Блог Лавренко Анни Олександрівни . Історія та географія: Політична розбудова суспільства. Леонід Кучма. Рухи протесту на початку 2000-х рр. Конфронтація навколо острова Тузла

Політична розбудова суспільства. Леонід Кучма. Рухи протесту на початку 2000-х рр. Конфронтація навколо острова Тузла

Україна, як і всі колишні соціалістичні країни, переживала величезну політичну кризу, спричинену прискоренням падіння економіки та неприємною особливістю капіталістичної системи — соціальним розшаруванням. Україна в системі радянської економіки була сильно орієнтована на підтримку величезного військово-промислового комплексу та залежала від зв'язків з іншими частинами Союзу, які розірвалися.

Переорієнтація на інші ринки потребувала часу і ресурсів. Ні того, ні того не було. Україна також не мала можливості згладити цей розрив доходами від продажу нафти і газу. Металургія, основа промисловості на той час, уже давно потребувала модернізації і сильно залежала від російського газу. Чим Росія неодноразово скористається. Водночас, Україна продовжила дотримуватися соціальних зобов'язань, достатньо високих ще за радянських часів. Держава тримала у своїй власності величезну кількість підприємств, що виїдали все більше коштів державного бюджету. Проте найголовніше — українські політики затягували з болючими, але потрібними реформами, що з кожним роком робило ситуацію лише гіршою.

Брак грошей вирішували просто — вмикали друкарський станок. В Україні розпочалася інфляція, потім гіперінфляція і, відповідно, падіння доходів населення. У 1992 році вона перевищила 2000%. В той час жартували, що всі отримали можливість відчути себе мільйонерами. У період між 1991 і 1997 роками, українське промислове та сільськогосподарське виробництва скоротилися вполовину, а валовий внутрішній продукт (ВВП) становив 64% від показника 1991 року. Це втрата приблизно як в США у роки Великої депресії.

На це накладалася потреба змінювати радянські органи влади на демократичні. Робили це люди, які звикли до першого варіанту, в умовах командної централізованої системи, де їм відводили радше роль виконавців наказів згори. Як будувати демократичні інститути, усі мали смутне уявлення. Як і про те, хто винен у падінні економіки, і хто крайній розгрібати авгнієві стайні. Розпочався гострий конфлікт між парламентом та президентом, що закінчився достроковими виборами президента у 1994 році.

снує думка, що Леонід Кравчук, від гріха подалі, тактично поступився у другому турі Леоніду Кучмі — директору найбільшого в Європі ракетного заводу у тодішньому Дніпропетровську, сучасному Дніпрі. Леонід Кучма застосував директорський підхід до роподілу влади. Він розпочав з підпорядкування та налагодження роботи виконавчої влади. Після довгої боротьби з парламентом, він зумів проштовхнути власний проект Конституції. Основний Закон, що прийшов на зміну старій радянській конституції, прийняли 28 червня 1996 року, після напруженої сесії, що тривала цілу ніч. За новою Конституцією, Україна ставала президентсько-парламентською республікою. Президент фактично отримав контроль над урядом і можливість втілювати власну програму.

Леонід Кучма розпочав рішучі економічні реформи. Насамперед, лібералізували ціни та валютний курс. У 1996 році ввели національну валюту — гривню, замість тимчасових купонів-карбованців.

Найважливішим заходом цього часу стала масштабна приватизація. Перші роки незалежності держава дуже в'яло позбавлялася своєї власності. Підприємства часто опинялися під контролем так званих «червоних директорів» — очільників державних підприємств ще в радянські часи. Вони мали зв'язки і можливості. Проте не мали ресурсів, щоб зробити підприємства прибутковими.

Хоча самого Леоніда Кучму можна назвати вихідцем з середовища «червоних директорів», він розпочав більш рішучу приватизацію. Держава позбувалася не лише власних підприємств, але й землі. В листопаді 1994 року президент видав указ, за яким більше мільйони осіб отримали земельні паї.

Леонід Кучма стояв на чолі процесу приватизації, тому заручився економічною та політичною підтримкою олігархів. На виборах президента 1999 року він зумів представити себе як єдину альтернативу комуністам та соціалістам. Їхня популярність передбачувано зростала у роки економічних проблем. Кучма з легкістю переміг на виборах. Націонал-демократична опозиція була розколота і подавлена смертю одного з основних своїх лідерів В'ячеслава Чорновола весною 1999 року, за кілька місяців до виборів.

Друге президентство Кучми

На кінець 90-х економіка нарешті вийшла з піке і навіть почала рости. У роки свого другого президентства Леонід Кучма цим користувався. Він намагався стати верховним арбітром над суперечками олігархічних груп, укріпити владу президента і взяти під контроль парламент. Проте все пішло не за планом. У 2000 році розгорівся «касетний скандал», пов'язаний з публікацією записів з кабінету президента, де він поставав, у м'яко кажучи, не привабливому образі. Окрім корупційних схем, плівки засвідчили, що президент, імовірно, займався залякуванням опозиції і був причетний до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

Його популярність різко стрибнула вниз. Цим скористалася опозиція усього спектру, від праворадикалів до комуністів. У 2000-2001 роках тривала акція «Україна без Кучми!» — перший великий протестний рух незалежної України.

Це стало початком сходження нових лідерів опозиції — прем'єр-міністра України 1999-2001 років, Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. Парламентські вибори 2002 року відбувалися за змішаною пропорційно-мажоритарною системою, коли половину місць отримували за партійними списками, а іншу половину — представники від територіальних округів. Вперше таку систему апробували на попередніх парламентських виборах 1998 року. Участь у виборах 2002 року взяли більше 60 партій. За партійними списками перемогу здобув блок «Наша Україна» Віктора Ющенка, на другому місці опинилася пропрезидентська сила «За єдину Україну», а на третьому — «Блок Юлії Тимошенко». Лише завдяки мажоритарникам пропрезидентським силам вдалося забезпечити більшість.

Свій зовнішньополітичний курс Леонід Кучма назвав багатовекторним. Він зумів заключити угоди з Росією, про які ми згадували раніше, що нарешті врегулювали суперечності між країнами. Принаймні на той час. Водночас, Україна почала інтеграцію до світового та європейського просторів. У вересні 1995 року вона стала членом Ради Європи. У 1996 підписала Стратегію інтеграції до ЄС. А в 1997-му узгодили Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО.

Проте подальші події під час другого президенства Кучми призвели до погіршення відносин з Заходом. Після того, як Україну у 2002 році звинуватили у таємному продажу зброї Іраку (під час війни в Іраку), країна опинилася фактично в міжнародній ізоляції. Кучма вимушено дрейфує до Росії і веде переговори про можливість участі України в Євразійському економічному співтоваристві. Ще у 1993 році Україна не ратифікувала статут СНД. Ця організація, що постала внаслідок угод у Біловезькій пущі, за ініціативи Росії все більше перетворювалася на замінник СРСР. Україні вдалося уникнути повернення до безпосердньої сфери впливу Росії, як і в часи Кучми. Проте Росія не полишатиме спроб.

Побитий скандалами Леонід Кучма у 2003-2004 роках намагався просунути проект змін до Конституції, що перетворював Україну на парламентсько-президенстську республіку. Його наступник, у такий спосіб, отримував значно менші повноваження. Проте унаслідок кількох драматичних голосувань у парламенті, пропозиції президента провалилися. Як підмітив Кучма у назві своєї книги «Україна — не Росія». Президенту не вдалося зібрати владу в своїх руках і нівелювати роль парламенту. Україні було пора побути без Кучми.

Перегляньте відео: