Крах командної економіки. Невдача реформаторських зусиль.

 Крах командної економіки. Невдача реформаторських зусиль.

Мал.1 
Михайло Горбачов

Традиційними методами забезпечити економічне зростання не вдавалося. Однак реформатори з оточення М. Горбачова не прагнули приватизувати державні підприємства і не зазіхали на комуністичну доктрину. Вони підійшли до вирішення цієї проблеми з іншого боку, тобто спробували послабити централізоване управління економікою, надаючи більш широкі права господарюючим суб'єктам на місцях. Йшлося про повторення в інших формах реформи М. Хрущова 1957 р. , коли в директивній економіці замість міністерств були створені раднаргоспи.

Економічна реформа 1987 р. спиралася на результати експериментів локального значення, які роками провадилися в різних регіонах СРСР.

Особлива увага приділялась експериментові у Сумському машинобудівному об'єднанні ім. М. Фрунзе. В основу його було покладено принцип самофінансування. Підприємство могло самостійно розпоряджатися прибутком після виплати державі обов'язкових платежів.

Перебудова управління економікою в Україні набула значного розмаху. Було скасовано 103 республіканських органи управління, здійснено передачу багатьох управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об'єднанням, ліквідовано 14 міністерств і відомств, 83 організації середньої ланки. Було укрупнено 1500 підприємств, цехів, дільниць та інших структурних підрозділів. Управлінський апарат скоротився майже на 80 тис. чол. з річним фондом заробітної плати 227 млн рублів.

Дедалі ширше впроваджувалися орендні відносини, кооперативні форми господарювання. Розгорнулася робота із створення асоціацій, концернів, малих підприємств та інших небачених раніше організаційних структур. Почали діяти спільні з іноземними фірмами підприємства. У 1988 р. в Україні їх було 8, у 1989 р. — 75, а в 1990 р. — 156. На орендний підряд в 1989 р. перейшли 130 підприємств промисловості, 68 будівельних організацій, 41 підприємство роздрібної торгівлі, 35 — громадського харчування, 39 — побутового обслуговування населення. Великі надії щодо поліпшення справ на споживчому ринку покладалися також на кооперативний рух.

Структура економіки УРСР була зорієнтована центром в основному на виробництво засобів виробництва, добування сировини і палива. Виробничі плани для УРСР розроблялися у Москві. Україна була позбавлена усіх прав на управління промисловістю: 95 відсотків продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування. Продукцією, виробленою на них, розпоряджалися союзні органи. Народу України вони залишали тільки шкідливі відходи та екологічні проблеми. Гранична централізація практично позбавляла самостійності економічні органи, мала характер прямого пригнічення національної свідомості та ініціативи українського народу. Союзні пріоритети повністю затьмарили місцеві проблеми, внаслідок чого не існувало економічної бази національного суверенітету. Соціально-економічна ситуація погіршувалася наявністю в Україні гіпертрофованого воєнно-промислового комплексу, на розвиток якого витрачалися значні національні ресурси. Занепадали такі найприбутковіші галузі економіки УРСР, як легка і харчова промисловість.

Через це за роки перебудови економічне становище України погіршувалося дедалі більше, хоча на фоні загальносоюзних показників економічного розвитку ситуація в Україні дещо відрізнялася на краще. 

Незважаючи на це, посилилися негативні тенденції передусім на товарному ринку. На більшість товарів народного споживання та послуги населенню у першому півріччі 1990 р. ціни зросли на 2,6 відсотка, а на групу непродовольчих товарів — на 6 відсотків. У стані тотального дефіциту перебувало близько 1200 асортиментних груп товарів. До того ж непередбачені наслідки обіцяло зростання інфляції, що вже на 1990 р. досягла 8,5—11 відсотків. Через п'ять років з початку перебудови остаточно стало зрозумілим, що розроблені союзним і республіканським урядами заходи щодо оздоровлення економіки не зачепили її основ. Вони характеризувалися нестабільністю, відсутністю системності, спробою вирішити глобальні питання, не створивши необхідних умов. Водночас республіканський уряд, керівництво Компартії України повністю підтримували рішення центру, не уявляючи їх можливих наслідків у майбутньому, не проявляли необхідної рішучості і мужності у відстоюванні інтересів республіки, вирішенні назрілих проблем

Стало очевидним, що без реального державного, в тому числі й економічного, суверенітету, без повновладдя народу на своїй етнічній території істотних зрушень досягти буде неможливо.

