Сторінки

понеділок, 19 квітня 2021 р.

Агресія Росії проти України в 2014 р. Російсько-українська війна.

 Агресія Росії проти України в 2014 р. Російсько-українська війна.

Перегляньте відеоурок:


1. Причини російського вторгнення в Україну

Українська Революція гідності (листопад 2013 р. — лютий 2014 р.) була вороже зустрінута керівництвом Росії. Формально визнаючи факт існування незалежної України, російські керівники вважали її сферою своїх імперських інтересів. Події на Майдані засвідчили, що громадянське суспільство в Україні прагне членства країни в Європейському Союзі та НАТО, тобто звільнення від впливу Росії. Це руйнувало плани російських керівників щодо відновлення імперії.

На той випадок, якщо не вдасться досягнути своїх цілей за допомогою запровадження в Україні проросійського режиму, економічного тиску та поширення ідей про «єдиний розділений народ», заздалегідь готувалася збройна агресія. Гарантами безпеки України — єдиної держави у світі, яка добровільно позбулася ядерної зброї, її територіальної цілісності та недоторканності кордонів, — були Росія, США та Велика Британія. У Росії сподівалися, що великі держави не стануть на захист України, а обмежаться резолюціями й умовляннями, як це було під час російської агресії проти Грузії у 2008 р.

2. Підготовка Росії до війни проти України

Планомірна підготовка до війни проти нашої держави здійснювалась упродовж усіх років після відновлення Україною державної незалежності.

1991-2009 рр.

  • Залежність української економіки від Росії.
  • Пропагування в Україні ідей «руського світу» через проросійських політиків та організації, засоби масової інформації, соціальні мережі в Інтернеті та ін.
  • Поширення в російському суспільстві думки про можливість і навіть неминучість у майбутньому війни проти України.
  • Пропагування в Україні ідей сепаратизму, регіональної «ідентичності»; створення й фінансування відповідних організацій.
  • Використання базованого в Криму російського Чорноморського флоту (у 2010 р. термін його перебування був продовжений до 2042 р.) як засобу дестабілізації в потрібний час ситуації на півострові та в Україні загалом.

2010 р. — літо 2013 р.

  • Установлення російського контролю над сферою зв'язку й телекомунікацій, паливно-енергетичним комплексом, частиною банківського сектора України.
  • Ослаблення Збройних сил України й оборонної промисловості: чисельність війська скорочувалася, військові навчання згорталися, армія не переоснащувалася.
  • Суспільству нав'язувалася думка, що Україні армія не потрібна, оскільки, мовляв, немає зовнішніх ворогів.
  • Проникнення російської агентури до керівних ланок Міністерства оборони, Генерального штабу, Служби безпеки України.

Літо 2013 р. — лютий 2014 р.

  • Збільшення чисельності російських військ на південно-східному кордоні України.
  • Активізація російської розвідувальної авіації в прикордонних районах України.
  • Посилення радіоелектронної розвідки проти України.
  • Створення в Криму незаконних воєнізованих загонів «самооборони», наповнення півострова агентурою російських спецслужб, військовими підрозділами та російськими бойовиками, які, маскуючись під місцеве населення, мали дестабілізувати ситуацію й загрожувати українським військовим частинам.

3. Початок російської агресії. Уторгнення Росії до Криму

Початок і перший етап російської агресії був спрямований на окупацію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. Напад Росії на Україну без оголошення війни відбувся 20 лютого 2014 р. у районі Керченської протоки. Росія застосувала різноманітні методи ведення війни: дії російських військовослужбовців і керованих ними колаборантів, російських ЗМІ та дипломатії. Ці методи отримали назву «гібридна війна». Бойові дії проводилися або підрозділами регулярної російської армії, що приховували свою належність, або маскувалися під місцеву «самооборону» чи загони проросійських «сепаратистів».

Водночас заслані на українську територію агенти російських спецслужб і диверсійні групи організовували демонстрації, захоплювали громадські адміністративні будівлі й поліцейські дільниці, імітуючи, що це зроблено місцевими «сепаратистами», незадоволеними новим керівництвом України. Водночас до кордону підходили додаткові підрозділи російської армії, артилерія й танки для утримання в постійному напруженні українських прикордонників і підрозділів Збройних сил України. Усе це супроводжувалося скоординованою дипломатичною, економічною та інформаційною кампанією як в Україні, так і за кордоном.

