Урок узагальнення знань за темою "ДЕРЖАВИ АЗІЇ, АФРИКИ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ: ВИБІР ШЛЯХІВ РОЗВИТКУ"

 ДЕРЖАВИ АЗІЇ, АФРИКИ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ: ВИБІР ШЛЯХІВ РОЗВИТКУ

Дайте відповіді на запитання:

1. З 1955 до 2009 р. при владі в Японії майже беззмінно перебувала:

а)Соціалістична партія Японії (СПЯ);

б)Ліберально-демократична партія (ЛДП);

в)Демократична партія Японії (ДПЯ);

г)Ліберальна партія Японії (ЛПЯ).

2. КНР було проголошено:

а)1947 р.;

б)1951 р.;

в)1949 р.;

г)1957 р.

3. Індія була поділена на дві держави у:

а)1945 р.;

б)1949 р.;

в)1947 р.;

г)1951 р.;

4. Постав події в хронологічній послідовності.

А Справа «Локгід»

Б Аварія на атомній електростанції

В «Економічне диво»  

Г «Лінія Доджа»  

5. Постав події в хронологічній послідовності.

А Курс «чотирьох модернізацій»     

Б «Культурна революція»                 

В «Полювання на мух і тигрів»  

Г Політика «трьох червоних знамен» 

6.Постав імена прем'єр-міністрів Індії в хронологічній послідовності.

А Індіра Ганді

Б Манмоган Сінг

В Раджив Ганді

Г Нарасімха Рао

7. Установи співвідношення між поняттям та країною, де це явище мало місце.

1. «Аль-Каїда»

2. «Біла» та ісламська революції

3. Інтифада

4. Апартеїд

А Афганістан

В Іран

Г Палестина

Б ПАР

8. Латиноамериканські країни, які називають «Великою трійкою»:

а)Венесуела, Колумбія, Перу;

б)Аргентина, Мексика, Венесуела;

в)Бразилія, Аргентина, Мексика;

Г)Чилі, Бразилія, Аргентина.

9."Культурна революція" за своєю суттю:

а)щорічне свткування днів культури братських країн у Китаї;

б)фінансування діячів культури та науки КНР урядом США;

в)масовий рух, початий Мао Цзедуном, спрямований проти державних службовців та інтелігенції;

г)обмін між КНР та Індією діячами культури та містецтва.

10.Установи співвідношення між поняттям та його визначенням.

1. Інтифада

2. Аль-Каїда

3. Апартеїд

4. Цзаофані

А Учасники загонів, що створювалися у Китаї для допомоги комуністичному урядові в здійсненні так званої культурної революції у другій половині 60-х років ХХ століття.

Б Арабський бойовий рух, спрямований на захоплення території Палестини.

В Міжнародна терористична суннітська джихадистська організація (Афганістан).

Г Офіційна політика расової дискримінації, сегрегації та гноблення, яку впродовж 1948—1991 рр. проводили правлячі кола Південно-Африканської Республіки проти місцевого чорношкірого населення, а також переселенців з Азії.

Фото роботи надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Географія. Америка: вторинний сектор економіки. Основні осередки промисловості в регіоні.

 Америка: вторинний сектор економіки. Основні осередки промисловості в регіоні.

Електроенергетика — 30 % світового виробництва, з них 23 % — США, Канада, Бразилія. Переважають ТЕС (нафтопродукти, природний газ, вугілля), в Канаді та Бразилії значна роль ГЕС. АЕС працюють у США, Канаді, Мексиці, Бразилії, Аргентині.

Чорна металургія — США, Канада, Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела.

Кольорова металургія: мідь (Чилі, Перу, Мексика, США, Канада), свинець, цинк (США, Канада, Перу, Мексика), олово (Болівія), срібло (Мексика, Канада), алюміній (США, Канада, Бразилія, Аргентина, Суринам), глинозем (Ямайка, Гаяна, Домініканська Республіка).

Машинобудування. У США та Канаді — наукоємне, високотехнологічне: виробництво авіакосмічної та військової техніки, автомобілів, електроніки, комп’ютерів, офісного обладнання.

У нових індустріальних країнах: автомобілебудування, верстатобудування, літакобудування, суднобудування, сільськогосподарське машинобудування, електроніка та електротехніка (переважно філії американських, німецьких, японських, італійських компаній).

Хімічна: США, Канада, Бразилія, Мексика, Аргентина, Чилі, Перу, Венесуела, Колумбія, Куба; нафтохімія, синтез мінеральних добрив, парфумерна та фармацевтична промисловість.

Лісова: Бразилія, Чилі, Аргентина, Колумбія — первинна обробка сировини; Канада — целюлозо-паперове виробництво.

Легка та харчова — в усіх країнах регіону.

Основні промислові райони регіону

Найбільші промислові райони обробної промисловості сформувалися в США:

1. Приатлантичний — наукоємне машинобудування, нафтохімічна, хіміко-фармацевтична, паперова, поліграфічна, легка промисловість.

2. Приозерний — чорна металургія, важке машинобудування, хімічна, нафтопереробна, харчова промисловість.

3. Примексиканський — нафтопереробка, нафтохімія.

У нових індустріальних країнах найбільші райони обробної промисловості тяжіють до столиць та великих економічних центрів: Сан-Паулу, Мехіко, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айрес; електротехніка, нафтопереробка й нафтохімія, металообробна, автомобілебудування, електрометалургія, харчова, текстильна, швейна, взуттєва.

Завдання: 

1. Ознайомтеся з матеріалами уроку.

2. Дайте відповідь на запитання:1. Назвіть країни, які відрізняються високим рівнем розвитку виробництв обробної промисловості в регіоні. 2. Чим, на вашу думку, обумовлена нерівномірність розвитку субрегіонів Америки?

Фото конспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Відбудова промисловості.

Відбудова промисловості.

 Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.

До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки - крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. Руйнувань та занепадів зазнали міста і села України.

Зусилля спрямовані на відбудову важкої промисловості, що поглинули 85% капіталовкладень, принесли дивовижні успіхи. По 1950 р. промислове виробництв на Україні на 15%перевищило рівень1940 р. На західній Україні де важкої промисловості майже не було, прогрес відчувався особливо вражаючи до1950р промислове виробництво зросло на 250%. У 1950 Україна знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи. Вона виплавляла більше сталі на душу населення ніж Великобританія,

Західна Німеччина, та Франція, а за видобутком вугілля майже дорівнювала Зах. Німеччині. Однак хоч українська промисловість порівняно з довоєнним періодом стала навіть потужнішою її частка у загальнопромисловому виробництві Радянського Союзу впала, оскільки нові індустріальні центри, що виникають за Уралом, розвивалися ще швидшими темпами. Зростання промисловості проте не привело до підвищення життєвого рівня.

Традиційно для радянського режиму нехтування випуском товарів споживання дійшло до крайнощів: купити пару взуття, зубну щітку чи навіть буханку хліба було проблемою. На 1950 р. легка промисловість досягла 80% довоєнного рівня. Купувати продукти споживання стало ще складніше внаслідок грошової реформи 1947 р., що девальвувала карбованець і призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні суми. Але ніде невдачі відбудови не виявилися з такою очевидністю, як у сільському господарстві - цій хронічно хворій галузі радянської економіки. З кінця 1940 років у державних установах запроваджено по суті цілодобовий режим праці. Зроблено це було на догоду Сталіну, який, страждаючи від безсоння, тішив себе нічними телефонними дзвінками до підлеглих.

Відбудова промисловості була неможливою без широкого розгортання житлового будівництва. Мільйони робітників, селян і службовців залишалися без житла. У роки повоєнної п'ятирічки з руїн та попелу піднялися спалені міста, робітничі селища, села України. Протягом 1946-1950 рр. в Україні збудовано житла загальною площею 46 млн. кв. м. Одночасно здійснювалися відбудова водогонів, налагоджувалася робота міського транспорту, в тому числі електричного, комунальних служб. Мільйони сімей продовжували жити в бараках та комунальних квартирах.

Перегляньте відео:

Завдання:

1. Ознайомтеся з теоритичним матеріалом

2. Перегляньте відео

Географія. Єгипет.

 Єгипет

Візитівка країни:

Офіційна назва – Арабська Республіка Єгипет

Склад території – 29 губернаторств (мухафаз)

Член міжнародних організацій – ООН, Ліга арабських держав (ЛАД)

Офіційна мова – арабська

Релігія – мусульманство (іслам)

Столиця - Каїр

Площа країни - 1001,5 тис. км²

Кількість населення (на 2017 р.) - 95,6 млн. чол.

Форма правління - змішана республіка

Адміністративний устрій - унітарна держава

Тип країни - країна, що розвивається, країна великого потенціалу

       Місце країни у світі та регіоні

    Єгипет – батьківщина однієї із найдавніших цивілізацій світу, країна, якою проходять важливі торговельні шляхи між багатою капіталом Європою та багатою ресурсами Азією. За розміром ВВП Єгипет – у третьому десятку країн світу, а за ВВП на душу населення – у другій сотні. Проте серед африканських країн Єгипет посідає помітне місце. За розміром ВВП він поступається лише нафтодобувній країні Нігерії. Збройні сили Єгипту є найбільшими в Африканському регіоні та одними з найбільших у світі. Не будучи членом НАТО, Єгипет залишається військовим і стратегічним партнером цієї військово-політичної організації.

     Сучасний Єгипет – країна, що розвивається з індустріальним типом економіки. Місце Єгипту в міжнародному поділі праці визначають такі чинники економіки.

            Економіко-географічне положення

     Єгипет розташований у Північній Африці. Він має унікальне ЕГП, адже лежить на межі двох материків та двох частин світу. Більша частина території Єгипту географічно розташована в Африці, менша (північно-східна)  – на Синайському півострові в Азії. Країна на півночі омивається водами Середземного моря Атлантичного океану, на північному сході – Червоного моря Індійського океану. 

     Моря сполучені збудованим у другій половині ХІХ ст. Суецьким каналом, що скоротив морський шлях кораблів з Європи до країн Азії, Східної Африки та Австралії на 8 тис. км. Найбільшим морським портом в країні є Александрія, що розташований на березі Середземного моря.

    Єгипет межує з трьома країнами. З них дві – арабські країни Північної Африки, які належить до країн що розвиваються та є союзниками Єгипту у Лізі арабських держав (ЛАД): Лівією – на заході, Суданом – на півдні. В своїй азійській частині на північному сході Єгипет має спільні кордони з високорозвинутою державою Ізраїлем та частиною Палестинської автономії – Сектором Газа. 

        Геополітичне положення

     Єгипет є політико-географічним мостом між Північною Африкою та Західною Азією. Цим визначається його важлива геополітична роль як трансконтинентальної країни, яка ще з найдавніших часів була вкрай важливим осередком для народів Близького Сходу, Африки та Європи. Нині зовнішня політика Єгипту діє за принципом помірного нейтралітету. Столиця країни Каїр завжди лежав на перехресті регіональних торгових шляхів і культурних сплетінь протягом багатьох століть. Потужний інтелектуальний потенціал і значний вплив ісламу перетворили столицю Єгипту на центр соціального і культурного розвитку всього арабськомовного світу. У Каїрі розміщується штаб-квартира Ліги арабських держав. Генерального секретаря цієї організації традиційно обирають з числа єгипетських лідерів. Єгипет був першою мусульманською державою, що в  1979 р. встановила дипломатичні стосунки з Ізраїлем, надавши приклад встановлення політичного порозуміння в такому складному регіоні світу. Через це на вісім років було призупинено членство Єгипту в ЛАД. 

         Природно-ресурсний потенціал

   Природні умови більшої частини країни складні для освоєння. Через посушливий клімат 95 % країни вкрито пустелями з поодинокими оазисами. Ці пустелі ще за часів Стародавнього Єгипту захищали королівства фараонів від західної загрози кочівників.

  Рельєф країни переважно рівнинний. Більшу частину території Єгипту займають плато з висотами 300 – 1000 м.

   Клімат Єгипту на північному узбережжі шириною 30 – 40 км субтропічний середземноморський з жарким сухим літом та м’якою дощовою зимою. Сезон дощів триває з жовтня по березень. Випадає близько 400 мм опадів на рік. Але на більшій частині території країни клімат тропічний континентальний з різкими добовими коливаннями температури: денні температури влітку сягають майже +50°С, а нічні опускаються до 0° ... +3°С. У зимові місяці температура повітря рідко опускається нижче від +20°С. Повітря дуже сухе, протягом року опадів вкрай мало: на південь від Каїру лише від 2 до 5 мм на рік, а в деяких районах бездощів’я триває роками. Сильні вітри спричиняють піщані й пилові бурі по всій території країни.

   У надрах Єгипту виявлений цілий ряд мінеральних ресурсів. Найбільше значення мають запаси нафти і природного газу. Серед країн Африки Єгипет посідає 5-те місце за запасами нафти та 3-тє на покладами газу. В країні є придатні для відкритої розробки запаси залізних руд осадового та метаморфічного походження. Знайдено значні запаси марганцевих руд на Синайському півострові. Є родовища руд урану, титану, міді, олова, золота, молібдену, ніобію, вольфраму. В Аравійській пустелі в корі вивітрювання є алюмінієві руди – нефелінові сієніти. З нерудних ресурсів Єгипет багатий на фосфорити, запаси яких є в кількох частинах країни й становлять 5,2 % від світових. Також є істотні запаси кухонної солі та будівельних матеріалів: вапняків, глини, мергелю. Всесвітньою популярністю користуються асуанські граніти.

  Практично усі поверхневі водні ресурси пов’язані з Нілом. Рівень води в річці сильно коливається протягом року. На диво, під час літньої спеки Ніл виходить з берегів (пригадайте, з чим це пов’язано). Родючий мул дає змогу щороку збирати високі врожаї. У зимовий сезон Ніл міліє.

   Багато територій Єгипту позбавлено ґрунтового покриву. На заході країни панують рухливі й мало закріплені піски та кам’янисті поверхні. Там, де випадає хоч невелика кількість опадів і зростає бідна рослинність, формуються скелетні ґрунти. Найбільш родючими є алювіальні ґрунти долини Нілу та болотно-лучні в його дельті. Природна рослинність цих територій витіснена антропогенною: посівами зернових культур, бавовнику, плантаціями фінікової пальми. В цілому культивована площа становить лише 2,6 % від загальної площі країни.

  Ще з початку ХІХ ст. зріс інтерес до єгиптології. Основні пам’ятки єгипетської архітектури та історії зосереджено уздовж Нілу. Морські узбережжя з чудовими піщаними пляжами, теплим протягом року кліматом, мальовничими краєвидами, фантастичним підводним світом стали підґрунтям для розвитку оздоровчого туризму. 

Доповніть свої знання за допомогою відео: 

Завдання:

1. Ознайомтеся з теоритичним матеріалом уроку

2. Доповніть свої знання за допомогою відео

3. Законспектуйте візитівку країни

Фото конспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Політична розбудова суспільства. Леонід Кучма. Рухи протесту на початку 2000-х рр. Конфронтація навколо острова Тузла

 Політична розбудова суспільства. Леонід Кучма. Рухи протесту на початку 2000-х рр. Конфронтація навколо острова Тузла

Україна, як і всі колишні соціалістичні країни, переживала величезну політичну кризу, спричинену прискоренням падіння економіки та неприємною особливістю капіталістичної системи — соціальним розшаруванням. Україна в системі радянської економіки була сильно орієнтована на підтримку величезного військово-промислового комплексу та залежала від зв'язків з іншими частинами Союзу, які розірвалися.

Переорієнтація на інші ринки потребувала часу і ресурсів. Ні того, ні того не було. Україна також не мала можливості згладити цей розрив доходами від продажу нафти і газу. Металургія, основа промисловості на той час, уже давно потребувала модернізації і сильно залежала від російського газу. Чим Росія неодноразово скористається. Водночас, Україна продовжила дотримуватися соціальних зобов'язань, достатньо високих ще за радянських часів. Держава тримала у своїй власності величезну кількість підприємств, що виїдали все більше коштів державного бюджету. Проте найголовніше — українські політики затягували з болючими, але потрібними реформами, що з кожним роком робило ситуацію лише гіршою.

Брак грошей вирішували просто — вмикали друкарський станок. В Україні розпочалася інфляція, потім гіперінфляція і, відповідно, падіння доходів населення. У 1992 році вона перевищила 2000%. В той час жартували, що всі отримали можливість відчути себе мільйонерами. У період між 1991 і 1997 роками, українське промислове та сільськогосподарське виробництва скоротилися вполовину, а валовий внутрішній продукт (ВВП) становив 64% від показника 1991 року. Це втрата приблизно як в США у роки Великої депресії.

На це накладалася потреба змінювати радянські органи влади на демократичні. Робили це люди, які звикли до першого варіанту, в умовах командної централізованої системи, де їм відводили радше роль виконавців наказів згори. Як будувати демократичні інститути, усі мали смутне уявлення. Як і про те, хто винен у падінні економіки, і хто крайній розгрібати авгнієві стайні. Розпочався гострий конфлікт між парламентом та президентом, що закінчився достроковими виборами президента у 1994 році.

снує думка, що Леонід Кравчук, від гріха подалі, тактично поступився у другому турі Леоніду Кучмі — директору найбільшого в Європі ракетного заводу у тодішньому Дніпропетровську, сучасному Дніпрі. Леонід Кучма застосував директорський підхід до роподілу влади. Він розпочав з підпорядкування та налагодження роботи виконавчої влади. Після довгої боротьби з парламентом, він зумів проштовхнути власний проект Конституції. Основний Закон, що прийшов на зміну старій радянській конституції, прийняли 28 червня 1996 року, після напруженої сесії, що тривала цілу ніч. За новою Конституцією, Україна ставала президентсько-парламентською республікою. Президент фактично отримав контроль над урядом і можливість втілювати власну програму.

Леонід Кучма розпочав рішучі економічні реформи. Насамперед, лібералізували ціни та валютний курс. У 1996 році ввели національну валюту — гривню, замість тимчасових купонів-карбованців.

Найважливішим заходом цього часу стала масштабна приватизація. Перші роки незалежності держава дуже в'яло позбавлялася своєї власності. Підприємства часто опинялися під контролем так званих «червоних директорів» — очільників державних підприємств ще в радянські часи. Вони мали зв'язки і можливості. Проте не мали ресурсів, щоб зробити підприємства прибутковими.

Хоча самого Леоніда Кучму можна назвати вихідцем з середовища «червоних директорів», він розпочав більш рішучу приватизацію. Держава позбувалася не лише власних підприємств, але й землі. В листопаді 1994 року президент видав указ, за яким більше мільйони осіб отримали земельні паї.

Леонід Кучма стояв на чолі процесу приватизації, тому заручився економічною та політичною підтримкою олігархів. На виборах президента 1999 року він зумів представити себе як єдину альтернативу комуністам та соціалістам. Їхня популярність передбачувано зростала у роки економічних проблем. Кучма з легкістю переміг на виборах. Націонал-демократична опозиція була розколота і подавлена смертю одного з основних своїх лідерів В'ячеслава Чорновола весною 1999 року, за кілька місяців до виборів.