Першим кроком у теоретичній розробці цієї проблеми була концепція регіонального госпрозрахунку, яку запропонували литовські вчені у жовтні 1988 р. Вони були новаторами у доведенні необхідності заміни директивних методів управління економічними, передачі до компетенції республік питань розробки економічної політики, формування республіканського і місцевого бюджетів, права самостійного визначення експортної політики. Основні принципи регіонального госпрозрахунку були закладені у формулі «4 с» — самостійність, самоуправління, самоокупність, самофінансування.

Провал економічної реформи різко посилив настрої у союзних республіках добиватися більш самостійного господарювання. Гасло республіканського госпрозрахунку ставало дедалі популярнішим. Не маючи змоги діяти силовими методами, керівництво КПРС вирішило підтримати реформаторські ідеї. Тому на XIX Всесоюзній партконференції в резолюції. «Про міжнаціональні відносини» ідея переходу республік і регіонів на принципи госпрозрахунку була визнана доцільною. Перехід до такої моделі господарювання передбачав докорінну реформу економічних взаємовідносин.

Україна, поряд з РРФСР, мала найсприятливіші умови для самостійного розвитку. Про це свідчив її могутній індустріальний, агропромисловий і науково-технічний потенціал. Республіка за чисельністю населення (близько 52 млн чол.) посідала шосте місце в Європі. Маючи 2,7 відсотка земельної території, 18 — населення, 15,5 відсотка основних виробничих фондів СРСР, Україна виробляла близько 17.4 відсотка союзної промислової та 22 відсотки сільськогосподарської продукції. У 1988 р. частка України в загальносоюзному видобутку залізної руди досягла 46,4, виплавці чавуну — 41,1, випуску сталі, готового прокату, сталевих труб — 35 відсотків. В Україні вироблялося понад чверть багатьох видів машин й устаткування, 35.5 відсотка телевізорів, більш як половина цукру, більш як третина олії.

Однак фінансове становище УРСР ставало дедалі складнішим. У 1988 р. набув великого розголосу (в результаті політики гласності) раніше приховуваний дефіцит бюджету. Нееквівалентний обмін між містом і селом, промисловістю і сільським господарством погіршувався таким самим товарообміном з іншими республіками Союзу Україна вивозила продукції на 40 млрд руб., а ввозила на 36 млрд руб. Обтяжували фінансову систему України великий обсяг сплати податку з обороту до союзного бюджету, після чого їй залишалося лише 60 відсотків (7—8 млрд руб.) від його загальної суми Водночас майже весь податок з обороту залишався у бюджеті республік. Прибалтики, Закавказзя, Середньої Азії. Щороку близько 100 млрд руб. вилучали з УРСР союзні міністерства і відомства.

У роки «перебудови» було зроблено спробу вдосконалити функціонування колгоспно-радгоспної системи. Спочатку нововведення у сільському господарстві не відхилялися від второваних шляхів, хоча й набули досить великого розмаху. Після XXVII з'їзду КПРС (лютий 1986 р.) була прийнята партійно-урядова постанова «Про подальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни».

Однак «подальше вдосконалення» не було здійснене. 

Влітку 1989 р., коли виявилося, що реформа 1987 р. є каталізатором кризи, уряд М. Рижкова почав шукати нові шляхи реформування економіки. У зв'язку з цим було утворено спеціальну комісію з реформи на чолі з академіком Л. Абалкіним. Саме вона вперше зробила спробу позбутися комуністичного за своїми рисами господарського механізму, створеного Леніним у 1918—1920 рр. і відродженого Сталіним у 1929 р. Комісія висунула ідеї роздержавлення економіки, плюралізму форм власності, переходу до ринку.

У травні 1990 р. Рада Міністрів СРСР опублікувала програму комісії, очолюваної Л. Абалкіним, що передбачала поступовий перехід до ринкових відносин під жорстким контролем держави. Програма розглядалася Верховною Радою СРСР і була відкинута. Депутатів не влаштовувала програма переходу до ринку, оскільки це спричинювало значне підвищення цін. Після повідомлення уряду про майбутнє підвищення цін виникла хвиля ажіотажного попиту, яка змела з прилавків магазинів абсолютно всі товари.

Тим часом уряд М. Рижкова припинив реформаторські зусилля і почав розробляти випробуваними методами п'ятирічний план на 1991—1995 рр.

Інфляція, що оцінювалася у 1990 р. в розмірі 10 відсотків з розрахунку на весь рік, підскочила в другій половині 1991 р. до 25 відсотків на тиждень. В умовах стрімкого знецінення рубля надзвичайно поширився натуральний, так званий бартерний обмін.

Деформувався весь виробничий процес. Підприємства відмовлялися одержувати за свою продукцію рублі, які набули презирливої назви — «дерев'яні». Свою продукцію вони направляли передусім за адресами одержання сировини, матеріалів, енергоносіїв, щоб розплатитися з боргами.

Знецінення карбованця призвело до істотного падіння реальної заробітної плати, стипендій і пенсій. У цій ситуації ЦК КПРС потурбувався про своїх співробітників з жовтня 1989 р. було ухвалене рішення підвищити заробітну плату штатним працівникам партійного апарату на 50—100 відсотків. У таких самих пропорціях зросла заробітна плата працівників радянських, комсомольських і профспілкових органів, працівників міністерств та відомств. Цей захід викликав загальне обурення в суспільстві й подальше падіння авторитету влади.

Розвал командної економіки особливо болюче позначився на галузях, які обслуговували потреби населення. Зокрема, почала розвалюватися система охорони здоров'я На початку 90-х років Україна була забезпечена медикаментами і медичною апаратурою лише на третину від потреб.

Значні проблеми і труднощі у розвитку економіки, розвал управління виробництвом, занепад багатьох галузей народного господарства викликали нагальну потребу прийняття 3 серпня 1990 р. Верховною Радою УРСР Закону «Про економічну самостійність». Цей документ проголошував самостійність України у визначенні економічного статусу й стратегії соціально-економічного розвитку, форм і методів господарювання та управління суспільним виробництвом. Суттєво важливими стали положення про самостійне здійснення фінансово- бюджетної, грошово-кредитної, цінової, інвестиційної, науково-технічної і зовнішньоекономічної політики. У законі також були визначені головні принципи економічної самостійності, які створюють умови для реформування економіки, а саме.

- власність народу республіки на її національні багатства та національний дохід,

- різноманітність і рівноправність форм власності та їх державний захист,

- децентралізація власності та роздержавлення економіки,

- повна господарська самостійність і свобода підприємництва усіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів УРСР,

- самостійність регулювання грошового обігу,

- захист внутрішнього обігу.

Реформування економіки полягало у переході її від адміністративно-командної моделі, яка будувалася на державній власності та вертикальних ієрархічних зв'язках типу «держава — підприємство», до ринкової господарської системи. В основі останньої лежить приватна власність у різних формах і поєднання вертикальних та горизонтальних взаємовідносин.

Завдання:

1. Прочитайте теоритичний матеріал або перегляньте відео.

2. Дайте відповіді на запитання:

1. Чому командна економіказазнала краху?

2. Які реформаторські ідеї впроваджувалися для того, щоб спасти економіка? (перелічити)

• Фото конспекта надіслати  на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810