23 лютого в Севастополі відбувся проросійський мітинг, на якому закликали не перераховувати до загальнодержавної скарбниці податки, а міським головою проголосили громадянина Росії. Також було заявлено, що місто не визнає останніх рішень Верховної Ради України та вважає революційні події на Майдані «державним переворотом». Над міськрадою було піднято російський прапор. Через три дні епіцентр подій перемістився до столиці автономії. У Сімферополі одночасно відбувалися два мітинги: проросійський та мітинг кримських татар та інших патріотичних сил. Меджліс кримськотатарського народу організував мітинг у середмісті, щоб заблокувати будівлю Верховної Ради АРК. Між учасниками двох мітингів спалахнув конфлікт, у результаті якого були поранені й травмовані три десятки людей.

Мітинг на підтримку територіальної цілісності України. м. Сімферополь, 26 лютого 2014 р.

Після появи інформації, що через відсутність кворуму сесія не відбудеться, мітинг захисників України розійшовся. У ніч на 27 лютого будівлю Верховної Ради й уряду Криму захопили приблизно 120 автоматників без розпізнавальних знаків — так звані «зелені чоловічки». Над будівлею підняли російський прапор, а біля входу з'явилися барикади. Того ж дня блокпости на Перекопському перешийку й на півострові Чонгар, які контролювали рух між Кримським півостровом і Херсонською областю, зайняли силовики кримського «Беркуту», які втекли з Києва до Криму й перейшли на сторону Росії. До вечора 28 лютого в захопленій російськими військами будівлі Верховної Ради АРК був розіграний фарс зі створенням місцевого «уряду».

Російські окупанти в українському Криму. 2014 р.

Починаючи з 1 березня після того як Рада Федерації «дозволила» президенту Росії ввести війська на територію України, розпочалося блокування й захоплення українських військових баз на півострові, адміністративних будівель, аеропортів, перевалів, мостів, транспортних магістралей та інших стратегічно важливих об'єктів. Одними з перших окупанти захопили українські об'єкти зв'язку та телекомунікацій. На початку березня 2014 р. на півострові було вимкнуто українське телебачення й зупинено міжміське та приміське автобусне сполучення, паралізовано роботу Керченської поромної переправи.

Угоди, які порушила Росія, здійснивши агресію проти України

Україно-російські двосторонні угоди

Міжнародні угоди

• Угода між Україною та РФ про параметри поділу Чорноморського флоту (1997);

• Договір між Україною та РФ про україно-російський державний кордон (2003);

• Угода між Україною та РФ з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (2010).

• Статут ООН;

• Паризька хартія для нової Європи (1990);

• Хартія Європейської безпеки (1999);

• Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (2004);

• Лісабонський документ (2006);

• Пам'ятна декларація саміту ОБСЄ (2010) у м. Астані.

Відеосюжет «Агресія проти України. Епізод 1. “Анексія Криму”» (укр.): https://youtu.be/6onZgw0zH-M

У процесі інтервенції в Криму Росія шантажувала світове співтовариство заявами про готовність застосувати ядерну зброю в разі втручання країн Заходу. Пізніше російський президент, який спочатку не визнавав, що загарбання Криму здійснюють російські регулярні війська, зізнався, що особисто керував воєнною операцією, під час якої російські морські піхотинці та частини спеціального призначення заблокували українські військові частини на півострові.

Пригадайте

  • Що таке колабораціонізм?

Багато жителів півострова (а згодом і окремих районів Донецької та Луганської областей), як і в роки Другої світової війни, виявилися заручниками ситуації й вимушено залишилися на тимчасово окупованій росіянами території.

Прикладом патріотизму й вірності військовій присязі стали події наприкінці березня 2014 р., коли в Севастопольській академії військо-морських сил ім. П. С. Нахімова окупанти замінювали український прапор на російський. 20 курсантів вийшли зі строю та заспівали Гімн України, після чого віддали честь і залишили плац. На початку квітня разом з військовослужбовцями, які залишилися вірними присязі Україні, більше сотні курсантів передислокувалися з окупованого росіянами Криму до Одеси, де продовжили навчання в морській академії на спеціально створеному факультеті військово-морських сил. Вірність присязі продемонстрували також українські військові моряки й пілоти, які зуміли перебазуватися на материк разом з бойовою технікою.



Немає коментарів:

Дописати коментар

«Україна в повоєнний період»

  Узагальнення за розділом VІІ «Україна в повоєнний період».  Основні дати   1945 р. – входження Закарпаття до складу УРСР; кв...