод, випадання її з атмосфери і за рахунок відмерлих організмів (орг. вапняки, трепели, вугілля, торф, нафта).

2. Різноманітні солі і хімічні елементи розчинені у водах гідросфери, походять переважно з літосфери, частково з атмо- і біосфери.

3. Сучасний склад атмосфери майже цілком обумовлений діяльністю рослин, випаровуванням води з гідро- і літосфери і надходженням пилу з літосфери.

4. Рослинні і тваринні організми своїм речовим складом та процесами нерозривно пов'язані з літо-, гідро- і атмосферою.

Отже, географічна оболонка є сфера безпосереднього стикання, обміну і взаємопроникнення літо-, гідро-, атмо- та біосфери.

Ритмічні явища в географічній оболонці.

Повторюваність в часі комплексу явищ, що розвиваються в одному напрямі називається ритмом. Існують ритми періодичні і циклічні. Ритми однакової тривалості – це періоди. Наприклад, час обертання Землі навколо осі, Сонця. Ритми перемінної тривалості називаються циклами. Ритмів багато, тривалість їх різна і походження неоднакове.

Ця ритміка спостерігається у всіх сферах географічної оболонки зокрема, і оскільки вони між собою пов'язані, то зміна ритміки в одній із сфер веде до зміни в інших.

Ритми та цикли в літосфері.

Циклічність у будові товщ гірських порід була встановлена ще в XIX столітті. В даний час встановлено, що ритмічність і циклічність в товщах гірських порід пов'язана з космічними процесами.

Добре простежується ритміка в флішевих товщах порід, де шари різної товщини ритмічно чергуються тисячі разів. У флішевих товщах виділяються ритми:

Навіть на дні Сакського озера (Крим) до глибини 6,5 м від поверхні дна було виявлено 4200 парних річних прошарків – один темніший – інший світліший. Або залізисті кварцити (КМА, Кривий Ріг), солі (NaCl і KCl), де спостерігаються 15-40-річні ритми, що очевидно пов'язано з кліматичними змінами. В них же виявлена і більша вікова ритміка (100-170 р.), що зумовлено періодичним поступанням в соленосний басейн значних об'ємів води, які опріснювали басейн. Це могло залежати від коливання рівня моря. Ритмічність спостерігається у вапняках і мергелях, де чергуються прошарки чистої породи з прошарками з домішками. Така ритміка пов'язана із сезонними змінами умов осадження.

Ритміка в породах спостерігається як у відносно молодих, так і в дуже древніх, яким сотні мільйонів років. Чергування прошарків підпорядковується певним закономірностям – чітко виявляються 11-річні ритми. Іноді відмічаються і більші ритми – 35-річні, 100-річні. Періодичні зміни через однакові проміжки часу в деревному стволі, колонії коралів та озерних відкладів наводить на думку, що спільною причиною тут могла бути зміна клімату (тобто зміна сухих і вологих, теплих і холодних сезонів, років і багатолітніх періодів).

Циклічність – процес, що розвивається не по колу, а по спіралі, бо кожен виток відбувається на новому рівні на фоні загального розвитку і руху дальше. Група "витків" утворює цикл наступного порядку.

Ритміка в атмосфері. Були встановлені зміни клімату в середньому через 11 років, що пов'язано з 11-літнім циклом сонячних плям (І.Блютген, 1972). Проміжок часу між двома послідовними максимумами і мінімумами сонячних плям коливається в межах 9-14 р. (в середньому 11,5 р.).

Наступні, більші інтервали кліматичних змін встановлені в середньому як 35-річні на багатьох об'єктах. Потім намітились 40-річні і 90-річні періоди кліматичних коливань і ще більші, зокрема подвійний віковий цикл 180-190-річний і 200-300-річний, 600-річний, 1500-2000-річний. Дрібніші цикли розвиваються на фоні більших.

Інші дослідження періодичності космічних явищ виявили періоди коливань ексцентриситета (витягненості) земної орбіти і її нахилу, та зміни орієнтування земної осі. Тривалість таких періодів дорівнює 90 тис., 40 тис. і 21 тис.р., тобто ці цикли співрозмірні з часовими періодами циклів накопичення, наприклад, вугленосних товщ.

Встановлений зв'язок між періодичністю досить різних явищ на нашій планеті. Досить добре співпадають дрібні ритми осадконакопичення з періодами кліматичних коливань, а останні – з періодичністю сонячної активності.

Важче пояснити більшу циклічність. З точки зору Н.Ф.Балуховського ритмічність певного типу пояснюється коливанням сонячної активності, але такі цикли, як вугленосні, утворюються під впливом періодичності, результатом чого є зміна нахилу екліптики і ексцентриситета земної орбіти. Ще більші цикли пов'язуються з космічними явищами, зумовленими не тільки сонячною системою, але і з розташуванням її по відношенню до інших сузір'їв. І нарешті великі мегацикли в житті Землі пов'язані з так званими галактичними роками.

Завдання:

1. Опрацюйте матеріали до уроку

2. Випишіть терміни та поняття та їх значення.

• Фото конспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Поширення живих організмів у біосфері.

 Поширення живих організмів у біосфері.

Неможливо уявити нашу планету без живих організмів, що мешкають і в глибинах океану, і на вершинах гір. Усі процеси, що відбуваються на сучасній Землі, пов’язані з життям. Луки, вкриті зеленою травою, розкидані там і тут групи дерев. Квіти, що горять на сонці яскравими кольорами, і бджоли над ними. Корови, що пасуть­ся за огорожею. А ось пташка пірнула в кущі, мабуть, за своїм кормом - комахою. Усе це жива природа, яка об’єдналася в одній з оболонок Землі - біосфері. Ви вже знаєте про те, що живі організми беруть активно участь у вивітрюванні гірських порід, формуванні нових форм рельєфу, утворенні водойм (наприклад, унаслідок будування загат бобрами), створенні гірських порід (кам’яного вугілля, крейди тощо), зміні кліматичних характеристик місцевості, регулюванні мінерально-сольового складу води Світового океану.

Світ живої природи вивчають біологічні науки. Про особ­ливості поширення живих організмів на земній кулі, про те, як вони взаємопов’язані між собою та з неживою природою, а також про унікальний шар родючої землі ви дізнаєтеся на уроках географії, вивчивши цю тему.

Жива оболонка. Так називають біосферу. Вона складається з живих організмів і не охоплює само­стійного простору, як інші оболонки.

Організми - рослини, тварини, гриби і бактерії та продукти їхньої життєдіяльності заселяють окре­мі частини літосфери, атмосфери та гідросфери.

Основна маса живих організмів зосереджена біля поверхні Землі, тобто там, де найбільше взаємодіють усі земні оболонки. Проте окре­мі форми організмів, переважно бактерії, трапляються і в глибоких шарах літосфери і майже в усій тропосфері.

Біосфера охоплює нижні шари атмосфери до висоти близько 11 км, всю гідросферу і верхній шар літосфери до глибини 3-11 км на суходолі та 0,5- 1,0 км під дном океану.

Товща біосфери на полюсах земної кулі близько 10 км, а на екваторі - 28 км.

Як поширюється на земній кулі рослинний і тваринний світ.

Живі організми поширюються на земній кулі нерівномірно. Проте поши­рення органічного світу небезладне. З відомих майже 350 тис. видів рослин і 1,5 млн. видів тварин переважна більшість (близько 9/10 загальної кількості) зосереджена на суходолі. Тут панують рослини. Найрозвинутіший живий світ у лісах.

У Світовому океані найбільш заселеними є прибережні і по­верхневі води. Близько 60 % площі Світового океану нагадують пус­телі. Навіть у найзаселеніших районах океану на 1 м² маса організ­мів у десятки разів менша, ніж у звичайному лісі.

На суходолі поширення рослин і тварин залежить від особливос­тей клімату.

В умовах жаркого і волого клімату екваторіальних ши­рот розвивається різноманітний і багатий рослинний і тваринний світ вологих екваторіальних лісів.Дерева тут не скидають своє листя одночасно, як буває в лісах наших помірних широт восе­ни, а змінюють його поступово. Тому в екваторіальних широтах ліс завжди зелений, у ньому завжди щось цвіте і плодоносить, а під кронами дерев волого і парко. Стовбури дерев обвиті схожими на змій ліанами.  Більшість тварин таких лісів мешкають у кронах де­рев.

Тут багато мавп, різних комах - метеликів, жуків, мурашок. Серед птахів багато папуг. У річках мешкають крокодили. Там, де досить тепло, але мало вологи, світ рослин і тварин не може бути багатим.

Такі умови спостерігаються в тропічних широ­тах у місцях, здебільшого віддалених від узбережжя океанів і морів. Це - пустелі, які здаються безжиттєвими.Насправді життя там є, проте його важко помітити одразу. Більшість рослин стелються по поверхні і мають дуже дрібні листочки, які випаровують мало воло­ги. В інших рослинах листя замінюють колючки. Деякі рослини пустель зростають тільки завдяки дуже довгому корінню, з допомо­гою якого вони вбирають вологу з глибини. Тварини пустель дуже витривалі й пристосувалися якийсь час обходитися без води.

Пустелями називають і полярні області Землі. Адже там рослин­ний і тваринний світ також бідний.

Проте причинами цього є, на­впаки, холодний клімат, який подекуди також сухий.

Клімат помірних широт сприяє розвитку і лісових екосистем, і степів.

Територія нашої країни розташована саме в помір­них широтах, де з півночі на південь поступово ліси, у яких трапля­ються як хвойні, так і листяні породи дерев, змінюються на ділянки степу з переважанням трав’яної рослинності.

 

Усі організми об’єднуються в чотири царства живої природи (аналіз таблиці)

рослини

тварини

гриби

бактерії

 

Завдання до  картинок:

1 .Наведіть приклади рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів.

2.3гадайте функції живих організмів.

З.Доведіть, що всі чотири царства живої природи тісно пов'язані між собою.

 

Теорії виникнення життя на Землі: божественна, космічна, еволюційна.

Флора – богиня рослинності і квітів у римській міфології.

Фауна – богиня тваринного світу у римській міфології.

Органічний світ океану:

Планктон (з грец. - блукаючий) – дрібні рослини і тварини, що населяють товщу води і переносяться хвилями і течіями – дрібні водорості, черв’ячки, рачки, креветки, медузи.

Нектон (з грец. - плаваючий) – морські тварини, які активно рухаються у воді – кити, дельфіни, моржі, тюлені, восьминоги, різноманітні риби.

Бентос (з грец. - глибинний) – рослини і тварини, що оселилися на дні: водорості, корали, губки, морські зірки, краби, червяки.

Помірні широти – найбільш продуктивні райони океану.

Тропічні широти – «блакитні пустелі» через підвищену температуру і солоність рослин і тварин дуже мало.

Грунт – верхній пухкий родючий шар земної кори. Основна  властивість ґрунту – родючість.

Гумус – органічна речовина ґрунту, що утворюється з перегнилих решток рослин.

Формула ґрунту: (гірські породи + гумус + вода + повітря) *час = ґрунт. 

Найродючіші ґрунти – чорноземи.

Ґрунт - багатокомпонентна, динамічна система, що включає гірські породи, верхній природний шар земної кори, техногенні утворення і складається з твердих (тверді мінерали, лід і органомінеральні структури), рідких (водні розчини), газоподібних (повітря, гази) і біологічних або живих (макро- і мікроорганізмів) компонентів.

Родючість ґрунту залежить від кількості цих речовин у гумусі, вмісту гумусу в ґрунті та товщини шару ґрунту. Кращі чорноземи містять до 70—90% гумусу (залежно від того, живий він чи мертвий).

Поширення ґрунтів Природна зона Тип грунту Географічний пояс Зона вологих екваторіальних лісів Червоно-жовті ферралітні ґрунти Екваторіальний Савани і рідколісся Червоно-бурі ґрунти  Субекваторіальний Пустелі і напівпустелі Сіро-бурі пустельні ґрунти, сіроземи, піщані Тропічний Вічнозелені твердолисті ліси Коричневі Субтропічний Степ Чорноземи – під багатою трав’янистою рослинністю степів Каштанові ґрунти – в сухих степах Помірний Широколисті ліси Сірі-лісові  ґрунти Помірний Мусонні (перемінно-вологі) ліси Червоноземи, жовтоземи Помірний Мішані ліси Дерново-підзолисті Помірний Тайга Підзолисті ґрунти Помірний Тундра Тундрово-глеєві ґрунти (мають перезволожений шар - глеєвий) Субарктичний Арктичні пустелі Арктичні ґрунти (бідні, кам'янисті) Арктичні

Завдання:

Дайте відповіді на «Експрес-тест» :

• Повністю заселена живими організмами:
  а) атмосфера; б) гідросфера; в) літосфера.

• Основоположником учення про біосферу є:
  а) академік В. І. Вернадський; б) давньогрецький учений Геродот;
  в) океанограф Жак Ів Кусто.

