Практичне заняття: «Державне будівництво Української Центральної Ради: здобутки і прорахунки».

 Практичне заняття: «Державне будівництво Української Центральної Ради: здобутки і прорахунки».

Хід заняття

Завдання

1. Ознайомтесь з наданими документами.

2. Проаналізуйте джерела за змістом і визначте здобутки й прорахунки УЦР у державотворчому процесі.

3. Чи завжди на вашу думку можна погодитись з коментарями істориків?

ДОКУМЕНТИ:

1. Уривок зі статті С. В. Кондратюка «Державотворча діяльність Української Центральної Ради»

«Зорганізувавшись як інтелігентська київська культурницька громадська організація, вона (ЦР) за цих 13 місяців пройшла складну еволюцію і, зрештою, стала авторитетним представницьким політичним органом українського народу, органом, який взяв на свої плечі титанічну ношу — побудову незалежної Української держави. Історико-правове значення ЦР у тому, що вона принесла українському народові за час свого існування таке:

• своєю діяльністю ЦР остаточно розвіяла досить поширені сумніви щодо власне можливості існування української нації;

• з політичної точки зору вона вистояла в дуже складній ситуації й не поступилася російському Тимчасовому урядові;

• успішно переважила українських більшовиків, змусивши їх звертатися по допомогу до росії;

• прагнучи демократичного, парламентського правління, Центральна рада залишилася відданою своїм прагненням;

• вимогою українського самоврядування вона піддавала серйозному сумніву раніше недоторканний принцип «єдиної і неподільної» росії і примушувала як Тимчасовий уряд, так і пізніше більшовиків відступати (хоча б теоретично) від цього великодержавницького шовіністичного постулату;

• зробила прорив на міжнародну арену, домоглася дипломатичного визнання незалежності УНР низкою європейських держав, заклала власну дипломатію;ЦР наполягала на визнанні прав українського народу на власну державу: збройні сили, фінансово-кредитну систему, митну службу, культуру і мову. Без сумніву, Центральна рада мала свої помилки і прорахунки, які призвели до її поразки. Насамперед, безпосередньою причиною падіння Центральної ради стала неспроможність виконати зобов’язання перед німцями, передбачені Брестською угодою. Однак це — наслідок, аніж причина. Бо до загальної поразки Центральної ради спричинились передусім відсутність дієздатних збройних сил та відрегульованого адміністративно-управлінського апарату (відсутність адміністративної системи взагалі), що не давало змоги ЦР підтримувати ефективний зв’язок з повітами та селами, які були її потенційною опорою.

І, мабуть, Центральну Раду призвів до поразки недостатній розвиток українського національного руху. По суті, вона змушена була розпочати державне будівництво до завершення процесу національного відродження. Зазначимо, що через репресивну сутність царизму, його дискримінаційну політику стосовно українців, а також у зв’язку із соціально-економічними особливостями українського суспільства більшість освічених людей в Україні становили росіяни або зрусифіковані українці. Український національний рух ще не охопив міста, котрі залишались твердинями росіян та зрусифікованих меншостей, і саме тут найбільше переважали войовничі антиукраїнські настрої. Звідси — величезна нестача компетентних людей для організації комплектування армії, а також адміністративного апарату Української держави».

2. В. Винниченко. «Відродження нації»

«...Це був вислов усієї нації. Це було не тільки координоване, сполучене співробітництво всіх українських партій і впливових організацій, а виразний, необхідний прояв існування української нації. Центральна рада явилась найкращим доказом цього. Коли б вона не виникла в Києві, то утворилася би в Харкові, у Полтаві, Одесі. Вона мусила бути, бо нація мусила, як така, як уся нація, як певний організм, мати єдиний вираз, єдиний орган свого проява. Це був центр, до якого радіусами стікались усі хилитання пробудженої, національної енергії; з усіх куточків, з усіх великих і малих пунктів животворіння національного організму простяглись до центру нерви нації.

РОЗДІЛ V. ОСНОВНА ХИБА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Але далі в нас не вистачило сміливости, одваги, широти й далекосяжности погляду. Ми злякались «темних інстинктів» мас, ми перестрашились їхньої великої простоти, нам забракло дальшого, більшого ентузіазму.

А забракло через те, що ми не мали сильного, національно свідомого пролетаріату. Наше робітництво силою проклятих історичних умов було в переважній більшості своїй зденаціоналізовано, зрусіфіковано. Через те ми не мали широких пролетарських мас, які б силою свого войовничого, революційного духу підпихали нас, керовників, які б вимагали від нас рішучости, які б виділили з себе нові кадри революційних керівників, і національно свідомих, і соціально одважних. Наша головна опорна сила була в селянстві. І то не в голоті сільській, а в більш заможному селянстві як більш розвиненому й національно-свідомому. Селянство ж само по собі ніколи в соціальних рухах керівної ролі не грало, воно завжди йшло за більш розвиненими й революційними клясами. Отже, воно й у нас не могло витворити сили ініціативи, не могло дати нових керовників. Найбільше, що воно могло зробити, — це одвернутись від тих, хто не задовольняв його, й піти за рішучими й сміливими.

Але замісць того, щоб іти до свого пролетаріату, хоча би й ще не зовсім пробудженого національно, замісць того, щоб будити його й набіратись у його соціальної рішучости й одважности, замісць того, щоб, пішовши з ним соціально, повести його за собою національно, ми одсахнулись від його, ми злякались його й навіть того селянства, що пішло за ним.

Це була основна помилка й хиба наша.

А з неї вже консеквентно стали випливати й усі наші дальші, болючі й шкодливі помилки. І головною з них було фальшиве розуміння нашої національно-української державности».

