Галицько-Волинське князівство – це держава, яка була утворена шляхом злиття Галицької та Волинської земель. Ще до об’єднання вони обидві входили до складу Київської Русі.
У 980-990 роках Володимир, князь Київський, відвоював Галичину у поляків, яку приєднав до своїх володінь, а згодом передав її своїм наступникам. Центр цього князівства перемістився з Перемишля до міста Галич. Столицею Волині на той час було місто Володимир. Так склалося, що київський князь завжди мав значний політичний вплив на Волинське князівство через їх близьке розташування. З іншого боку в Галичина була більш самостійною через її віддаленість від Києва.
У 1199 році Роман Мстиславич, з династії Рюриковичів, за підтримки галицьких бояр створив нову державу на політичній карті Східної Європи, яка мала назву Галицько-Волинське князівство. Її столицею стало місто Галич. В XI столітті Київська Русь, яка колись була сильною єдиною державою, розділилась на невеличкі князівства, що постійно між собою ворогували. Незважаючи на це, Галицька і Волинська землі завжди підтримували тісний економічний та культурний зв’язки, що стало передумовою їх об’єднання. Ще одним важливим фактором, який виступав на користь їх злиття, була необхідність захищатись від нападів Угорщини, Польщі і монголо-татарської навали.
Чимало факторів сприяли активному економічному та культурному процвітанню держави, серед них:
- - Вигідне розташування, м’який клімат та наявність плодючих ґрунтів давала змогу розвивати аграрний сектор;
- - Різноманіття ландшафтів було важливим фактором при обороні князівства;
- - Виготовлення різних художніх виробів з металу, кісток та каменю; а також товарів побутового вжитку;
- - Наявність сольових родовищ та важливих торгівельних шляхів. Солеваріння було однією з найважливіших галузей економіки. Виварену, сформовану у топки, сіль розвозили річковими та сухопутними шляхами далеко за межі князівства.
У 1237-1238 роках Данило Галицький, заручившись підтримкою широких мас населення, купців, ремісників та бояр, що розраховували саме на покровительство князів, а не угорських феодалів, остаточно укріпився у місті Галич. Правління Волинню він віддає своєму братові, Василькові, хоча вони спільно розв’язують усі важливі питання. Новою столицею князівства Данило обирає місто Холм. Зважаючи на факт, що територія держави була однією з найбільших у Європі, Папа Римський Інокентій IV, який хотів почати антитатарський хрестовий похід, запропонував князеві долучитись до цього дійства. Погодившись, Данило Галицький був коронований у місті Дорогочин, що нині знаходиться у Польщі, і став першим монархом в історії України.
Символами його влади були королівські клейноди: корона та скіпетр; а також Герб Данила Галицького, на якому було зображено золотого лева на блакитному фоні. За правління короля Русі було збудовано нові міста-замки, фортеці, церкви та монастирі, а також відновлено міста, зруйновані монголо-татарським ігом. Загалом час правління Данила Галицького – це період найвищого економічного та культурного розквіту князівства.
Після його смерті Галицько-Волинська держава починає занепадати. Спочатку син Данила, Шварно, об’єднує Галичину з Литвою. Згодом два князівства знову опиняються в руках одного правителя – Юрія I Львовича, який, так само як і його дідусь, прийняв королівський титул. Постійна боротьба з сусідніми державами та невпинні міжусобні сутички бояр значно послабили сили князівства. Після смерті Юрія II, останнього правителя Галицько-Волинського князівства, частини держави, яка колись процвітала, знаходились під владою Польщі, Угорщини та Молдови.
Незважаючи на всі фактори, що сприяли розвитку і процвітанню цих земель, постійні напади сусідніх держав та внутрішні чвари боярських верхівок значно похитнули могутність Галицько-Волинського князівства. А основною причиною занепаду держави стала відсутність централізованої форми правління.
