Західноукраїнські землі у 1918–1919 рр.

 Західноукраїнські землі у 1918–1919 рр.

Західноукраїнські землі до завершення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Це такі етнічні українські території: Східна Галичина (центр — Львів), Буковина (Чернівці), Закарпаття (Мукачеве), Холмщина та Підляшшя. Поглиблення кризи Габсбурзької імперії супроводжувалося зростанням національного руху українців. Українські політичні діячі розпочали підготовку до створення власної держави. Про це було зроблено заяву 18 жовтня 1918 р. Цей день уважається днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Наміри українських політиків суперечили прагненням поляків щодо утворення «великої» польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі. Щоб не допустити захоплення поляками влади, яку українці збиралися одержати мирним шляхом із рук австрійців, група молодих українських офіцерів на чолі з Д. Вітовським взяла ініціативу до своїх рук. У ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з’єднання взяли під контроль Львів, а наступного дня — інші міста Галичини. Ці події дістали назву «Листопадовий зрив».

Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинного робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення.

5 листопада 1918 р. на сторінках газети «Справа» з’явилася програмова декларація Національної Ради, де ЗУНР проголошувалася демократичною республікою, соціальну основу якої становили робітники. 9 листопада було призначено тимчасовий уряд — Генеральний Секретаріат на чолі з К. Левицьким (згодом — С. Голубовичем). Факт проголошення республіки обнародували лише 13 листопада 1918 р., після зречення престолу імператором.

22—26 листопада 1918 р. відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях, віддаючи перевагу будівництву державності перед радикальними соціально-економічними перетвореннями. Президентом ЗУНР став Є. Петрушевич. Рада прагнула забезпечити права національних меншин, яким було віддано 30 % депутатських місць.

Постать в історії

Євген Петрушевич (1863—1940 рр.) —політичний і державний діяч. Відігравав провідну роль у політичному житті на західноукраїнських землях. Юрист за освітою, доктор права. Займався адвокатською практикою. У 1908—1918 рр. — посол австрійського парламенту, заступник голови. Від 1910 р. — член Галицького сейму. Перебуваючи на чолі Української парламентської репрезентації у Відні, рішуче обстоював українські інтереси в сеймі та парламенті. У роки Першої світової війни був членом ГУР і ЗУР. У 1917 р. став речником прагнень галицьких українців до національного самовизначення. Для вирішення долі українських земель Австро-Угорщини 18 жовтня 1918 р. скликав до Львова Українську Конституанту (загальні збори українських суспільно політичних діячів Галичини й Буковини), що перетворилася на очолену ним Українську Національну Раду, яка 13 листопада 1918 р. проголосила створення на українських землях Австро-Угорщини незалежної держави — Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Президентом ЗУНР і став голова Національної Ради Є. Петрушевич. 1 грудня 1918 р. державний секретаріат ЗУНР уклав із Директорією УНР договір про злуку обох українських держав в одну державну одиницю. 22 січня 1919 р. було проголошено акт об’єднання століттями відірваних одна від одної частин єдиної України. 9 червня 1919 р. Є. Петрушевич отримав диктаторські повноваження. Після державної катастрофи в листопаді 1919 р. оселився у Відні. У 1920—1923 рр. був головою створеного ним уряду диктатора в екзилі (у вигнанні), який при підтримці краю боровся на міжнародній арені за успішне розв’язання галицької справи. У 1923 р. він виїхав до Берліна, щоб вести дипломатично-пропагандистську діяльність на користь Галичини перед міжнародними колами вже особисто. Є. Петрушевич помер у Берліні в 1940 р.

Злука УНР і ЗУНР.

У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії утворилися дві українські держави: Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка. Вони відрізнялися політичними, економічними, соціальними та міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися. УНP основну увагу приділяла соціальним проблемам, правам національних меншин, у той час як для ЗУНР основним питанням було національне. Суттєво різнилася в правах політична еліта цих держав. Так, при владі в УНР перебували молоді урядовці, які у своїй діяльності виявляли переважно революційний романтизм. Уряд ЗУНР складався з представників української аристократії та інтелігенції, які мали великий досвід парламентської боротьби й у своїй діяльності виходили з потреб часу.

Незважаючи на розбіжності та власні амбіції, лідери двох українських держав перед загрозою смертельної небезпеки дійшли згоди щодо об’єднання. Здійснювалася мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України.

Ініціатором об’єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому становищі перед загрозою польської та румунської агресії. 6 листопада 1918 р. до Києва прибула делегація Української Національної Ради з проханням воєнної та морально-політичної підтримки в гетьмана П. Скоропадського. Останній пообіцяв підтримку. До Львова було відправлено спеціальну комісію, а також незначну кількість зброї. 10 листопада 1918 р. Українська Національна Рада ЗУНР прийняла резолюцію: «Державному Секретаріатові проробити потрібні заходи до з’єднання всіх українських земель в єдину державу». Але ця резолюція не була реалізована.