Друге президентство Кучми

На кінець 90-х економіка нарешті вийшла з піке і навіть почала рости. У роки свого другого президентства Леонід Кучма цим користувався. Він намагався стати верховним арбітром над суперечками олігархічних груп, укріпити владу президента і взяти під контроль парламент. Проте все пішло не за планом. У 2000 році розгорівся «касетний скандал», пов'язаний з публікацією записів з кабінету президента, де він поставав, у м'яко кажучи, не привабливому образі. Окрім корупційних схем, плівки засвідчили, що президент, імовірно, займався залякуванням опозиції і був причетний до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

Його популярність різко стрибнула вниз. Цим скористалася опозиція усього спектру, від праворадикалів до комуністів. У 2000-2001 роках тривала акція «Україна без Кучми!» — перший великий протестний рух незалежної України.

Це стало початком сходження нових лідерів опозиції — прем'єр-міністра України 1999-2001 років, Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. Парламентські вибори 2002 року відбувалися за змішаною пропорційно-мажоритарною системою, коли половину місць отримували за партійними списками, а іншу половину — представники від територіальних округів. Вперше таку систему апробували на попередніх парламентських виборах 1998 року. Участь у виборах 2002 року взяли більше 60 партій. За партійними списками перемогу здобув блок «Наша Україна» Віктора Ющенка, на другому місці опинилася пропрезидентська сила «За єдину Україну», а на третьому — «Блок Юлії Тимошенко». Лише завдяки мажоритарникам пропрезидентським силам вдалося забезпечити більшість.

Свій зовнішньополітичний курс Леонід Кучма назвав багатовекторним. Він зумів заключити угоди з Росією, про які ми згадували раніше, що нарешті врегулювали суперечності між країнами. Принаймні на той час. Водночас, Україна почала інтеграцію до світового та європейського просторів. У вересні 1995 року вона стала членом Ради Європи. У 1996 підписала Стратегію інтеграції до ЄС. А в 1997-му узгодили Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО.

Проте подальші події під час другого президенства Кучми призвели до погіршення відносин з Заходом. Після того, як Україну у 2002 році звинуватили у таємному продажу зброї Іраку (під час війни в Іраку), країна опинилася фактично в міжнародній ізоляції. Кучма вимушено дрейфує до Росії і веде переговори про можливість участі України в Євразійському економічному співтоваристві. Ще у 1993 році Україна не ратифікувала статут СНД. Ця організація, що постала внаслідок угод у Біловезькій пущі, за ініціативи Росії все більше перетворювалася на замінник СРСР. Україні вдалося уникнути повернення до безпосердньої сфери впливу Росії, як і в часи Кучми. Проте Росія не полишатиме спроб.

Побитий скандалами Леонід Кучма у 2003-2004 роках намагався просунути проект змін до Конституції, що перетворював Україну на парламентсько-президенстську республіку. Його наступник, у такий спосіб, отримував значно менші повноваження. Проте унаслідок кількох драматичних голосувань у парламенті, пропозиції президента провалилися. Як підмітив Кучма у назві своєї книги «Україна — не Росія». Президенту не вдалося зібрати владу в своїх руках і нівелювати роль парламенту. Україні було пора побути без Кучми.

Перегляньте відео:

,

Завдання:

1. Ознайомтеся з теоритичним матеріалом уроку

2. Відео обов'язкове для перегляду!

3. Зробіть короткий конспект уроку.

Фото конспекта надіслати на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Економіка України в 1998–2004 рр. Олігархічна система. Початок інтеграції української економіки в європейський і світовий економічний простір.

 Економіка України в 1998–2004 рр. Олігархічна система. Початок інтеграції української економіки в європейський і світовий економічний простір.

Мал 1.
Темпи приросту ВВП та номінальних доходів громадян (2000–2009)

У 2000 році вперше за роки незалежності України відбулося зростання ВВП. Це означало перелом в основних тенденціях економічного розвитку України. Загальний внутрішній валовий продукт зріс на 5,9%. 1990-ті роки, у сенсі падіння економіки, закінчилися.

Серед чинників, які спричинили позитивні тенденції в економіці можна назвати:

• результати реформ (зокрема у питаннях відносин власності та впровадження ринкових відносин);
• стабільність економічної політики (її можна пояснити як обмежене державництво та сталий лібералізм);
• стабілізація фінансової системи (у тому числі успішне запровадження національної валюти 1996 року).