• Найбільш різноманітними є представники органічного світу:
  а) тропічних широт; б) помірних широт; в) екваторіальних широт.

• «Фабрикою» з виробництва продуктів харчування вважаються:
  а) бактерії; б) тварини; в) рослини.
• Найвищу здатність виживати в найважчих умовах мають:
  а) гриби; б) рослини; в) бактерії.

• Фото конспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Значення вод суходолу для життя та діяльності людини

 Значення вод суходолу для життя та діяльності людини

Перегляньте відео: 

Завдання:

1. Переглянути відео за темою та віеоурок.

Агресія Росії проти України в 2014 р. Російсько-українська війна.

 Агресія Росії проти України в 2014 р. Російсько-українська війна.

Перегляньте відеоурок:

1. Причини російського вторгнення в Україну

Українська Революція гідності (листопад 2013 р. — лютий 2014 р.) була вороже зустрінута керівництвом Росії. Формально визнаючи факт існування незалежної України, російські керівники вважали її сферою своїх імперських інтересів. Події на Майдані засвідчили, що громадянське суспільство в Україні прагне членства країни в Європейському Союзі та НАТО, тобто звільнення від впливу Росії. Це руйнувало плани російських керівників щодо відновлення імперії.

На той випадок, якщо не вдасться досягнути своїх цілей за допомогою запровадження в Україні проросійського режиму, економічного тиску та поширення ідей про «єдиний розділений народ», заздалегідь готувалася збройна агресія. Гарантами безпеки України — єдиної держави у світі, яка добровільно позбулася ядерної зброї, її територіальної цілісності та недоторканності кордонів, — були Росія, США та Велика Британія. У Росії сподівалися, що великі держави не стануть на захист України, а обмежаться резолюціями й умовляннями, як це було під час російської агресії проти Грузії у 2008 р.

2. Підготовка Росії до війни проти України

Планомірна підготовка до війни проти нашої держави здійснювалась упродовж усіх років після відновлення Україною державної незалежності.

1991-2009 рр.

• Залежність української економіки від Росії.
• Пропагування в Україні ідей «руського світу» через проросійських політиків та організації, засоби масової інформації, соціальні мережі в Інтернеті та ін.
• Поширення в російському суспільстві думки про можливість і навіть неминучість у майбутньому війни проти України.
• Пропагування в Україні ідей сепаратизму, регіональної «ідентичності»; створення й фінансування відповідних організацій.
• Використання базованого в Криму російського Чорноморського флоту (у 2010 р. термін його перебування був продовжений до 2042 р.) як засобу дестабілізації в потрібний час ситуації на півострові та в Україні загалом.

2010 р. — літо 2013 р.

• Установлення російського контролю над сферою зв'язку й телекомунікацій, паливно-енергетичним комплексом, частиною банківського сектора України.
• Ослаблення Збройних сил України й оборонної промисловості: чисельність війська скорочувалася, військові навчання згорталися, армія не переоснащувалася.
• Суспільству нав'язувалася думка, що Україні армія не потрібна, оскільки, мовляв, немає зовнішніх ворогів.
• Проникнення російської агентури до керівних ланок Міністерства оборони, Генерального штабу, Служби безпеки України.

Літо 2013 р. — лютий 2014 р.

• Збільшення чисельності російських військ на південно-східному кордоні України.
• Активізація російської розвідувальної авіації в прикордонних районах України.
• Посилення радіоелектронної розвідки проти України.
• Створення в Криму незаконних воєнізованих загонів «самооборони», наповнення півострова агентурою російських спецслужб, військовими підрозділами та російськими бойовиками, які, маскуючись під місцеве населення, мали дестабілізувати ситуацію й загрожувати українським військовим частинам.

3. Початок російської агресії. Уторгнення Росії до Криму

Початок і перший етап російської агресії був спрямований на окупацію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. Напад Росії на Україну без оголошення війни відбувся 20 лютого 2014 р. у районі Керченської протоки. Росія застосувала різноманітні методи ведення війни: дії російських військовослужбовців і керованих ними колаборантів, російських ЗМІ та дипломатії. Ці методи отримали назву «гібридна війна». Бойові дії проводилися або підрозділами регулярної російської армії, що приховували свою належність, або маскувалися під місцеву «самооборону» чи загони проросійських «сепаратистів».