3. Д. Донцов. «Підстави нашої політики. Угодовська політика Центральної Ради»

«Опріч того, під впливом рішучого настрою мас, вона (Центральна Рада) не сміла вести соціалістичної політики, виступаючи тільки як оборонниця демократії. Так їй вдалося стати в Центральній раді каліфом на годину, стати на час нібито керуючим органом революції. Несподівано для неї самої з’їзди селянський, військовий, національний один по однім виносили довір’я до Ради. Політика, якої вони від Ради домагалися, була політика національна і революційна. Але Центральна Рада сього не зробила. Рвати з російським урядом вона не хотіла, бо до самостійності відносилася так само неприхильно, як і росіяни. Отже, Рада рішучо стала на шлях компромісу. А що зовсім ігнорувати незадоволення мас не було можливо, то рішили спинитися на півдорозі. Від своєї політики угоди за всяку ціну Рада очуняла тільки тоді, коли на троні Тимчасового уряду зробилося порожне місце: по поваленню сього уряду большевиками 20 листопада 1917 р. Не помогли ні проголошення 4-го Універсалу (вимушене, як свідчать всі історики-актори сеї доби), ні рівно ж вимушене запрошення німців до краю, що не було виконанням наперед уложеного плану, а політикою «sauve qui peut», рятунковою акцією тремтячих за свою владу, переляканих на смерть людей. Не помогли ні запізнені спроби змінити земельний закон, котрий треба було подерти на кусники, ні геніальні спроби деяких «самоотверженних малороссов» погодитися з большевиками, що вже сунули на Україну, ні інші скоки і викрути.

Центральна Рада мала успіх, доки грала роль агітаційного клуба, підбурюючого маси до початкової роботи революції, до руйнації і доки вона не важилася виступати з намірами ущасливити Україну соціалістичними експериментами. Коли ся доба минула, роль Ради як самостійного чинника скінчилася. Перший універсал видано під натиском мас, третій — внаслідок упадку уряду Керенського, четвертий — знов проти волі Ради. Мир у Бересті Литовськім і закликання німців так само були вимушені. В зовнішню політику не внесла Рада ніякої організуючої, ясної для маси ідеї.

В політиці внутрішній вона обмежила своє завдання на гальмуванню революційної енергії пробудженого націоналізму. Безперестанно оглядаючись на Петербург, вона відівчала маси глядіти на Київ як на осібний центр політичної волі. В противність до німецьких і австрійських «інородців» вона, як п’яний плота, чіплялася фантома вмираючої російської державності. Спершу в політиці «єдиного революційного фронту», далі — «утримання зовнішнього фронту проти німців», зрештою в своїх перегонах з большевиками вона скрізь перебирала на себе ролю папуги, що рабськи мавпувала чужі національні ідеали.

Скачучи між «кулаком» і люмпен-пролетаріатом, між оселедцем і «Капіталом» Маркса, між Айхгорном і Леніном, нарікаючи і на одного, і на другого, не спосібна перенятися великим патосом ні одного, ні другого, вона скінчила тим, чим кінчать звикло люди, що сідають між двома кріслами: вона опинилася на землі».

Фото роботи надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810 

Основні тенденції розвитку світу в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. Національні та глобальні виклики.

 Основні тенденції розвитку світу в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. Національні та глобальні виклики.

1. ОСНОВНІ ЕТАПИ СВІТОВОГО СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ в ХХ — на початку ХХІ ст.

Перший етап — після закінчення Другої світової війни, з 1945 і до середини 1970-х років.

1. Поразка нацизму і фашизму стала стратегічною перемогою демократії над тоталітаризмом, прав людини над жорстокістю й свавіллям.

2. Створення ООН, укладення міжнародних політичних та економічних угод були важливими кроками у глобалізації та формуванні нової системи міжнародних відносин.

3. У цей період була фактично ліквідована колоніальна система.

Другий етап — 1970-1990-ті роки.

Найважливішими подіями цього етапу були розпад Радянського Союзу та крах комуністичних режимів у Центральній і Східній Європі. Завершилася «холодна війна». 24 серпня 1991 р. на карті світу з'явилася нова незалежна держава — Україна.

Проте комуністична система у світі не була ліквідована повністю: вона збереглася в Китаї, В'єтнамі.

З розпадом СРСР Сполучені Штати Америки залишилися єдиною наддержавою, їхня глобальна роль ще більше зросла. Біполярність світу припинила своє існування.

Третій етап — з 1990-х років до початку ХХІ ст.

1. Досягнення НТР у сфері інформатики та зв'язку посилили процеси глобалізації та послабили умови існування національних кордонів (особливо в Європі), збереження закритих авторитарних суспільств, обмеження передачі знань, інформації, вільного пересування людей.

2. Процеси глобалізації стали викликом для національної ідентичності і національної безпеки низки держав; деякі нації та держави вбачають у процесах глобалізації загрозу своєму існуванню.

3. Значно посилився вплив США на світові процеси (політичні, економічні, фінансові, інформаційні, технологічні тощо); позиція США у розв'язанні багатьох глобальних проблем сучасності стала вирішальною.

4. Посилилися такі глобальні проблеми людства, як екологічні (глобальне потепління, катастрофічний вплив діяльності людини на довкілля), перенаселення та бідності в багатьох країнах Азії, Африки та інших регіонів; загроза переростання регіональних конфліктів на глобальні, з використанням зброї масового ураження.

5. Зберігаються та повторюються світові економічні кризи.

Четвертий етап — з початку ХХІ ст. до наших днів.

1. Терористична атака на США 11 вересня 2001 р. стала трагічним свідченням посилення міжнародного тероризму.

2. Сучасна система міжнародної безпеки виявила свою недостатню ефективність, свідченням чого стали, зокрема, агресія Російської Федерації проти Грузії й України та впровадження РФ методів «гібридної війни», у якій велика роль відводиться пропаганді та дезінформації. Загострюються регіональні конфлікти, міжнародна напруга в ряді регіонів.

3. Серйозні виклики постали перед процесами європейської інтеграції, зокрема через брексит, посилення «євроскептицизму» в суспільній свідомості низки країн тощо.

4. Тривають процеси інтернаціоналізації та глобалізації сучасного світового господарства.

5. Загострюються проблеми міграції населення.

6. Невирішеними залишаються питання глобального потепління, забруднення навколишнього середовища й інші екологічні проблеми.

7. Інформатизація суспільства є визначальним чинником сучасного розвитку людства.

Усі ці процеси є виявом взаємозалежності подій, явищ і процесів у сучасному світі внаслідок глобалізації.

2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ

 Сутність глобалізації

Глобалізація виражається в таких процесах:

• зміцнення зв'язків між найвіддаленішими куточками світу, небувале поширення по всій планеті ідей та інформації;
• прискорення обміну новітніми технологіями, взаємозбагачення культур, способу життя, поведінки;
• зростаюча інтенсивність взаємозв'язків у сфері торгівлі, фінансів;
• посилення міграції населення;
• виникнення спільних для світової спільноти проблем, стирання граней між місцевими й всепланетарними подіями.

Переговори між міністром оборони Канади (ліворуч) і королем Йорданії (праворуч)

Чому цю світлину вважають цікавим прикладом глобалізації?