Останній чинник, зокрема, допоміг зменшити рівень бартерних (у безгрошовій формі) відносин до 40%. На внутрішньому ринку з’явилося більше грошей, через що оздоровлювалася банківська система та активізувалися підприємства, зорієнтовані на внутрішнього покупця. Природно, з’являлося більше нових дрібних і середніх підприємств, зменшувалася кількість збиткових серед існуючих (на 52%).

Як наслідок працівники стали отримувати стабільну зарплатню. Розширилася податкова база (зросла майже на 39%, профіцит бюджету становив біля 1 млрд грн). Уряд В. Ющенка став системно ліквідовувати борги бюджетникам (учителям, медикам та ін.).

За 2000 рік середній дохід населення виріс на 31,2%, що з урахуванням інфляції (25,8%) становило 5,4%. Наступного 2001 року ці цифри були: 22,7% (номінальний дохід), 6,1% (інфляція), 16,6% (реальний дохід).

До кінця десятиріччя економіка зростала, проте нерівномірно:

• 2000–2004 роки: зріст на 49,5%;
• 2005–2009 роки: зріст на 3,4%.

Такий контраст зумовлений у першу чергу через розгортання світової економічної кризи 2008 року. Якщо в Україні 2008 року приріст ВВП становив 2,3%, то 2009 року було падіння на 14,8% (85,2% від показників попереднього року).

Протягом перших п’яти років темпи зростання економіки України загалом були вищими, ніж у країнах колишнього соцтабору, які в 2000-ні роки ввійшли до складу ЄС (Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), та більшості членів СНД. Проте в 2005–2009 роках Україна поступилася всім цим державам окрім Киргизстану.

Існує думка, що економічне становище України додатково погіршували регулярні політичні кризи. Незважаючи на претензії до президентства Л. Кучми щодо обмеження громадянських свобод і формування олігархічної системи, у роботі Кабінету міністрів за грудень 1999 – січень 2005 років (очолювали: В. Ющенко, А. Кінах, В. Янукович) простежувалася системність в економічній політиці.

Натомість відсутність сталої економічної концепції в діяльності урядів протягом лютого 2005 – березня 2010 років (Ю. Тимошенко – Ю. Єхануров – В. Янукович – Ю. Тимошенко) жодним чином не сприяла бізнес привабливості України в очах більшості українських підприємців і потенційних іноземних інвесторів.

Знову стала актуальною проблема «тінізації» економіки. До кінця 2008 року у «тіні» перебували суб’єкти підприємницької діяльності, які генерували 31% внутрішнього валового продукту. Це найбільша цифра за час після 2000 року.

Завдання:

1. Ознайомтеся з теоритичним матеріалом

2. Запишіть основні тенденції в розвитку економіки 1998-2004рр.

Фото конспекта надіслати  на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810

Основні тенденції і течії розвитку літератури, образотворчого мистецтва, архітектури, музики, театру, кіно й спорту другої половини ХХ ст. початок ХХІст -

 Основні тенденції і течії розвитку літератури, образотворчого мистецтва, архітектури, музики, театру, кіно й спорту другої половини ХХ ст. - початок ХХІст  

Для другої половини XX ст. характерний стрімкий розвиток усіх напрямів людської діяльності, зокрема культури й мистецтва. Авангардною течією в літературі й театральному мистецтві другої половини XX ст. був «театр абсурду» (Ежен Йонеско, Семуел Беккет), літературна течія «новий роман» (інша назва — «антироман»), творчість письменників групи «Діти війни», а також представників «розбитого покоління» — «бітників». В абстрактному живописі заявили про себе митці таких творчих напрямів, як: «дієвий живопис», «безформний живопис», «брутальне мистецтво», кінетичне мистецтво, оп-арт (оптичне мистецтво), графіті тощо.

Загалом у післявоєнній культурі й мистецтві домінували такі творчі напрями й течії, як: неореалізм, функціоналізм, постмодернізм, соціалістичний реалізм, абстракціонізм, поп-арт, хай-тек (високі технології).