Водночас заслані на українську територію агенти російських спецслужб і диверсійні групи організовували демонстрації, захоплювали громадські адміністративні будівлі й поліцейські дільниці, імітуючи, що це зроблено місцевими «сепаратистами», незадоволеними новим керівництвом України. Водночас до кордону підходили додаткові підрозділи російської армії, артилерія й танки для утримання в постійному напруженні українських прикордонників і підрозділів Збройних сил України. Усе це супроводжувалося скоординованою дипломатичною, економічною та інформаційною кампанією як в Україні, так і за кордоном.

23 лютого в Севастополі відбувся проросійський мітинг, на якому закликали не перераховувати до загальнодержавної скарбниці податки, а міським головою проголосили громадянина Росії. Також було заявлено, що місто не визнає останніх рішень Верховної Ради України та вважає революційні події на Майдані «державним переворотом». Над міськрадою було піднято російський прапор. Через три дні епіцентр подій перемістився до столиці автономії. У Сімферополі одночасно відбувалися два мітинги: проросійський та мітинг кримських татар та інших патріотичних сил. Меджліс кримськотатарського народу організував мітинг у середмісті, щоб заблокувати будівлю Верховної Ради АРК. Між учасниками двох мітингів спалахнув конфлікт, у результаті якого були поранені й травмовані три десятки людей.

Мітинг на підтримку територіальної цілісності України. м. Сімферополь, 26 лютого 2014 р.

Після появи інформації, що через відсутність кворуму сесія не відбудеться, мітинг захисників України розійшовся. У ніч на 27 лютого будівлю Верховної Ради й уряду Криму захопили приблизно 120 автоматників без розпізнавальних знаків — так звані «зелені чоловічки». Над будівлею підняли російський прапор, а біля входу з'явилися барикади. Того ж дня блокпости на Перекопському перешийку й на півострові Чонгар, які контролювали рух між Кримським півостровом і Херсонською областю, зайняли силовики кримського «Беркуту», які втекли з Києва до Криму й перейшли на сторону Росії. До вечора 28 лютого в захопленій російськими військами будівлі Верховної Ради АРК був розіграний фарс зі створенням місцевого «уряду».

Російські окупанти в українському Криму. 2014 р.

Починаючи з 1 березня після того як Рада Федерації «дозволила» президенту Росії ввести війська на територію України, розпочалося блокування й захоплення українських військових баз на півострові, адміністративних будівель, аеропортів, перевалів, мостів, транспортних магістралей та інших стратегічно важливих об'єктів. Одними з перших окупанти захопили українські об'єкти зв'язку та телекомунікацій. На початку березня 2014 р. на півострові було вимкнуто українське телебачення й зупинено міжміське та приміське автобусне сполучення, паралізовано роботу Керченської поромної переправи.

Угоди, які порушила Росія, здійснивши агресію проти України

Україно-російські двосторонні угоди	Міжнародні угоди
• Угода між Україною та РФ про параметри поділу Чорноморського флоту (1997); • Договір між Україною та РФ про україно-російський державний кордон (2003); • Угода між Україною та РФ з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (2010).	• Статут ООН; • Паризька хартія для нової Європи (1990); • Хартія Європейської безпеки (1999); • Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (2004); • Лісабонський документ (2006); • Пам'ятна декларація саміту ОБСЄ (2010) у м. Астані.

Відеосюжет «Агресія проти України. Епізод 1. “Анексія Криму”» (укр.): https://youtu.be/6onZgw0zH-M

У процесі інтервенції в Криму Росія шантажувала світове співтовариство заявами про готовність застосувати ядерну зброю в разі втручання країн Заходу. Пізніше російський президент, який спочатку не визнавав, що загарбання Криму здійснюють російські регулярні війська, зізнався, що особисто керував воєнною операцією, під час якої російські морські піхотинці та частини спеціального призначення заблокували українські військові частини на півострові.

Пригадайте

• Що таке колабораціонізм?

Багато жителів півострова (а згодом і окремих районів Донецької та Луганської областей), як і в роки Другої світової війни, виявилися заручниками ситуації й вимушено залишилися на тимчасово окупованій росіянами території.

Прикладом патріотизму й вірності військовій присязі стали події наприкінці березня 2014 р., коли в Севастопольській академії військо-морських сил ім. П. С. Нахімова окупанти замінювали український прапор на російський. 20 курсантів вийшли зі строю та заспівали Гімн України, після чого віддали честь і залишили плац. На початку квітня разом з військовослужбовцями, які залишилися вірними присязі Україні, більше сотні курсантів передислокувалися з окупованого росіянами Криму до Одеси, де продовжили навчання в морській академії на спеціально створеному факультеті військово-морських сил. Вірність присязі продемонстрували також українські військові моряки й пілоти, які зуміли перебазуватися на материк разом з бойовою технікою.