 Прояви сучасного етапу глобалізації

1. Глобалізація формує систему управління на всепланетарному та регіональному рівнях. На початку ХХ ст. у світі налічувалося 37 міжурядових організацій. На кінець ХХ ст. їх стало вже близько 300. Це — реальна інфраструктура нового світового устрою.

2. Сталися важливі зміни у сфері міжнародного права. По суті, держави вже не можуть чинити зі своїми громадянами те, що вони вважали б за потрібне.

3. Інтернет не тільки змінив життя людей усього світу, а й зробив їх ближчими, більш пов'язаними одне з одним, ніж будь-який інший винахід в історії. Досягнення НТР у сфері інформатики і зв'язку, розвитку міжнародних контактів спричинили створення глобальної світової спільноти, коли національні кордони дедалі більше стають умовностями. Збереження закритих суспільств, обмеження передачі інформації і пересування людей не можуть тривати довго.

4. Розширюються і поглиблюються економічні й політичні інтеграційні процеси, передусім у Європі. «Спільний ринок» перетворився на могутню економічну, валютно-фінансову та політичну співдружність — Європейський Союз.

5. Глобалізація зумовлює інтенсифікацію культурного обміну, туризму, спорту тощо. Світові турне відомих музикантів і світова популярність книжок, виданих у різних куточках земної кулі; інтернаціоналізація освіти та світові тенденції моди; міжнародний туризм і чемпіонати світу з футболу чи сучасні Олімпійські ігри зближують країни і народи на нашій планеті.

6. Глобалізація є невідворотною, і вона демонструє дедалі більшу взаємозалежність людей, народів, країн світу.

 Негативні явища глобалізації. Антиглобалізм

Попри зростання якості життя в розвинених країнах світу, поглиблюється соціально-економічна нерівність на різних рівнях. Особливо гострою є проблема злиднів частини населення Африки та Азії.

Унаслідок глобалізації економічна криза, що вражає економіку однієї або кількох провідних країн світу, охоплює увесь світ. Так було і під час світової фінансово-економічної кризи 2008 р.

Загрозою всьому світові є активізація міжнародного тероризму.

Експансія масової культури ускладнює розвиток національних культур малих народів і країн.

Кінець XX — початок XXI ст. знаменувалися сплеском активності антиглобалістських громадських сил. Типовими є акції протесту антиглобалістів проти самітів голів держав «Великої сімки» (G7) — провідних держав світу.

3. НАЦІОНАЛЬНІ ТА ГЛОБАЛЬНІ ВИКЛИКИ

Сутність глобальних проблем сучасності

Частина глобальних проблем сучасності пов'язана із взаєминами всередині самого людського співтовариства (запобігання ядерному конфлікту, протистояння експансії агресивних режимів, подолання відсталості країн, що розвиваються, ліквідація небезпечних захворювань,боротьба з наркоманією та наркобізнесом, злочинністю та тероризмом). Частина глобальних проблем є відображенням кризи у взаєминах між суспільством і природою (демографічна, продовольча, енергетична, екологічна).

Розв'язання цих та інших глобальних проблем потребує об'єднання зусиль усього людства.

Проблеми запобігання новій світовій війні та збереження миру

Особливу небезпеку для всього світу становить ядерна зброя. Серед керівників як західного, так і східного блоків поступово формувалося усвідомлення необхідності запобігання ядерній війні.

Донедавна у світі налічувалося п'ять ядерних держав (США, Росія, Велика Британія, Франція та Китай). У травні 1998 р. до них де-факто долучилися Індія і Пакистан, що з інтервалом у два тижні здійснили серію випробувань ядерної зброї. На початку XXI ст. керівництво США звинуватило Іран і КНДР у наявності в них зброї масового знищення, зокрема ядерної. Є інформація про розроблення ядерних програм і ядерної зброї в Ізраїлі, ПАР, Бразилії, ряді інших країн.

На рубежі століть дедалі очевиднішою стає безперспективність подальшої воєнно-політичної конфронтації, що може знищити сучасну цивілізацію.

Проблема біженців

Міжнародна спільнота намагається вирішити питання біженців, відстоюючи цінність людського життя та права людини. Зокрема, у Нью-Йорку 17 грудня 2018 р. на Генеральній Асамблеї ООН затвердили пакт про біженців.

На жаль, проблему біженців інколи використовують політики та лідери ряду країн, намагаючись через потоки знедолених людей до розвинених країн чинити тиск на ці країни.

Енергетична проблема на сучасному етапі

Розвиток цивілізації в XX — на початку ХХІ ст. характеризувався стрімким зростанням енергоспоживання. На рубежі століть сукупне споживання енергоносіїв не тільки значно перевищує припустимий максимум, у межах якого діяльність людини не позначається на навколишньому середовищі, загальному кліматі та функціонуванні екосистем, а й створює для людства дуже близьку перспективу залишитися без багатьох найважливіших традиційних джерел енергії. Особливо гострими вже в наш час є проблеми, пов'язані з негативним впливом енергетики на стан довкілля. Масове використання викопного палива — нафти, газу, вугілля — завдають значної шкоди і природі, і здоров'ю людини внаслідок викидів, що містять важкі метали, двоокис сірки, окис азоту та інші шкідливі речовини.

 Екологічні проблеми сучасності

Екологічна криза — це деградація природного середовища життя людини внаслідок забруднення атмосфери мільярдами тонн техногенних газів та інших відходів промисловості, енергетики і транспорту, а земної поверхні і водоймищ — отруйними речовинами. Унаслідок різкого збільшення чисельності населення, інтенсивної індустріалізації й урбанізації господарські навантаження почали перевищувати здатність екологічних систем планети до самоочищення і відновлення. У стосунках людини і природи настала глобальна криза.

Останніми роками намітилися певні напрями міжнародного співробітництва у сфері охорони довкілля.

Європейський парламент і Рада ЄС домовилися щодо скорочення викидів вуглекислого газу автомобілів і мікроавтобусів до 2030 р. Заходи відбуватимуться двома етапами. До 2025 р. в ЄС запланували зменшити викиди на 15 %, до 2030 р. — на 37,5 %. Домовленість передбачає, що авто з високим рівнем викидів вуглекислого газу згодом на ринку змінять нові моделі з низьким рівнем викидів або електромобілі. У ЄС також хочуть створити схеми стимулювання придбання електромобілів у країнах, де рівень їх продажу є незначним.

Демографічні проблеми

У світі постійно зростає кількість населення. За прогнозом ООН, на Землі в 2050 р. житиме 9,3 млрд осіб; станом на 2019 р. чисельність населення становила 7,7 млрд.

Однією з найважливіших демографічних проблем є старіння населення Землі. На 2050 р. кількість людей похилого віку (60 років і більше) у світі потроїться. Цей показник зросте з нинішніх 606 млн до майже 2 млрд осіб. Очікується, що значним буде збільшення числа осіб найстаршої вікової категорії (понад 80 років).

Приріст населення неминуче веде до посилення процесу урбанізації, що за різних передумов і особливостей спостерігається як у більш, так і в менш розвинених країнах.

Якщо наприкінці XIX ст. міські жителі становили лише 1/10 частину населення, то на 2025 р. у містах житиме понад 75 % усіх людей.

Загострення демографічних проблем поставило перед наукою ряд нових завдань. Головне з них — визначення припустимих меж чисельності населення Землі з урахуванням обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного. Учені називають гранично можливі, на їхній погляд, цифри (від 10 до 20 млрд людей) і терміни досягнення стабілізації чисельності населення планети (у прогнозах — середина XXI ст.).

У цьому контексті є найактуальнішим завдання науки і демографічної політики — стримування зростання чисельності населення в країнах Азії та Африки.

Клімат

Стало відомо, у яких країнах збільшиться смертність через глобальне потепління. Для оцінювання кількості смертей від спеки вчені розробили модель, яка охопить 20 країн у період 2031—2080 рр. Вони врахували обсяги викидів в атмосферу парникових газів у результаті спалювання викопного палива, щільність населення в регіонах і різні стратегії щодо пом'якшення наслідків спеки.

Першою в списку фігурує Австралія, де за найбільш песимістичними прогнозами смертність може зрости майже на 500 %. Вчені австралійського Університету Монаша в Мельбурні опублікували дослідження, згідно з яким до 2080 р. кількість смертей від спеки в тропічних і субтропічних регіонах зросте майже вп'ятеро. Також збільшиться смертність в Індії, Греції, Японії та Канаді.

Проблеми боротьби з голодом

У наш час, коли у світі в цілому накопичені надлишкові запаси продовольства, кожні 3,5 секунди від голоду помирає одна людина, а щодня — 24 тис. На початку XXI ст. на Землі налічувалося майже 1 млрд людей, яким щодня загрожує смерть від недоїдання.

Абсолютна більшість голодуючих і тих, хто недоїдають (споживають 1500 ккал і менше на добу), живуть у країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Із них 57 % припадає на Азію, 27 % — на Африку, 11 % — на Латинську Америку, близько 5 % — на країни Близького Сходу.

Проблеми, пов'язані із зростанням народонаселення, прямо пов'язані із загостренням продовольчої проблеми у всесвітньому масштабі. Для країн Азії, Африки і Латинської Америки багато чого залежатиме від готовності розвинених країн надати їм всебічну та дієву допомогу.

Ліквідація небезпечних хвороб

Успіхи медицини дали змогу збільшити тривалість життя (серед лідерів за цим показником — Японія, Канада, США, Норвегія, Велика Британія, Швеція та інші розвинені країни), знизити загальну і дитячу смертність не тільки в економічно розвинених, а й у країнах, що розвиваються, практично перемогти ряд епідемічних захворювань, що навіювали страх на людей у минулому. Мільйони людей останніми роками вперше отримали реальний доступ до медичного обслуговування.

Однак, за даними ВООЗ, кожний п'ятий житель планети хворий або має погане здоров'я. Найпоширеніші й найнебезпечніші у світі хвороби — СНІД, різні форми раку, ішемічна хвороба серця, порушення мозкового кровообігу, гостра респіраторна інфекція, туберкульоз, хронічне запалення легень, гепатит та деякі інші. Найвищий рівень смертності від хвороб на 1000 осіб зареєстрований у Сьєрра-Леоне, Гвінеї-Бісау, Гвінеї, Анголі, Уганді, Нігерії, Гамбії, Мозамбіку, Сомалі.

Завдання:

1. Ознайомтеся з матеріалами уроку.

2. Дайте письмові відповіді на запитання: 

• 1. Які глобальні проблеми є найактуальнішими для сучасної України?
• 2. Як Ви розумієте вислів «прискорення часу»? Чи згодні Ви з тим, що сьогодні час прискорюється? Аргументуйте свою відповідь.

Фото роботи надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810 

Географія. Південно-Африканська Республіка (ПАР).

 Південно-Африканська Республіка (ПАР).

Візитівка країни:

Офіційна назва - Південно-Африканська Республіка (ПАР) - Republic of South Africa (Republiek van Suid-Afrika).

Географічне положення: країна розташована на півдні Африки. Межує з Мозамбіком, Свазілендом, Ботсваною, Намібією, Лесото і Зімбабве.

Територія - 1 221 тис. кв. км, у 5 разів більша, ніж територія Великобританії, і дорівнює території Німеччини, Франції та Італії разом узятих.

Довжина кордону: 4750 км. Берегова лінія: 2798 км.

Найвища точка - гора Нджесуті (Njesuthi) - 3408 м.

Населення - 43,7 млн. осіб.

Релігія: християнство (68%), індуїзм (1,5%), іслам (2%), анімізм та інші (28,5%).

Офіційні столиці: Преторія (адміністративна) - 1,5 млн. осіб, Кейптаун (законодавча) - 2,35 млн. осіб, Блюмфонтейн (судова).

Адміністративний поділ - 9 провінцій (province): Східний Кейп, Вільна держава, Гаутенг, КваЗулу-Наталь, Мпумаланга, Північно-західна провінція, Північний Кейп, Північна провінція, Західний Кейп.

Офіційні мови (загалом 11 мов): коса, зулу, свазі, ндебеле, суто, тсвана, педі, тсонга, венда, африкаанс, англійська.

Національна валюта - ренд = 100 центам

ПАР є членом ООН (вступила в 1945 році, з 1970 по 1994 вірчі грамоти не приймалися у зв'язку з політикою апартеїду), Організації Африканської Єдності (ОАЄ), Співдружності Націй.

Основні економічні показники ПАР: ВНП - 996 млрд. рандів, що у розрахунку на душу населення - 23 000 рандів. Реальне зростання ВНП - 3,1%. Інфляція - 7%.

