Географія. Франція.

 Франція.

Візитівка країни:

Офіційна назва – Французька Республіка

Склад території – 95 департаментів, особлива територіальна одиниця Корсика, 5 «заморських департаментів», 5 «заморських спільнот», «заморська спільнота з особливим статусом» Нова Каледонія, Французькі Південно-Антарктичні території

Член міжнародних організацій – ООН, НАТО, Європейський Союз та ін.

Офіційна мова – французька

Релігія – християнство (католицтво) 

Столиця - Париж

Площа країни - 551,6 тис. км²

Кількість населення (на 2017 р.) - 64,9 млн. чол.

Форма правління - змішана республіка

Адміністративний устрій - унітарна держава

        Місце країни у світі та регіоні

     Францію називають «колискою європейської інтеграції», оскільки після Другої світової війни країна стала однією із тих, які ініціювали об’єднання Європи.

• Вона посідає 6-те місце у світі та 3-тє в Європі за ВВП
• 14-те місце в світі та 4-те в Європі – за золотовалютними резервами

     Франція – постіндустріальна країна з розвинутою промисловістю. Франція – ядерна держава, постійний член Ради Безпеки.

• За військовою потужністю країна посідає 6-те місце в світі та 3-тє в Європейському регіоні.

      Франція була третьою країною світу, яка запустила власний супутник Землі. Вона має широку космічну програму і космодром на мисі Куру в Французькій Ґвіані, що розташована у Південній Америці. 

   Місце Франції у міжнародному поділі праці визначає ряд чинників:

• вигідне економіко-географічне положення
• науково-технічний
• працересурсний
• споживчий
• природно-ресурсний потенціал
• а також історичний чинник. 

Відео:

Завдання:

1.  Ознайомитися з матеріалами до уроку

2. Законспектуйте візитівку країни

3. Перегляньте відео

• Фото конспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Західноукраїнські землі у 1918–1919 рр.

 Західноукраїнські землі у 1918–1919 рр.

Західноукраїнські землі до завершення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Це такі етнічні українські території: Східна Галичина (центр — Львів), Буковина (Чернівці), Закарпаття (Мукачеве), Холмщина та Підляшшя. Поглиблення кризи Габсбурзької імперії супроводжувалося зростанням національного руху українців. Українські політичні діячі розпочали підготовку до створення власної держави. Про це було зроблено заяву 18 жовтня 1918 р. Цей день уважається днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Наміри українських політиків суперечили прагненням поляків щодо утворення «великої» польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі. Щоб не допустити захоплення поляками влади, яку українці збиралися одержати мирним шляхом із рук австрійців, група молодих українських офіцерів на чолі з Д. Вітовським взяла ініціативу до своїх рук. У ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з’єднання взяли під контроль Львів, а наступного дня — інші міста Галичини. Ці події дістали назву «Листопадовий зрив».

Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинного робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення.

5 листопада 1918 р. на сторінках газети «Справа» з’явилася програмова декларація Національної Ради, де ЗУНР проголошувалася демократичною республікою, соціальну основу якої становили робітники. 9 листопада було призначено тимчасовий уряд — Генеральний Секретаріат на чолі з К. Левицьким (згодом — С. Голубовичем). Факт проголошення республіки обнародували лише 13 листопада 1918 р., після зречення престолу імператором.

22—26 листопада 1918 р. відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях, віддаючи перевагу будівництву державності перед радикальними соціально-економічними перетвореннями. Президентом ЗУНР став Є. Петрушевич. Рада прагнула забезпечити права національних меншин, яким було віддано 30 % депутатських місць.