Україна навесні 1920 — у 1921 рр

 Україна навесні 1920 — у 1921 рр

1. Варшавська угода

Після розгрому Червоною армією основних її противників неминуче мало відбутися зіткнення з Польщею. Радянська Росія неодмінно намагалась би повернути Польщу до свого складу. У польському керівництві на цей час домінувала ідея експансії на Схід. Воно розглядало можливість відновлення кордонів Речі Посполитої 1772 року через входження до складу відродженої польської держави Литви, Білорусі та України. Директорія УНР, опинившись у надзвичайно важкій ситуації, вимушена була піти на союз з Польщею, як єдино можливим союзником у боротьбі з більшовиками.

Початку війни українсько-польських військ з червоними передувало укладення у квітні 1920 р. польсько-українського договору, що увійшов в історію, як Варшавська угода. Ціною значних поступок українська сторона отримала допомогу Польщі.

Українській стороні довелося багато «заплатити» за допомогу. За угодою до Польщі відходили Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина, Західна Волинь, частина Полісся й Галичина. Уряд УНР документально підтвердив свою відмову від останньої. Це було надзвичайно негативно сприйнято українським населенням Галичини й більшістю українських діячів.

С. Петлюра і Ю. Пілсудський, 1920 р.

2. Перебіг війни українсько-польських військ з більшовиками у 1920 р.

25 квітня 1920 р. українсько-польські війська несподівано для більшовиків розпочали спільний наступ. Союзницькому війську (65 тис. польських та 15 тис. українських вояків) протистояло 16 тис. солдатів Червоної армії. Союзники швидко оволоділи Житомиром, Коростенем, Бердичевом, Козятином і в травні — взяли Київ.

С. Петлюра сподівався, що наступ спричинить піднесення антибільшовицького руху та загальне повстання. Але його надії не виправдалися. Завдяки каральним акціям червоним удалося придушити осередки антибільшовицького повстання в зародку. Також дії польських військ налаштували проти себе населення України. Поляки здійснювали погроми проти євреїв та українців, удавалися до переслідування та репресій стосовно православного духовенства.

Успішні дії українсько-польських військ незабаром припинилися. Більшовики, скориставшись патріотичною антипольською пропагандою, змогли мобілізувати значні сили. 14 травня Червона армія перейшла у контрнаступ. За два дні до цього поляки, побоюючись оточення, залишили Київ. 5 червня Червона армія зуміла прорвати фронт. Розвиваючи успіх, вона розгорнула наступ на Варшаву та Львів.

Занепокоєна Антанта посилила дипломатичний тиск на Росію. Британський міністр закордонних справ лорд Дж. Керзон у спеціальній ноті вимагав від радянської Росії, щоб вона зупинила свої війська на визначеній Антантою східній межі розселення поляків (лінія Керзона). Однак Москва відмовилася від британського посередництва й продовжила наступ. Але спроба Червоної армії захопити Львів та Варшаву провалилася. Сталося, як говорили поляки, «чудо на Віслі». Наприкінці серпня 1920 р. більшовики вимушені були відкотитися назад. Під час наступу на Львів більшовики на окупованій частині Галичини проголосили Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку. Проте вона проіснувала лише декілька місяців і встигла прищепити населенню відразу до комуністичних експериментів.

У жовтні 1920 р. Польща і радянська Росія уклали перемир’я й розпочали роботу над мирним договором. Скориставшись цим, Червона армія завдала поразки Армії УНР. Уряд Директорії УНР вимушений був залишити Україну, українські частини, котрі перейшли кордон Польщі, були інтерновані у спеціальних таборах. Розрахунки С. Петлюри на польську допомогу виявилися марними.

Радянський пропагандистський плакат

На чому наголошували більшовики у своїй пропаганді під час радянсько-польської війни?

18 березня 1921 р. Польща уклала Ризький мирний договір з РСФРР та УСРР. За ним до неї, поряд із західнобілоруськими землями, відходили Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь й Західне Поділля. Також УСРР відмовлялася від своїх претензій на Східну Галичину.