Валовий національний продукт ПАР становить 28% ВНП усього африканського континенту, перевищує ВНП Нігерії, Кенії та Єгипту разом взятих. Південна Африка є також африканським лідером у плані розвитку сучасної інфраструктури і фінансової системи та інструментів їх використання.

Сучасні фінансово-промислові сектори країни вдало спираються на потужні високорозвинені системи зв'язку, розгалужені мережі доріг і залізниць, повітряного транспорту та електропостачання. Фінансовим і промисловим центром країни є провінція Готенг, яка виробляє до 37% ВНП країни. Проте у порівнянні з найвищими світовими показниками економіка ПАР виглядає досить скромно. Її ВНП складає лише 0,5% глобального ВНП (приблизно те ж саме відношення і по населенню). Крім того, вона надто чутлива до коливань світових ринків і міжнародної бізнес-кон'юнктури.

Енергетика, зв'язок, громадський транспорт, практично вся південноафриканська інфраструктура, переживає зараз етап революційних перетворень для успішного входження в ХХІ століття. Колишні державні монополії перетворилися на рентабельні громадські підприємства, деякі чекають приватизації і виходу на міжнародні ринки.

Провідні галузі промисловості:

• фінанси - 20,3%,
• обробна промисловість - 18,7%,
• торгівля - 13,1%,
• туризм - 10%,
• гірничодобувна - 6,5%,
• сільське господарство - 3,2%.

Основною галуззю промисловості традиційно була гірничодобувна, але наприкінці 60-х років на провідне місце вийшла обробна промисловість. Розвивається видобуток золота, алмазів, платини, марганцю, хромової, залізної і мідної руд, кам'яного вугілля, азбесту, уранового концентрату. Високо розвинуте машинобудування, металургія. Швидко розвиваються хімічна і легка промисловість. Налагоджено виробництво рідкого палива з вугілля. Великі кошти держава вкладає у розвиток військової промисловості і в суднобудування. Здійснюється програма розвитку атомної промисловості і створення ядерної зброї.

Майже вся товарна продукція сільського господарства виробляється у фермерських господарствах осіб європейського походження, які використовують найману працю африканців.

Найважливіші культури - кукурудза, пшениця, сорго, ячмінь. Вирощуються: цукрова тростина, чай, бавовна, арахіс, соняшник, тютюн, фрукти, виноград, цитрусові. Основна частина земельних угідь використовується для пасовищного тваринництва.

Експорт:

• золото,
• сировина мінерального походження, включаючи вугілля, чорні метали і вироби з них,
• платина,
• продовольство,
• а також алмази,
• електроенергія,
• машини та обладнання.

Імпорт:

• машини,
• устаткування і транспорті засоби,
• хімічні продукти,
• мінеральне паливо,
• чорні метали.

Основні торговельні партнери - Німеччина, США, Великобританія та Японія.

Сільське господарство

За світовими стандартами продуктивність землеробства ПАР невисока. Частково це пояснюється примітивними методами обробітку земель. Іншими чинниками є ерозія ґрунтів та недостатня кількість опадів. У країні обробляється лише 12-15% земель, 10% з яких відрізняються високою родючістю, однак навіть родючі землі потерпають від раптових паводків і змивання родючого шару. Ерозія ґрунтів досягла найбільших масштабів в колишніх бантустанах. У сільськогосподарських районах нерідкі засухи, які є основною причиною нестійких врожаїв в окремі роки.

Найбільша частка в загальній вартості сільськогосподарської продукції доводиться на кукурудзу - основу раціону чорного населення. Важливе місце займає пшениця, що вирощується переважно в Західно-Капській провінції. У менших кількостях вирощується овес, жито, ячмінь, кафрське і звичайне сорго.

У загальній вартості сільськогосподарської продукції друге місце після кукурудзи займають фрукти. Велика їх частина йде на експорт. У прибережних районах провінції Квазулу-Натал обробляється цукрова тростина.

В ПАР розвинене м'ясне і молочне виробництво. Баранина, свинина і м'ясо домашньої птиці забезпечують внутрішнє споживання.

Гірничодобувна промисловість

Сильні позиції ПАР на світовому ринку визначаються передусім багатством її надр. У 1997 році продукція гірничодобувної промисловості становила 8% ВВП і близько 67% загальної суми експортних надходжень. У 1996 році частка золота у вартісному обсязі продукції гірничодобувної промисловості складала близько 42%.

У 1996 році продаж алмазів приніс країні 10% загальної суми експортних надходжень. Незважаючи на просочування в 1990-ті роки на світовий ринок алмазів з Росії й Анголи, південноафриканська компанія "Де Бірс", як і раніше, грає головну роль в питаннях контролю світових цін і виробництві алмазів.

ПАР - один з провідних експортерів кам'яного вугілля в країни Європи й Азії.

Промисловість

Промисловість ПАР має багатогалузеву структуру. Провідні галузі - чорна металургія, автомобілебудування, швейне виробництво, пивоваріння і виноробство, а також різноманітна харчова промисловість. Лише незначна частина продукції південноафриканських підприємств реалізується за межами Півдня Африки. ПАР займає провідні місця серед експортерів різних видів озброєння. Продукція обробної промисловості складає найбільшу частку ВВП, протягом 1990-х років вона дорівнювала приблизно 24%.

У 1996 році уряд ПАР розпочав приватизацію багатьох державних підприємств.

Транспорт і зв'язок

Оскільки в ПАР немає судноплавних річок, внутрішнє транспортне сполучення здійснюється за допомогою автомобільних шляхів, залізниць а також літаками транспортної авіації.

Головний промисловий центр країни Йоганнесбург розташований за 1290 км від Кейптауна і приблизно за 480 км від Річардс-Бея і Дурбана, основних портів країни. Таким чином, транспортування вантажів до морських портів здійснюється залізницею або автотранспортом.

Інші важливі морські порти країни - Іст-Лондон, Мосселбай, Порт-Елізабет і Салданья.

Провідна авіакомпанія "Саут Афрікен еруейз" забезпечує авіаперевезення всередині країни і за рубежем. Міжнародні аеропорти розташовані поблизу Йоганнесбургу, в Кейптауні та Дурбані.

Завдання:

1. Ознайомтеся з матеріалами до уроку. 

2. Законспектуйте візитівку країни.

Фото роботи надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810 

Географія. США. Особливості сучасного постіндустріального розвитку. Господарство.

 США. Особливості сучасного постіндустріального розвитку. Господарство.

Пригадайте

• які природні передумови сприяють економічному розвитку США

• які види продукції американських виробників вам відомі

1. Особливості сучасного постіндустріального розвитку країни.

Найбільш економічно потужною державою США стали після Другої світової війни. Протягом декількох десятиліть країна була світовим лідером за темпами економічного зростання, продуктивністю праці та обсягами виробництва. Нині США втратили одноосібне панування у світовій економіці. У другій половині XX ст. Німеччина та Японія наздогнали й навіть перевищили США за низкою показників економічного розвитку, а на початку XXI ст. Китай випередив США за загальним ВВП та обсягами промислового виробництва. Зараз на США припадає понад 15,5% світового ВВП (друге місце) та понад 10% усього промислового виробництва світу (друге місце). Однак за масштабами науково-технічного, фінансового, інформаційного, військового потенціалів, ступенем впливу на світогосподарські зв’язки США й сьогодні не знають собі рівних у світі.

Головні особливості американської соціально-економічної моделі можна умовно поділити на дві групи: традиційні та новітні, що формують сучасну так звану «економіку знань».

Традиційні риси були здавна властиві економічній стратегії розвитку США. Насамперед це всебічне заохочення американським суспільством та державою підприємницької активності, спрямованість на досягнення успіху для кожної людини незалежно від її походження та соціального статусу; більш обмежене, ніж в інших розвинених країнах, однак ефективне державне втручання в економіку; висока трудова мораль, що ґрунтується на протестантській етиці, працелюбності та вірі у власні сили.

В останні десятиліття все більшого значення набувають нові особливості господарювання, зокрема орієнтація на гнучке, диверсифіковане та дрібносерійне виробництво, здатність швидко адаптуватися до нових потреб економіки та населення. Це досягається шляхом використання в матеріальному виробництві та сфері послуг новітніх технологій, побудованих на мікроелектроніці, програмованій автоматизації та біоінженерії.

Біоінженерія — напрямок науки і техніки, застосування інженерних принципів у біології та медицині, цілеспрямоване внесення змін в організми рослин, тварин і людини та керування їхніми функціями.

Ще одна принципова відмінність сучасного стану американської економіки — постійне підвищення рівня її наукоємності. Це визначається як збільшенням загальних витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (на частку США припадає 44% усіх видатків розвинених країн світу), так і формуванням усеохоплюючої інформаційної інфраструктури. Завдяки таким перетворенням економіка США однією з перших перейшла до постіндустріальної стадії розвитку й на сьогодні має одну з найвищих часток сфери послуг у ВВП — майже 80% (мал. 1, с. 173).

ТНК країни є найпотужнішими у світі, але останніми роками втрачають своє кількісне представництво у світових рейтингах.

 2. Виробництва, що визначають міжнародну спеціалізацію країни.

У промисловості США представлені всі існуючі виробництва. Однак серед них виділяються такі, що визначають спеціалізацію країни.

Насамперед це потужне багатопрофільне машинобудування. Провідну роль у ньому відіграє автомобілебудування. Воно багато в чому сприяло створенню економічного потенціалу США. За різними оцінками, приблизно кожен сьомий працівник у США тією чи іншою мірою має відношення до автомобільного бізнесу.

Автомобільні заводи розміщені в понад 20 штатах, однак «автомобільним цехом» країни є Приозер’я (Детройт, Флінт, Толідо). Щорічно в США виробляють понад 17 млн автомобілів, основна частка їх виробництва припадає на три найбільші автомобільні компанії — «Форд», «Дженерал Моторе» та «Крайслер».

Ключові позиції у виробництві авіакосмічної техніки посідають декілька компаній — «Боїнг», «Локхід Мартін», «Макдонелл Дуглас». Особливо велику роль в авіаційному машинобудуванні відіграють штати Каліфорнія та Вашингтон, а «авіаційними столицями» країни називають Сан-Дієго та Сіетл.

Підприємства електротехнічної та електронної промисловості сформувалися у великих міських агломераціях півночі й північного сходу США — Чикаго, Нью-Йорку, де зосереджувався найпотужніший науково-технічний потенціал держави, а також у районі Лос-Анджелеса, Далласа, Х’юстона, Нового Орлеана. ТНК США (зокрема «Х’юлетт-Пакард», «Делл», «Еппл») посідають провідні позиції у сфері виробництва комп’ютерної та офісної техніки, електроніки, засобів телекомунікацій.

Чорна металургія — одна з найстаріших складових американської промисловості, яка використовує як власну, так і імпортну сировину (залізні руди довозять із Канади, марганець — з африканських країн). Основні металургійні бази — Приозерна (Чикаго, Детройт, Баффало), Північноаппалацька (Піттсбург, Янгстаун), Приатлантична (Філадельфія, Балтімор) та Південна (Х’юстон, Даллас). У США, як і в інших розвинених країнах, відбувається поступове скорочення виробництва чорних металів.

У кольоровій металургії США є значним виробником алюмінію, міді, цинку, свинцю. За обсягами виплавляння цих металів країна входить до трійки світових лідерів.

За обсягами виробництва хімічної продукції Сполучені Штати посідають друге місце у світі після Китаю, а у фармацевтичному виробництві продовжують утримувати світову першість. Країна є одним із найбільших виробників продукції органічної та неорганічної хімії. Потужні підприємства хімічної промисловості функціонують у Лос-Анджелесі, Сан-Франциско. Заводи, що виробляють хімічні добрива, розміщені по всій території США.

За загальним виробництвом електроенергії США поступаються лише Китаю. У структурі виробництва електроенергії найбільша частка припадає на ТЕС — 73%. У США діє близько 80 АЕС, частка яких складає близько 10%, на ГЕС припадає близько 7%. Держава є одним зі світових лідерів у сфері розробки та використання відновлюваних джерел енергії. їхня частка в енергетичному балансі США (переважно ВЕС і СЕС) — 10% (за прогнозами, до 2030 р. цей показник сягне 27%).

3. Спеціалізація сільського господарства.

У сільському господарстві США зайнято менше ніж 1 % працюючих, однак воно повністю забезпечує багатомільйонне населення продукцією. Це свідчить про один із найвищих показників продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві. За сукупним обсягом виготовленої продукції США поступаються аналогічному сектору економіки Китаю та Індії, але за багатьма видами продукції посідають перші місця та є її найбільшим експортером. Зокрема, країні належать провідні позиції у світі за виробництвом та експортом кукурудзи, сої, цитрусових, пшениці, арахісу, цукрових буряків, винограду, соняшнику тощо. Сполучені Штати є лідером за вирощуванням генетично модифікованих культур. Найбільша частка цих земель припадає на сою.