Постать в історії

Євген Петрушевич (1863—1940 рр.) —політичний і державний діяч. Відігравав провідну роль у політичному житті на західноукраїнських землях. Юрист за освітою, доктор права. Займався адвокатською практикою. У 1908—1918 рр. — посол австрійського парламенту, заступник голови. Від 1910 р. — член Галицького сейму. Перебуваючи на чолі Української парламентської репрезентації у Відні, рішуче обстоював українські інтереси в сеймі та парламенті. У роки Першої світової війни був членом ГУР і ЗУР. У 1917 р. став речником прагнень галицьких українців до національного самовизначення. Для вирішення долі українських земель Австро-Угорщини 18 жовтня 1918 р. скликав до Львова Українську Конституанту (загальні збори українських суспільно політичних діячів Галичини й Буковини), що перетворилася на очолену ним Українську Національну Раду, яка 13 листопада 1918 р. проголосила створення на українських землях Австро-Угорщини незалежної держави — Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Президентом ЗУНР і став голова Національної Ради Є. Петрушевич. 1 грудня 1918 р. державний секретаріат ЗУНР уклав із Директорією УНР договір про злуку обох українських держав в одну державну одиницю. 22 січня 1919 р. було проголошено акт об’єднання століттями відірваних одна від одної частин єдиної України. 9 червня 1919 р. Є. Петрушевич отримав диктаторські повноваження. Після державної катастрофи в листопаді 1919 р. оселився у Відні. У 1920—1923 рр. був головою створеного ним уряду диктатора в екзилі (у вигнанні), який при підтримці краю боровся на міжнародній арені за успішне розв’язання галицької справи. У 1923 р. він виїхав до Берліна, щоб вести дипломатично-пропагандистську діяльність на користь Галичини перед міжнародними колами вже особисто. Є. Петрушевич помер у Берліні в 1940 р.

Злука УНР і ЗУНР.

У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії утворилися дві українські держави: Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка. Вони відрізнялися політичними, економічними, соціальними та міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися. УНP основну увагу приділяла соціальним проблемам, правам національних меншин, у той час як для ЗУНР основним питанням було національне. Суттєво різнилася в правах політична еліта цих держав. Так, при владі в УНР перебували молоді урядовці, які у своїй діяльності виявляли переважно революційний романтизм. Уряд ЗУНР складався з представників української аристократії та інтелігенції, які мали великий досвід парламентської боротьби й у своїй діяльності виходили з потреб часу.

Незважаючи на розбіжності та власні амбіції, лідери двох українських держав перед загрозою смертельної небезпеки дійшли згоди щодо об’єднання. Здійснювалася мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України.

Ініціатором об’єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому становищі перед загрозою польської та румунської агресії. 6 листопада 1918 р. до Києва прибула делегація Української Національної Ради з проханням воєнної та морально-політичної підтримки в гетьмана П. Скоропадського. Останній пообіцяв підтримку. До Львова було відправлено спеціальну комісію, а також незначну кількість зброї. 10 листопада 1918 р. Українська Національна Рада ЗУНР прийняла резолюцію: «Державному Секретаріатові проробити потрібні заходи до з’єднання всіх українських земель в єдину державу». Але ця резолюція не була реалізована.

Прихід до влади Директорії й відновлення УНР дали новий поштовх об’єднавчому процесу. 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір про об’єднання. 3 січня 1919 р. у Станіславі Українська Національна Рада ЗУНР урочисто проголосила об’єднання ЗУНР і УНР в одну суверенну Народну республіку. 16 січня 1919 р. делегація ЗУНР відбула до Києва.

Урочистий Акт злуки розпочався 22 січня 1919 р. о 12-й годині. Державний секретар ЗУНР Л. Цегельський зачитав і передав В. Винниченку ухвалу Української Національної Ради від 3 січня 1919 р. Представник Директорії Ф. Швець оголосив універсал, у якому зазначалося: «...Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирати кращі сини України. Віднині є єдина незалежна УНР. Віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу з’єднати всі спроби своїх синів для утворення нероздільної незалежної Української держави на добро і щастя робочого люду».

Також в універсалі зазначаюся, що Акт злуки має бути затверджений Установчими Зборами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР залишалася окремим державним утворенням.

Рішення про злуку було затверджено на Трудовому конгресі України, який відбувся 22 січня 1919 р. Є. Петрушевича, голову Національної Ради ЗУНР, було обрано до складу Директорії. На допомогу Галичині уряд УНР виділив 500 мли гривень, надав військову та продовольчу допомогу.

Проте справжнє об’єднання не відбулося. Через кілька днів після проголошення злуки Директорія під ударами Червоної армії змушена була залишити Київ. На плечі ЗоУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт злуки фактично втратив чинність, і наприкінці 1919 р. Є. Петрушевич його денонсував.

Попри все Акт злуки 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт об’єднання українських земель у єдиній соборній державі.

Внутрішня й зовнішня політика ЗУНР.

Українська Народна Рада у своїй програмовій декларації, виданій 5 листопада 1918 р., проголошувала народовладдя, гарантувалися права і свободи громадян, їх національна та соціальна рівність.

(Учитель привертає увагу учнів до схеми.)

МІСЦЯ ПЕРЕБУВАННЯ УРЯДУ ЗУНР

Львів -> Тернопіль -> Станіслав -> Бучач -> Заліщики -> Чортків -> Відень

Законодавчим органом Української Народної Ради стала Рада Державних Секретарів, створена 10 листопада 1918 р.

Найбільшою турботою Секретаріату внутрішніх справ було забезпечення населення та армії продуктами харчування. У Галичині бракувало продовольства та промислових товарів. Тому Державний Секретаріат внутрішніх справ змушений був здійснити низку радикальних заходів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності Секретаріат засередив у своїх руках і налагодив їх розподіл. Чималу роботу провів Секретаріат залізниць, пошт і телеграфів.

Із найбільшими труднощами зіткнулися секрітаріати фінансів й торгівлі та промислу (бракування фахівців; мінімальні прибутки державної скарбниці). З огляду на повне зубожіння населення надходження від податків були незначними. 4 квітня 1919 р. було введено в обіг власну валюту — гривню (дорівнювала одній австрійській кроні) і карбованець (дорівнював двом австрійським кронам); підвищено платню кваліфікованим робітникам.

Секрітаріат громадських робіт займався використанням корисних копалин (нафти, вугілля, солі). Він здійснював нагляд за шляхами й державними пилорамами. Узимку 1919 р. відбувалася заготівля лісу для відбудовчих робіт, які планувалося розпочати з настанням весни.

Секрітаріат земельних справ займався реалізацією земельного закону, ухваленого 14 квітня 1919 р., що передбачав конфіскацію всіх монастирських і церковних земель, ділянок, які власники не обробляли своїми силами, та площі, які перевищували максимум землеволодіння. До державної власності переходили ліси. Із цих земель утворювався земельний фонд області, і з нього мали наділяти безземельних та малоземельних громадян у такому порядку: вояки, які втратили здоров’я у війнах; удови й сироти померлих унаслідок війни; вояки-інваліди світової війни 1914—1918 рр.; сироти й удови невоєнні; інші безземельні селяни.

Наділення землею мало розпочатися після завершення бойових дій. Справу відшкодування власникам та орендарям конфіскованих земель закон відкладав до пізнішого розв’язання сейму ЗоУНР, який мав бути скликаний на підставі нового виборчого права. Тимчасово конфіскована земля переходила у відання земельних комісій.

Завдання:

1. Опрацюваи матеріали уроку

2. Дати відповіді на запитання: (письмово)

1.Що таке «Листопадовий зрив»?

2 Коли було проголошено створення ЗУНР? На які території вона претендувала?

3 Коли було проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР?

Геополітична структура сучасного світу. Місце України на сучасній геополітичній карті світу.

 Геополітична структура сучасного світу. Місце України на сучасній геополітичній карті світу.

ГЕОПОЛІТИЧНА СТРУКТУРА СУЧАСНОГО СВІТУ. Сучасна геополітична карта світу, що відображає геополітичні регіони, склалася у другій половині ХХ ст. Основними елементами регіонів є незалежні держави, поєднання яких виникли в умовах сусідства у тому чи тому географічному просторі; спільності історичних процесів; культурної, релігійної та мовної близькості. Зв’язки і взаємодія між ними є ситуативними, залежно від того, як складається розподіл геополітичних сил. У геополітиці — це здатність держави захистити або реалізувати свої національні інтереси. Розрізняють геополітичну силу держави кількох видів: економічна, мілітарна, «м’яка сила», «розумна сила»

Геополітична карта світу — це множина геополітичних регіонів, кожний з яких є територіально-політичною системою, в якій під дією цивілізаційних, історико-культурних, економіко- та політико-географічних передумов сформувалися стійкі соціокультурні, політичні та економічні зв’язки.

МІСЦЕ УКРАЇНИ НА ГЕОПОЛІТИЧНІЙ КАРТІ СВІТУ. На сучасній геополітичній карті світу Україна є однією з провідних держав стикового геополітичного регіону Центральної Європи. Особливість геополітичного положення території, на якій формувалася, зростала й утвердилася Україна як держава, в тому, що вона лежить на стику геополітичних осей Євразії. Протягом всієї історії це був відкритий геопростір, в якому відбувалися переміщення народів, їх взаємодія і протистояння. Меридіональна вісь європейської частини материка сполучає країни басейнів Чорного і Балтійського морів, там проходив важливий торговий шлях «із варяг у греки», водночас це і поле стратегічних протистоянь країн заходу і сходу Європи, на якому розгорталися криваві війни. У широтному ж напрямку саме через південні степи цього геопростору відбувалися комунікації Європи і Центральної Азії (і вихід на мережу доріг Великого шовкового шляху, і навала монгольської орди тощо). Розташування в центрі Європи мало і має для країн і народів як позитивні, так і негативні наслідки — залежно від того, які процеси переважають у регіоні — співпраці чи протистояння. Водночас благодатні терени родючих земель від Карпат до рівнин по Дніпру вже декілька тисячоліть мають постійну людність: активну життєдіяльність там вели народи ще трипільської культури, згодом племена антів та інших слов’ян заклали основи Київської Русі, далі степові народи Причорномор’я й півдня Східної Європи, особливо скіфи, хазари та інші, долучилися до розвитку цього простору.

Із формуванням світового господарства території центральної частини Європи, особливо України, неодноразово опинялися на стику інтересів великих держав та блоків. Протягом нової та новітньої історії Україна бувала затиснутою в політичному трикутнику між Росією (Російська імперія, СРСР), країнами Європи (Німеччина, Австро-Угорщина, Польща) та мусульманським світом (Османська імперія), а на межі ХХ—ХХІ ст. — між Росією, ЄС та країнами мусульманського світу. Після здобуття незалежності й здійснення перших життєво важливих кроків створення нової держави стратегічно важливим і болісним вибором української нації постала геополітична проблема визначення національних інтересів і позиціювання держави на геополітичній карті світу.

Народ України — європейці, рідна земля яких «...від Сяну до Дону...» стала колискою їхньої держави. Народ талановитий і роботящий, про що свідчать приклади світової практики, здатний до освоєння і творення культури і сучасної наукової думки. Культура і мова українського народу має етнічні та лінгвістичні корені, що пов’язані із зародженням і розвитком європейської цивілізації. Територія України — понад 9/10 геопростору в сучасних кордонах держави — це ареал розселення української етнічної нації. Родючі грунти, сприятливий клімат, надра з різноманітними мінеральними ресурсами — це природно-ресурсні передумови розвитку територіально-господарського комплексу на території, що має вигідне економік^#^$а політико географічне положення.