Прихід до влади Директорії й відновлення УНР дали новий поштовх об’єднавчому процесу. 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір про об’єднання. 3 січня 1919 р. у Станіславі Українська Національна Рада ЗУНР урочисто проголосила об’єднання ЗУНР і УНР в одну суверенну Народну республіку. 16 січня 1919 р. делегація ЗУНР відбула до Києва.

Урочистий Акт злуки розпочався 22 січня 1919 р. о 12-й годині. Державний секретар ЗУНР Л. Цегельський зачитав і передав В. Винниченку ухвалу Української Національної Ради від 3 січня 1919 р. Представник Директорії Ф. Швець оголосив універсал, у якому зазначалося: «...Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирати кращі сини України. Віднині є єдина незалежна УНР. Віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу з’єднати всі спроби своїх синів для утворення нероздільної незалежної Української держави на добро і щастя робочого люду».

Також в універсалі зазначаюся, що Акт злуки має бути затверджений Установчими Зборами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР залишалася окремим державним утворенням.

Рішення про злуку було затверджено на Трудовому конгресі України, який відбувся 22 січня 1919 р. Є. Петрушевича, голову Національної Ради ЗУНР, було обрано до складу Директорії. На допомогу Галичині уряд УНР виділив 500 мли гривень, надав військову та продовольчу допомогу.

Проте справжнє об’єднання не відбулося. Через кілька днів після проголошення злуки Директорія під ударами Червоної армії змушена була залишити Київ. На плечі ЗоУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт злуки фактично втратив чинність, і наприкінці 1919 р. Є. Петрушевич його денонсував.

Попри все Акт злуки 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт об’єднання українських земель у єдиній соборній державі.

Внутрішня й зовнішня політика ЗУНР.

Українська Народна Рада у своїй програмовій декларації, виданій 5 листопада 1918 р., проголошувала народовладдя, гарантувалися права і свободи громадян, їх національна та соціальна рівність.

(Учитель привертає увагу учнів до схеми.)

МІСЦЯ ПЕРЕБУВАННЯ УРЯДУ ЗУНР

Львів -> Тернопіль -> Станіслав -> Бучач -> Заліщики -> Чортків -> Відень

Законодавчим органом Української Народної Ради стала Рада Державних Секретарів, створена 10 листопада 1918 р.

Найбільшою турботою Секретаріату внутрішніх справ було забезпечення населення та армії продуктами харчування. У Галичині бракувало продовольства та промислових товарів. Тому Державний Секретаріат внутрішніх справ змушений був здійснити низку радикальних заходів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності Секретаріат засередив у своїх руках і налагодив їх розподіл. Чималу роботу провів Секретаріат залізниць, пошт і телеграфів.

Із найбільшими труднощами зіткнулися секрітаріати фінансів й торгівлі та промислу (бракування фахівців; мінімальні прибутки державної скарбниці). З огляду на повне зубожіння населення надходження від податків були незначними. 4 квітня 1919 р. було введено в обіг власну валюту — гривню (дорівнювала одній австрійській кроні) і карбованець (дорівнював двом австрійським кронам); підвищено платню кваліфікованим робітникам.

Секрітаріат громадських робіт займався використанням корисних копалин (нафти, вугілля, солі). Він здійснював нагляд за шляхами й державними пилорамами. Узимку 1919 р. відбувалася заготівля лісу для відбудовчих робіт, які планувалося розпочати з настанням весни.

Секрітаріат земельних справ займався реалізацією земельного закону, ухваленого 14 квітня 1919 р., що передбачав конфіскацію всіх монастирських і церковних земель, ділянок, які власники не обробляли своїми силами, та площі, які перевищували максимум землеволодіння. До державної власності переходили ліси. Із цих земель утворювався земельний фонд області, і з нього мали наділяти безземельних та малоземельних громадян у такому порядку: вояки, які втратили здоров’я у війнах; удови й сироти померлих унаслідок війни; вояки-інваліди світової війни 1914—1918 рр.; сироти й удови невоєнні; інші безземельні селяни.

Наділення землею мало розпочатися після завершення бойових дій. Справу відшкодування власникам та орендарям конфіскованих земель закон відкладав до пізнішого розв’язання сейму ЗоУНР, який мав бути скликаний на підставі нового виборчого права. Тимчасово конфіскована земля переходила у відання земельних комісій.

Завдання:

1. Опрацюваи матеріали уроку

2. Дати відповіді на запитання: (письмово)

1.Що таке «Листопадовий зрив»?

2 Коли було проголошено створення ЗУНР? На які території вона претендувала?

3 Коли було проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР?