Повернення кримських татар на історичну батьківщину. Питання адміністративно-політичного статусу Криму.

 Повернення кримських татар на історичну батьківщину. Питання адміністративно-політичного статусу Криму.

Кримські татари були серед народів СРСР, які останніми отримали дозвіл повернутися додому

Повернення кримських татар до Криму стало можливим у час горбачовської перебудови. Цей процес набрав сили у 1988–1989 роках. Основну частку переселенців становили нащадки депортованих у 1944 році, або ті, хто пережив виселення в дитячому віці.

Більшість депортованих була перевезена до Узбекистану (78%), де селилась у спецпоселеннях. За першого секретаря М. Хрущова було скасовано режимні умови в спецпоселеннях.

За 4 роки половина всіх радянських кримських татар (250 тис.) повернулася додому. Це, зокрема, позитивно вплинуло на приріст населення Українина початку 1990-х років. Для представлення інтересів народу перед владою та в іноземних організаціях 1991 року було утворено Меджліс кримськотатарського народу.

Меджліс — це постійно діючий представницький орган корінного народу. До його складу входить 33 члени. На початку 2014 року в Криму діяло 230 місцевих і регіональних меджлісів, кількість членів яких становила близько 2,5 тис. осіб

Повернення відбувалося стихійно, на кримській землі на татар чекало багато проблем. Зокрема, виникли земельні суперечки з жителями, які заселилися в Криму після 1944 року.

З отриманням незалежності повернення кримських татар на історичну батьківщину стало справою України. 7.12.1991 р. Л. Кравчук, заявив, що для повернення кримчаків повинно бути створено підходящі умови, зокрема тому, що за чисельністю вони становили меншість серед населення півострову. Натомість президент не бачив доцільним перетворення територіальної Автономної республіки Крим у національно-територіальну автономію.

Така половинчаста позиція стала помилкою. Контроль у територіальній АРК взяли проросійські еліти. Їх підтримувала російська більшість населення. Республіканська влада пробувала тиснути на Київ і швидко заявила про бажання зблизитися з Російською Федерацією. Такі кроки досягли апогею в лютому–жовтні 1994 року, коли Ю. Мєшков займав посаду президента АРК. Центральній українській владі довелося діяти жорстко. Вона скористалася суперечками між кримським президентом і головою ВР АРК, щоб усунути Ю. Мєшкова від влади. Інститут президентства на півострові було скасовано.

У подібних ситуаціях кримські татари виступають виразними прихильниками єдиної України. Це стало особливо актуальним під час тимчасової окупації Криму Росією.

Статус Криму

У 1921–1944 роках у складі РРФСР існувала Автономна Кримська Радянська Соціалістична Республіка. 1944 року вона була перетворена на Кримську область  після депортації кримськотатарського населення. А 1954 року півострів перейшов уже до складу УРСР.

12.02.1991 р. за результатами місцевого референдуму (20.01.1991 р.) – першого в СРСР – була відновлена автономія в межах Радянської України. Ініціатором обласного голосування виступив кримський обком КПУ. Існує версія, що тутешні комуністи намагалися перешкодити намірам Києва вийти зі складу Союзу, або ж залишити сам Крим у ньому. За автономну республіку проголосувало понад 93% учасників, більшість з яких становили росіяни.

Примітно, що кримськотатарське населення бойкотувало це «волевиявлення» та не визнало його результату. Нове утворення носило характер територіальної, а не національно-культурної автономії. Такий статус Криму було закладено й у пізніший час після здобуття Україною незалежності.

24.04.1992 року Крим отримав сучасну назву – Автономна республіка Крим (АРК). Місцеве законодавство розвивалося в межах загальноукраїнського. Проте через довготривалий конституційний процес статус Криму не було чітко визначено. Оскільки в ранніх проектах конституції України передбачався федеративний устрій нової держави, на півострові запровадили інститут президентства.

Протягом лютого–жовтня 1994 року посаду президента обіймав Ю. Мєшков (нар. 1945 р.) – прихильник зближення з Росією. Його підтримувала проросійська еліта. Проукраїнські кола, зокрема кримські татари, різко виступили проти такого повороту подій. Після рішучих дій Києва президента було усунуто, а саму президентську посаду скасовано.

10.02.1998 року ВР України випустила Закон «Про ВР АРК», де було закладено основи та механізми роботи парламенту півострова – виборного, колегіального, представницького органу республіки. Цей орган розглядає та ухвалює рішення й постанови, чинні на території республіки. Статус Автономної республіки Крим не дозволяє парламенту розглядати закони. Усі ухвали місцевого парламенту мають відповідати Конституції України. У грудні того року Київ затвердив республіканську Конституцію. Столицею республіки був Сімферополь, місто Севастополь набував окремого становища.

Статус Криму як територіальної автономії виявився міною уповільненої дії для майбутнього стабільного розвитку півострову. Місцева еліта, в якій домінували проросійські настрої, разом з військовою загрозою з боку російського Чорноморського флоту, який базувався в українському Севастополі, 2014 року дали можливість Росії здійснити тимчасову окупацію Криму. Цьому також сприяли непродумана політика центру стосовно захисту інтересів населення півострову, відсутність концепції національної інформаційної безпеки, віра у «дружбу» з російською державою.

Відео за темою:

1. Прочитайте теоритичний матеріал

2.Перегляньте відео за темою

3. Письмове завдання: Зробіть короткий конспект.

Фото кнспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810