Встановлення кордонів УРСР із сусідніми державами внаслідок переділу західноукраїнських земель. Масові депортації (1944—1946 рр.). Операції «Вісла».
Загальновідомо, що після закінчення радянсько-німецької війни (09.05.1945), до складу України ввійшли Закарпаття (1945) та Крим (1954). Проте встановлення кордонів УРСР не обмежувалося цими територіями та мало складну процедуру.
Підтвердження меж УРСР 1939-1940 рр.
Поступки Польщі
Про повоєнні межі України лідери антигітлерівської коаліції дискутували на конференціях у Тегерані (28.11. – 01.12.1943) та Ялті (04 – 11.02.1945).
Проблема кордонів УРСР стояла через протест польського уряду в екзилі, якого ще з 1939 року підтримували Англія та Франція. Лондон і Париж навіть хотіли, щоб колишні урядовці країни ввійшли до майбутнього уряду Польщі.При цьому польський уряд в екзилі керував збройними силами поляків на окупованій німцями території – Армією Крайова. Її загони мали інструкцію 1943 року чинити оборонний спротив радянській армії, якщо остання без дозволу вступить на довоєнні землі Польщі (тобто Західна Україна).
Усвідомлюючи складнощі відносин із Варшавою, Москва різними шляхами йшла до встановлення радянсько-польського кордону у своїх інтересах. Це:
- регулярна взаємодія з великими державами-переможцями;
- пропаганда та чекістські операції серед членів Армії Крайової, активних польських патріотів;
- створення прорадянського уряду з польськими лівими та нейтралізація старих урядовців.
Зрештою, 16.08.1945 року між Польською народною республікою (ПНР) та Радянським Союзом було укладено угоду про державний кордон. За основу взято лінію Керзона з відхиленням на користь Польщі.
На українській дільниці кордону відхилення становило переважно 5–8 км на схід. За винятком території біля р. Солокія та м. Крилов (віддано 30 км) й району Немирів-Ялівка (17 км).
За межами УРСР лишалися українські етнічні землі – т. зв. «Закерзоння» – з площею майже 20 тис. кв. км. Тут частка українців становила понад 80% місцевого населення.
Ситуація з українсько-румунським кордоном.
Іншою незгодною стороною була Румунія. Вона брала участь у війні на боці Третього Райху. Тому її претензії до СРСР не мали значення для переможців.
СРСР уладнав територіальні питання з Румунією під час Паризької мирної конференції 1946 року. Бухарест підписав відповідну угоду 10.02.1947 року. Румунсько-радянський кордон фіксувався на рівні 28.06.1940 року. Тобто Буковина та сучасна Пд. Одещина залишалися за Україною.
Закарпаття в Україні
Ще 29.06.1945 року між урядом Чехословаччини та СРСР було укладено угоду про передачу Закарпаття до УРСР. Прага не могла відмовитися.
З одного боку, Карпатська Україна (офіційна назва території автономної республіки у складі Чехословаччини у 1938–1939 рр., у 1918–1938 рр. – Підкарпатська Русь) була заселена переважно українцями-русинами. Отож з огляду на право націй на самовизначення закарпатські українці могли ввійти до української держави або утворити її. Такою вважалася УРСР.
З іншого боку, Москва тиснула, оскільки прагнула закріпитися в Центральній і Південно-Східній Європі. Закарпаття мало стати плацдармом в регіоні.
22.01.1946 року утворено Закарпатську область за рішенням Президії ВР СРСР.
Після цих територіальних змін новими сусідами України стали Угорщина та Чехословаччина (з 1993 року – Словаччина).
Польсько-Радянський обмін українськими землями:15.02.1951 року відбувся обмін територіями між УРСР та ПНР. Переговори велися в Москві. Прийнято вважати, що ініціатором про зміни виступила Польща. Хоча існують аргументи на користь московського сліду. При цьому Київ виступав скоріше як сторонній глядач.
До ПНР передавався Нижньо-Устрицький район і частина Хирівського та Стрілківського районів тодішньої Дрогобицької області – гірська територія Західної Бойківщини. Тут було зосереджено нафтові промисли, дві електростанції та невелика промислова й соціальна інфраструктура.
Головною цінністю мала стати запланована Солинська ГЕС (збудовано 1969 року), під її водосховище потрапляла низка бойківських сіл.
До УРСР передавалася частина Люблінського воєводства між річками Гучва, Солокія та Західний Буг – землі біля м. Червоноград сучасної Львівської області.
Це сільськогосподарська територія (33 тис га тільки орної землі). Тут було розвідано поклади кам’яного вугілля, знаходилася залізниця довжиною 65 км. Окрім цього наявні інші промислові, транспортні та соціальні об’єкти.
Вважається, власне залізнична інфраструктура та кам’яновугільний басейн привабили увагу радянського керівництва.
За площею обидві ділянки рівні – 480 кв. км.
Місцеве населення мало переселитися в межах своєї держави. Бойки з переданих Польщі районів були розселенні в селах Донецької, Одеської, Миколаївської, Херсонської областей.
Робота з термінами:
Операція "Вісла" | примусове виселення українців, що проживали у прикордонних з УРСР районах Холмщини та Лемківщини, на Захід і Північ Польщі в 1947 р. |
"Ждановщина" | система заходів радянського керівництва, пов’язаних з ім’ям секретаря ЦК ВКП(б) О. Жданова, що мали на меті відновлення ідеологічного контролю над суспільством. |
Космополітизм | теорія, що проповідує байдуже ставлення до історії Батьківщини, свого народу, національної культури, політики. |
"Лисенківщина" | період в біологічній науці й практиці, пов’язаний із проявом культу особи президента ВАСГНІЛ академіка Т. Лисенка, що виявилося в переслідуванні інакомислення в галузі сільгоспнауки, гоніннями на вчених-генетиків. |
Холодна війна | глобальна геополітична, економічна та ідеологічна конфронтація між Радянським Союзом і його союзниками, з одного боку, та СШ Західної Європи і їх союзниками — з іншого, що тривала з середини 1940- до початку 1990-х років, призвела до розпаду СРСР та переросла в протистояння між Росією та Заходом. |
Акція “Вісла”
Депортаційну акцію “Вісла” провів польський комуністичний режим під приводом ліквідації формувань Української повстанської армії на Закерзонні. Однак справжнім наміром, прихованим у документах з грифом “таємно”, було “остаточне розв’язання української проблеми в Польщі”.
Операцію розпочали 28 квітня 1947 року та тривала вона понад три місяці, до 29 липня. Українців примусово, з використанням військ, виселили з їхніх етнічних територій і розпорошили по північній і західній частині Польщі. Під час акції владні підрозділи вдалися до насилля – палили українські житла, руйнували церкви та українські цвинтарі.
З квітня до липня 1947 року оперативна група “Вісла” провела
357 бойових акцій, ліквідувала 1509 повстанців, знищила 1178 бункерів і криївок, заарештувала майже 2800 осіб із цивільної мережі ОУН і УПА у Закерзонні.
3936 підозрюваних у співпраці з УПА ув’язнили в концтаборі Явожно. З них: 823 жінки, 27 священників. Унаслідок катувань загинуло близько 200 бранців.
За три місяці малу батьківщину втратили від 137 до 150 140 тисяч осіб. Урядовим декретом від 27 серпня 1949 року українців позбавили права на господарства, з яких вони були виселені, і на залишене там нерухоме майно.
Вже після завершення “Вісли” з’ясувалося, що депортація обминула українців, що мешкали у Красноставському, Замостянському та Білгорайському повітах Люблінського воєводства. У цьому регіоні не виявили українського націоналістичного підпілля. Однак Держкомітет безпеки Польщі наказав виселити українські родини, “не зважаючи на ступінь лояльності та партійну приналежність”. У таємній директиві від 10 листопада 1947 року йшлося про те, що головною метою переселення українців є “асиміляція в новому польському середовищі. [...] Не вживати до цих переселенців назви “українець”.
Відселення у зв’язку із демаркацією державного кордону між СРСР і Польщею. 1948 рік
Остаточне формування кордону між СРСР і Польщею відбувалося через довготривалий переговорний процес, який утілювався в формі міждержавних угод. Люди, які жили вздовж лінії кордону, підпадали під «виселення», «очищення кордону» шляхом перенесення жител на певну відстань від прикордонної зони.
10 квітня 1948 року спільна комісія СРСР і Польщі прийняла рішення про демаркаційну лінію в районі верхнього Сяну. Внаслідок цього вглиб УРСР виселили 9125 українців. Депортація відбувалася з територій південно-західної частини Турківського району, Ліського повіту (Західна Бойківщина), Мостиського, Медицького, Нижанковицького, Добромильського районів (колишньої Дрогобицької області) та територій Львівської області, що відійшли до Польщі.
Немає коментарів:
Дописати коментар