3. Поразка Збройних сил Півдня Росії від більшовиків і розгром махновців

У квітні 1920 р. сили білогвардійців, зосереджені в Криму, очолив барон Петро Врангель, який прийняв титул «Правителя і Головнокомандувача Збройних сил на Півдні Росії». Він намагався врахувати помилки своїх попередників, сміливо йшов на нечувані раніше компроміси й прагнув залучити на свій бік різні верстви населення. Так, відмовившись від ідеї «єдиної та неподільної Росії», він виступив за її майбутній федеративний устрій. В українському питанні Врангель схилявся до визнання політичної незалежності України й навіть окремим указом восени 1920 р. визнав українську мову загальнодержавною поряд із російською. Він погоджувався на союз з С. Петлюрою проти більшовиків. Здійснив аграрну реформу.

Станом на кінець червня 1920 р., скориставшись тим, що основні сили Червоної армії були зайняті у війні з Польщею, П. Врангель захопив Північну Таврію, південну частину Катеринославщини, створивши загрозу Донбасу. Усі спроби здійснити десанти на Таманському півострові й підняти Донське та Кубанське козацтво на антибільшовицьке повстання були невдалими.

Радянське командування, занепокоєне наступом білих, у серпні прийняло рішення про створення Південного фронту, який очолив М. Фрунзе. Із метою залучити додаткові сили у вересні 1920 р. між урядом УСРР і махновцями була укладена угода про спільні дії проти П. Врангеля. Махно висунув політичні вимоги, серед них надати автономію Гуляйпільському районові. В результаті угоди Червона армія одержала добре озброєного мобільного (основну бойову силу махновців становили кілька тисяч кулеметних тачанок) союзника в завоюванні Криму.

7 серпня більшовики перейшли в контрнаступ. У районі Каховки вони переправилися через Дніпро й захопили плацдарм, який становив загрозу для тилу та флангу військ П. Врангеля. 28 жовтня Червона армія розпочала рішучий наступ, який завершився повним розгромом угруповання військ «чорного барона» в Північній Таврії.

8-11 листопада 1920 р. більшовики силами майже 100 тис. осіб здобули Перекопські оборонні позиції білих та увійшли до Криму. 13 листопада червоні вступили в Сімферополь, а 17 листопада весь Крим був у їхніх руках. Залишки Білої армії та біженці (близько 150 тис. осіб) поспіхом евакуювалися на кораблях до Туреччини та Болгарії. Значна частина цивільних і військових, які залишилися, стали жертвою «червоного терору». За різними оцінками, було знищено від 40 до 150 тис. осіб.

Евакуація білогвардійців з Ялти, 1920 р.

Після розгрому П. Врангеля радянське командування вирішило розправитися з махновцями. 20 листопада були заарештовані, а згодом розстріляні командири Кримської групи махновської армії С. Каретников і П. Гавриленко. 25 листопада почалась операція зі знищення махновських частин у Криму. На боротьбу з повстанцями кинули дві третини військ Південного фронту. Кульмінацією селянського антибільшовицького руху стало літо 1921 р., коли Махно здійснював рейди до Харкова, Полтави, на Правобережжя. Для придушення повстання на території України було зосереджено майже 1 млн червоноармійців. Зрештою, повстанський рух унаслідок репресій і в умовах загрози голоду почав спадати. Н. Махно разом із невеликою групою прибічників у вересні 1921 р. перейшов радянсько-румунський кордон, потім перебрався до Польщі, а згодом до Франції.

• Завдяки чому більшовикам удалося швидко приборкати загрозу від Білої армії П. Врангеля?

4. Другий зимовий похід

У січні 1921 р. представники керівництва УНР, що перебували в Польщі, створили Повстансько-партизанський штаб для підготовки загального повстання проти більшовицького режиму в Україні. Організацію походу в Україну С. Петлюра доручив генерал-хорунжому Юрію Тютюннику. Цей рейд здобув назву Другого зимового походу. Ставилася стратегічна мета походу — підняти всенародне повстання й повалити більшовицький режим в Україні.

Юрій Тютюнник

Повстанська армія, сформована для здійснення операції, поділялася на три групи — Волинську (бл. 800 бійців), Подільську (400 бійців) й Бессарабську (300 бійців).

Командування Червоної армії, завдяки повідомленням розвідки, знало про підготовку походу й планувало завести його учасників до пастки й знищити. Усього на Правобережжі в цей час зосереджувалось бл. 500 тис. червоноармійців.