Виробничою основою сільського господарства США є ферма, яка відрізняється високою продуктивністю праці та технічним оснащенням. У вартісному відношенні переважає продукція тваринництва (68 %).

Різноманіття природних умов зумовило доволі вузьку спеціалізацію не лише окремих ферм, але й цілих районів, які в США називають сільськогосподарськими поясами.

Уздовж кордону з Канадою, від озера Верхнє до Кордильєр, проходить «пшеничний» пояс. На південь від нього, між Великими озерами та річкою Огайо на сході, через міста Сент-Луїс і Канзас-Сіті на півдні та до Кордильєр простягається «кукурудзяно-соєвий» пояс. Півострів Флорида та узбережжя Мексиканської затоки займає «бавовняний» пояс. Передгір'я Кордильєр використовуються як пасовища.

• США — високорозвинена постіндустріальна держава, для господарства якої характерний комплексний розвиток усіх сучасних виробництв. Основний сектор американської економіки — сфера послуг. На нього припадає найбільша частка ВВП та зайнятих.

• Найпотужнішими складовими промисловості США є машинобудування, електроенергетика, чорна та кольорова металургія, хімічна промисловість.

• Сільське господарство США багатопрофільне, високомеханізоване, високоефективне та високорентабельне.

• Величезне значення для економіки США мають зовнішньоекономічні відносини з іншими країнами світу, провідну роль у яких відіграють ТНК та прямі інвестиції.

Завдання:

1. Опрацюйте матеріали до уроку.

2. Дайте письмові відповіді на запитання:

1. Назвіть основні особливості сучасного економічного розвитку США. 2. Які чинники сприяли перетворенню США на провідну країну з високорозвиненою економікою?

Фото роботи надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810 

Географія. США: економіко-географічне положення, природно-ресурсний потенціал, населення.

 США: економіко-географічне положення, природно-ресурсний потенціал, населення.

Пригадайте

• головні складові природно-ресурсного потенціалу країни

• які етнічні групи представлені в сучасному населенні США

1. Економіко-географічне положення. Природні умови та ресурси.

Територія країни складається із трьох частин: континентальних штатів, Аляски та Гавайських островів. Під контролем США перебуває також низка островів Карибського моря (Пуерто-Рико, Віргінські острови) та Океанії (Американське Самоа, острів Гуам та ін.).

Основна частина США площею понад 7,8 млн км2 розміщується між Канадою на півночі й Мексикою на півдні. На сході США омивають води Атлантичного океану, на заході — Тихого, на південному сході розташована Мексиканська затока. Штат Аляска займає північний захід материка, має вихід до Північного Льодовитого океану та межує з Канадою, а через Берингову протоку — із Росією. Третя частина США — Гавайські острови — віддалена від перших двох і розміщується в центральній частині Тихого океану.

США мають одну з найпротяжніших берегових ліній у світі (майже 20 тис. км) із численними природними бухтами та глибокими затоками, що забезпечує розвиток морських перевезень, активні зв’язки між штатами та з іншими країнами світу.

Країна не зазнавала руйнівного впливу подій Першої і Другої світових війн, а навпаки, отримала з них великі прибутки як кредитор багатьох держав Європи.

Отже, ЕГП США можна вважати вигідним, що сприяє економічному розвитку держави.

За кількістю та різноманітністю природних умов і ресурсів США є однією з найбагатших країн світу.

За допомогою карт атласу та матеріалів електронного додатка до підручника охарактеризуйте природно-ресурсний потенціал США. Визначте його роль в економіці країни.

2. Населення.

Первісне ядро американської нації складалося з вихідців із Великої Британії та їхніх нащадків. Пізніше до країни приїхало багато німців і представників інших народів.

Мал. 1. Динаміка кількості населення США за 20 років. Джерело: CIA World Factbook.

Сьогодні нащадки європейців складають майже 80%, тут численні діаспори німців, ірландців, англійців, шотландців, італійців, євреїв, поляків, українців. Темношкіре населення, так звані афроамериканці, складають 13% — це переважно нащадки рабів, вивезених з Африки, вихідці з Азії — 4,4%, корінні жителі — 1,2% (індіанці, ескімоси, алеути, гавайці), решта — 1,4% (переважно вихідці з Латинської Америки). Незважаючи на високу етнічну строкатість, державі вдалося досягти високого ступеня консолідації нації.

За віросповіданням більшість американського населення становлять християни (протестанти — 46,5%, католики — 20,8%), представлені в країні й інші релігії, зокрема індуїзм та іслам.

Тривалий час США відрізнялися високими темпами зростання населення, що було пов’язане з високим природним приростом та імміграцією (мал. 1). Потім показники природного приросту знизилися та стабілізувалися, а кількість іммігрантів стала суворо обмежуватися. Щороку до країни в’їжджає близько 800 тис. осіб, серед яких багато висококваліфікованих фахівців, у тому числі вчених, програмістів.

Нині природний приріст населення складає 4,3% (2016 р.). Для вікової структури населення (19% — молодша вікова група; 66% — середня вікова група; 15% — старша вікова група) характерно поступове зменшення частки дітей і підлітків, зростання частки людей похилого віку та середньої тривалості життя (мал. 2). Однак порівняно з Європейським регіоном проблема старіння нації в США ще не набула такого загострення.

Середня густота населення США порівняно невелика й дещо перевищує 35 осіб/км2. Воно розміщене територією дуже нерівномірно. Найбільш густо заселене східне узбережжя, подекуди цей показник сягає 400 осіб/км2. У гірських штатах та внутрішніх аграрних районах густота населення зменшується до 5 осіб/км2, на Алясці — менше ніж 1 особа/км2.

США — одна з найбільш урбанізованих країн світу, частка міських жителів становить майже 82 % від загальної кількості населення. Найбільші міста — Нью-Йорк (18,6 млн), Лос-Анджелес (12,3 млн), Чикаго (8,7 млн), Маямі (5,8 млн), Даллас (5,7 млн). Унаслідок явища субурбанізації виникли великі міські агломерації.

Мал. 2. Статево-вікова піраміда США (2016 р.). Джерело: CIA World Factbook.

Майже 80% американських працівників віддають перевагу роботі у сфері послуг (фінансових, комунальних, торговельних, транспортних, освітніх, медичних, юридичних), зайняті в готельному бізнесі або перебувають на державній службі. 20,3% населення працюють на підприємствах добувної та обробної промисловості. Лише 0,7% американців задіяно в сільському господарстві, лісництві або рибній промисловості.

3. Українська діаспора в США.

У США проживає численна українська діаспора. Українці та американці українського походження зосереджені переважно в Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго, Піттсбургу, Детройті, Клівленді та інших містах. За кількістю українці посідають 21-ше місце серед етнічних груп цієї багатонаціональної держави.

За даними США, у країні налічується близько 2 млн українців. Українська мова, географія, література, історія, соціологія України викладаються у 28 університетах та коледжах. Утворилися й діють різноманітні українські громади політичного, релігійного та культурно-освітнього спрямування. У США діють Українська католицька церква (майже 250 тис. віруючих), Карпато-руська католицька церква (близько 200 тис. віруючих). Понад 150 тис. українців відвідують Руську православну церкву. У США налічується майже 40 тис. українців-протестантів.

Перша хвиля еміграції українців до США розпочалася з 1877 р. Саме тоді група селян-русинів із Закарпаття прибула на шахти Східної Пенсильванії. Основна частина наступної хвилі еміграції приїхала до США в другій половині 1920-х рр. У післявоєнний період розпочалася третя хвиля еміграції (друга половина 1940-х рр.). Основну її частину становили переміщені особи та біженці з таборів західних зон окупації Німеччини та Австрії, а також з Італії.

 ЕГП США дуже вигідне. Країна розміщена у сприятливих для життєдіяльності природних поясах, її береги омивають води трьох океанів. США віддалені від основних регіонів політичної нестабільності та військових конфліктів.

• США мають надзвичайно багатий природно-ресурсний потенціал для розвитку всіх секторів господарства. Мінеральні, земельні, водні, лісові, рекреаційні та інші природні ресурси США мають світове значення та раціонально й ефективно експлуатуються.

• Характерні риси населення США: багатонаціональний і строкатий расовий склад, нерівномірне розміщення, високий рівень урбанізації, високий рівень освіченості та кваліфікації, зайнятості у сфері послуг.

• Українська діаспора в США належить до національної меншини з високим рівнем організації, освіти та культури.

Перегляньте відео:

Завдання:

1. Опрацюйте матеріали подані до уроку.

2. Письмово дайте відповідь на запитання:

Чому, незважаючи на багаті власні ресурси, США є одним із найбільших у світі імпортерів мінеральної сировини?

Фото роботи надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Географія. Америка: третинний сектор економіки. Найважливіші міжнародні транспортні магістралі, вузли. Нерівномірність економічного розвитку субрегіонів Америки. Особливості їх участі в міжнародному поділі праці. Зв’язки України з країнами Америки.

Америка: третинний сектор економіки. Найважливіші міжнародні транспортні магістралі, вузли. Нерівномірність економічного розвитку субрегіонів Америки. Особливості їх участі в міжнародному поділі праці. Зв’язки України з країнами Америки. 

Наступним етапом нашої роботи є дослідження третинного сектору, який в Америці, як і в інших регіонах світу, набуває дедалі більшого значення. Особливо високим рівнем розвитку сфери послуг відрізняються розвинені країни регіону. На спеціалізацію третинного сектора країн, що розвиваються, значною мірою впливає їх географічне положення та природні умови.

Також ми розглянемо зв’язки нашої країни американськими країнами. Адже, незважаючи не віддаленість американського регіону, Україна та окремі країни Америки пов’язують різнобічні відносини.

 Третинний сектор економіки

США, Канада — провідне значення мають фінансова сфера, торгівля, освіта, медицина, інформаційно-технологічні послуги. У країнах нової індустріалізації велику роль відіграють торгівля, транспорт, туризм. Головні центри фінансової та ділової активності — Нью-Йорк, Сан-Франциско, Бостон, Чикаго, Х’юстон, Торонто, Монреаль, Сан-Паулу, Лос-Анджелес, Мехіко, Буенос-Айрес. Країни Карибського басейну (Бермудські Острови, Барбадос, Домініканська Республіка, Антигуа і Барбуда та ін.) — туризм, фінансові послуги. Найбільша кількість туристів прибуває в США, Канаду, Мексику.

Нерівномірний розвиток транспортної мережі. Найгустіша мережа автомобільних за залізничних шляхів між США, Канадою, Мексикою. Найбільші морські порти: Лос-Анджелес, Ванкувер, Нью-Йорк, Філадельфія, Саванна, Колон, Сантус. Аеропорти: Атланта, О’Хара (Чикаго), Лос-Анджелес, Даллас.

Найбільші трансконтинентальні магістралі регіону — Панамериканське шосе, сполучає країни Північної, Центральної і Південної Америки; Трансамазонське Шосе, від північно-східного узбережжя Бразилії через важкодоступні райони Амазонії до кордону з Перу. Країни «зручного прапора»: Панама, Багамські Острови, Антигуа і Барбуда.

США — головний інвестор регіону, постачальник передових технологій, науко- ємної продукції, новітніх видів послуг. Канада та країни нової індустріалізації мають велику частку продукції добувної та обробної промисловості, експортують мінеральну та сільськогосподарську сировину, напівфабрикати, машинобудівельну продукцію середньої складності, хімікати, лісоматеріали, продукти харчування. В окремих країнах значного розвитку набула металургія, особливо кольорова на місцевій сировині.

Невеликі країни спеціалізуються на наданні фінансових, транспортних, туристичних послуг.

 Зв'язки України з країнами Америки

Україна — Америка:

1) торговельно-економічна взаємодія. Найважливішими торговельно-економічними партнерами України є США, Канада, Бразилія, Мексика, Еквадор, Аргентина;

2) культурно-гуманітарна взаємодія. У США, Канаді, Аргентині, Бразилії проживає чисельна українська діаспора. Розвинену система громадських та культурних організацій, наукових та дослідницьких установ, музеїв, художніх колективів, мистецьких об’єднань, тижні кіно тощо;

3) наукова та освітня співпраця: обміни студентами і викладачами, створення спільних навчальних програм, кафедри україністики.

Завдання:

1. Ознайомтеся з матеріалами до уроку.

2. Самостійно опрацюйте питання: 1. Панамериканське шосе — дорога через три Америки.

2. Туризм як чинник розвитку країн-островів Карибського моря.