Попри складні перипетії буремної історії України, її народ зберіг і свою самобутню національну культуру, і багату, виразну українську мову, й усвідомлення національної ідентичності. У сучасну добу вистражданої незалежності суверенна Україна продовжує формувати коло своїх національних інтересів (передумови для цього є і складалися вони віками), а отже і стратегічних геополітичних інтересів держави. Їх визначають потреби збереження її суверенітету і забезпечення територіального верховенства, поступального соціально-економічного і політичного розвитку. Пріоритетність цих геополітичних інтересів зумовлено низкою чинників: а) незавершеністю формування політичної системи молодої держави; б) наявністю глибокої демографічної кризи, негативними тенденціями розвитку та регіональними диспропорціями її економіки; в) недостатньою соціально-культурною пов’язаністю та різновекторністю їх регіонально-політичних орієнтацій, регіонів.

Нині для широких верств населення України стало зрозумілим, що: 1) радянська ідентичність і національна ідентичність суверенної України — не сумісні; 2) непростий перебіг внутрішніх протистоянь, пов’язаних із визначенням політичного вибору народу держави («Помаранчева» революція, «Революція гідності»), зміцнив основи єдності української нації; 3) на початку ХХІ ст. Україна зробила вибір на користь світових демократичних цінностей, обравши шлях посилення співпраці з ЄС.

Проголошення незалежної України створило нову територіально-політичну ситуацію в Центрально-Східній Європі. Україна, її основні політичні сили, одразу заявили про визнання непорушності кордонів та відсутність територіальних претензій до своїх сусідів і розпочали розбудову дружніх партнерських відносин країнами світу. У світовій практиці міжнародних відносин загальновизнаним є те, що новоутворена держава постає в територіальних межах, які мала на день проголошення своєї незалежності. Акт визнання іншими суверенними державами нової держави, яка стає суб’єктом міжнародного права, означає і визнання її кордонів. Міжнародне право суворо засуджує загарбання чужих земель або зазіхання на території іншої держави. Держава, проти якої вчинено агресію, дістає міжнародну підтримку і право на оборону своєї території.

Завдання:

1. Ознайомтеся з матеріалами уроку

2. Зробіть короткий конспект за темою.

• Фото конспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Німеччина: ЕГП, природно-ресурсний потенціал, населення.

 Німеччина: ЕГП, природно-ресурсний потенціал, населення.

Візитівка країни:

Офіційна назва – Федеративна Республіка Німеччини (ФРН)

Склад території – 16 земель

Член міжнародних організацій – ООН, НАТО, Європейський Союз та ін.

Офіційна мова – німецька

Релігія – християнство (протестантизм, католицтво) 

Столиця - Берлін

Площа країни - 357 тис. км²

Кількість населення (на 2017 р.) - 82,5 млн. чол.

Форма правління - парламентська республіка

Адміністративний устрій - федеративна держава

Місце країни у світі та регіоні

   Німеччина – лідер об’єднаної Європи. Вона посідає 4-те місце у світі та 1-ше в Європі за валовим внутрішнім продуктом (ВВП), 11-те місце в світі та 3-тє в Європі – за золотовалютними резервами. За військовою потужністю Німеччина – 8-ма держава у світі та 4-та в Європейському регіоні. Країна посідає 7-ме місце в світі та 1-ше в Європі за рівнем прямих іноземних інвестицій; 4-те місце в світі та 1-ше в Європі за рівнем науково-дослідницької активності.

    Сучасні успіхи німецької економіки забезпечено дією чинників, що визначають місце країни в міжнародному поділі праці. Основні з них: економіко-географічне положення (ЕГП), працересурсний, науково-технічний, споживчий, природно-ресурсний потенціал, зважена соціальна та економічна політика уряду.

Відеоурок за темою:

Цікаве відео за темою уроку;

Завдання:

1. Опрацювати матеріал до уроку

2. Законспектувати візитівку Німеччини та таблицю "Домінуючі складники економіки Німеччини"

• Фото кнспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Форсована індустріалізація. Насильницька колективізація та опір їй населення.

 Форсована індустріалізація. Насильницька колективізація та опір їй населення.

Наприкінці 1920-х рр. керівництво ВКП(б) відмовилося від непу й розпочало докорінний переустрій держави, який отримав назву «радянська модернізація». Складовими радянської модернізації України були індустріалізація, колективізація й «культурна революція», які супроводжувалися масовими репресіями проти «ворогів народу».

У 1925 р. на ХІV з’їзді ВКП(б) було проголошено курс на індустріалізацію, який передбачав ство-рення великого машинного виробництва в усіх галузях народного господарства, насамперед у промисловості, з метою ліквідації техніко-економічної відсталості та зміцнення обороноздатності СРСР. У 1929 р. на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято рішення «будь-якою ціною» приско-рити розвиток важкої промисловості (форсована індустріалізація).

Індустріалізація була основним завданням перших п’ятирічних планів. Головна увага приділялася розвитку вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості, електроенергетики. У роки першої п’ятирічки (1928—1932 рр.) в Україні будувалося 460 промислових підприємств із 1500, що споруджувалися в СРСР, у другій п’ятирічці (1933—1937 рр.) — 1000 промислових підприємств із 4500, у третій п’ятирічці (1938—1942 рр.) — 600 промислових підприємств із 3000.

Для виконання п’ятирічних планів радянське керівництво застосовувало методи позаекономічного примусу (використання примусової праці в’язнів концтаборів, прирівнювання дисциплінарних порушень до кримінального злочину) та ідеологічного ошукування трудящих (соціалістичне змагання, рухи ударників, новаторів, багатоверстатників).

Поширився стахановський рух за підвищення продуктивності праці, досягнення високих виробничих показників, пов’язаний з іменем вибійника шахти «Центральна-Ірміне» в Кадіївці О. Стаханова, який застосував новий прогресивний метод видобутку вугілля. Передовиками-новаторами стали М. Ізотов (вугільна промисловість), П. Кривоніс (залізничий транспорт), М. Демченко, П. Ангеліна (сільське господарство) та ін.

Плани приросту промислової продукції неодноразово корегувалися в бік збільшення («штурмів-щина»), але не забезпечувалися відповідними капіталовкладеннями, устаткуванням і кваліфікованими кадрами, тому темпи розвитку промисловості відставали від запланованих. Плани першої і другої п’ятирічок не були виконані в повному обсязі, але радянське керівництво оголосило їх «виконаними достроково» за 4 роки і 3 місяці. Третю п’ятирічку в 1941 р. перервала війна.

Позитивними наслідками індустріалізації стало перетворення України на індустріально-аграрну країну, яка досягла рівня економічно розвинених країн, посівши перше місце в Європі й друге місце світі за обсягами виробництва у важкій промисловості. Україна стала основною металургійною, вугільною й машинобудівною базою СРСР, частка якої становила 50,5% у видобутку вугілля, 67,6% видобутку залізної руди, 49,7% у виплавці чавуну, 48,9% у виробництві сталі. Кількість підприємств важкої промисловості зросла майже в 11 разів, у тому числі було побудовано промислові гіганти «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», Харківський тракторний завод (1931 р.), Дніпровська ГЕС (1932 р.).

Негативними наслідками індустріалізації були формування адміністративно-командної економіки, уповільнення розвитку легкої, харчової промисловості та сільського господарства, зниження життєвого рівня населення (запровадження продовольчих карток, дефіцит товарів і послуг, ускладнення житлової проблеми внаслідок урбанізації).

Розгортання форсованої індустріалізації прискорило зростання економічного потенціалу України, але супроводжувалося екстенсивним шляхом господарювання та адміністративно-командними мето - дами управління.

ВІДЕО:

Завдання:

1. Прочитайте матеріал до уроку або перегляньте відео

2. Законспектуйте насліднки колективізації.

• Фото кнспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810