Усі три групи перетнули кордон у різних місцях. Перші повідомлення про це надійшли 28 жовтня. Бессарабська група, що прямувала на Одесу і мала здобути вихід до моря, зіткнулась із численнішим ворогом та не змогла виконати своє завдання. Вона змушена була відійти на територію Румунії.

Подільська група, яка мала відволікти увагу від головних повстанських сил, з важкими боями пройшла все Поділля й наблизилася до села Бородянки за 60 км від Києва. Однак, утративши надію об’єднатися з Волинською групою, вона повернулася назад й відступила на територію Польщі.

Волинська група спочатку просувалася успішно, але потрапила в оточення й була розбита 17 листопада 1921 р. у бою біля села Малі Міньки. Лише 150 повстанців змогли відійти на територію Польщі. 359 бійців групи потрапили в полон й були розстріляні біля населеного пункту Базар.

Другий зимовий похід підрозділів Армії УНР став останньою спробою збройним шляхом здобути незалежність України.

Більшовики протягом осені 1921 — зими 1922 рр. репресивними заходами придушили останні значні осередки повстанського руху в Україні.

• Який був результат Другого зимового походу?

5. Історичне значення та уроки Української революції 1917-1921 рр.

Українська революція 1917-1921 рр. стала загальноукраїнським явищем, що було своєрідним підсумком, вищою точкою, до якої прямував український національний рух від свого виникнення. Вона стала відображенням його ідейних засад та рівня розвитку.

Під час революції суттєвих змін зазнало геополітичне становище України. До Першої світової війни землі, заселені українцями, були поділені між Австро-Угорською та Російською імперіями. Після того як революція засвідчила можливість цивілізованого демократичного збирання територій, де мешкали українці, в єдину суверенну державу, питання єдності українців перестали ставити під сумнів. Однак держави-переможці у Першій світовій війні не бажали виникнення самостійної України. Це обумовило те, що етнічні українські землі поділили між чотирма державами — Польщею, Чехословаччиною, Румунією та майбутнім СРСР.

Поразку Української революції спричинили різні факти. На жаль, на цей час переважна маса населення була неготова до вирішальної боротьби за Україну через низький рівень національної свідомості. Перебування під імперською владою призвело до того, що в ті роки українська нація залишалася несформованою. Досить негативно вплинула на суспільно-політичну свідомість населення пануюча на той час соціалістична ідеологія. Більшість українських соціалістичних партій у поглядах на державне будівництво дотримувалися автономістсько-федералістських поглядів, які намагалися втілити у життя в період революції.

Для перемоги революції необхідна широка підтримка у суспільстві. На жаль, непослідовність і помилки українських урядів стосовно різних верств населення переводили їх у противники революції. Велику роль у цих процесах відіграли суперечливі спроби вирішення аграрного питання.

Далася взнаки відсутність досвіду у державотворчій діяльності.

Чимало сил у роки революції витратили не на розбудову держави, а на соціальну ворожнечу. Стихія отаманщини, повстанського руху була тією силою, яка всі здобутки зводила нанівець у братовбивчих конфліктах, а не спрямовувала їх на об’єднання для захисту держави.

Вкрай негативну роль у роки революції відіграла повільність і непослідовність у створенні власних збройних сил. Українська Центральна Рада зовсім відмовилася від формування власної регулярної армії, Українська Держава П. Скоропадського спиралась на іноземну армію, й лише Директорія УНР розпочала створення українського війська.

Українські діячі, осмислюючи події революції, вважали, що вона стала для всіх належним уроком і наочним доказом того, що необхідно подолати, аби перемогти у майбутньому.

Найважливішим в історичному значенні Української революції 1917-1921 рр. є те, що вона активізувала процеси формування модерної української політичної нації та відновила традиції української державності.

Висновки

• Завдяки Варшавській угоді, яка була неоднозначно сприйнята в українському суспільстві, Україна отримала допомогу від Польщі у боротьбі з більшовиками. Але ця допомога не виправдала сподівань.

• Результати війни союзницьких українсько-польських військ з більшовиками 1920 р. були закріплені Ризькою угодою.

• Із розгромом Збройних сил Півдня Росії та махновців більшовики перемогли основних своїх противників на території України.

• Другий зимовий похід став подією, якою завершилася Українська революція 1917-1921 рр.

Завдання:

1. Ознайомтеся з матеріалами уроку.

2. Зробіть короткий конспект уроку.

• Фото конспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810