1. Неореалізм

Мал.1 неореалізм
Дієго Рів'єра "Неділя в центральній Аламеді"

Перші післявоєнні десятиліття — період розквіту неореалізму. Цей напрям подарував літературі XX ст. простоту та ясність мови в прозі й драматургії, широке використання народної лексики. Після періоду фашистської диктатури в італійській культурі відродилася демократія. На зміну героям символізму прийшли сучасники — пересічні люди. У літературі спостерігалося прагнення з документальною точністю зафіксувати соціальну дійсність, повсякдення (Альберто Моравіа, Рената Вігано та ін.).

Неореалізм (новий реалізм) — напрям у мистецтві, який виник після Другої світової війни й охопив літературу, кінематограф, театр, образотворче мистецтво. Неореалізму притаманне звернення до демократичних ідеалів, інтерес до життя пересічних людей.

Видатними представниками неореалізму в образотворчому мистецтві були італієць Ренато Гуттузо, французи Андре Фужерон та Ендрю Ваєн. Для живопису й графіки неореалістів характерні динамічна композиція та насичений колір. Художники намагалися знайти відповідь на запитання, як реагувати на зміну ролі мистецтва в суспільстві споживання. Багато хто вважав, що картинний живопис зникає. Неореалісти першими запровадили техніку деколажу — поступового руйнування зображення. Замість створення картини в процесі додавання нових деталей, вона розбиралася шляхом видалення з неї фрагментів. Однією із знакових фігур європейського мистецтва був французький художник-новатор Ів Кляйн. Він був переконаний, що особистість художника важливіша за його твори.

2. Модернізм і постмодернізм

Мал.2 будинок у стилі постмодернізм
сучасне фото м. Прага "Будинок що танцює"

Із середини ХХ ст. мистецтво неореалізму потроху втрачало свої позиції. На зміну йому прийшли модернізм і постмодернізм. Літературні напрями та школи XX ст., яким притаманні експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістичне спрямування, об'єднують у модернізм. Модерністи основою творчості вважали інтуїцію, утаємничення, світ поза свідомостю й пізнанням. Вищим знанням вони проголошували не науку, а поезію, оскільки, на їхню думку, лише поезія здатна проникати в найпотаємніші глибини буття. Модерністи свідомо робили свою творчість елітарною.

З часом модернізм видозмінився до постмодернізму. Постмодерністи були переконані, що людина неспроможна зробити світ кращим. Прогрес, на їхню думку, це лише ілюзія, насправді змінюються лише форми.

У літературі до постмодерністів належать італійці Умберто Еко й Італо Кальвіно, японець Кобо Абе, англієць Джон Фаулз, українець Юрій Андрухович.

В архітектурі постмодерністи прагнули повернутися до образності. Архітектори постмодернізму використали, крім функціональної відповідності та максимального спрощення основних форм, вигадку, фантазію, театральність, складні образні асоціації.

Постмодернізм (постмодерн, поставангард) (від латин. post — «після» + модернізм) — напрям, представники якого рішуче переглядали позиції модернізму.

3. Соціалістичний реалізм

Мал.3 Соціалістичний реалізм
Василій Єфанов "Незабутня зустріч"

У той час, коли на Заході в мистецтві виникали й зникали різні напрями, у СРСР і країнах соціалістичного табору був дозволений лише соціалістичний реалізм. Письменники, архітектори, художники, музиканти й актори мали «правдиво, історично-конкретно зображувати дійсність у її революційному розвиткові». При цьому «правдивість та історична конкретність художнього зображення» мали поєднуватись із завданням «ідейного виховання» населення в дусі комуністичного світогляду. Усі твори цього напряму мали звеличувати світле майбутнє — комунізм та його будівничих. Герої літературних творів, театральних вистав і кінофільмів були майже ідеальними людьми, які безкомпромісно боролися з тими, хто, на їхню думку, недостатньо відданий комуністичній ідеології або ставить власні інтереси, інтереси родини вище загального блага. Розчарування, зневіра, зруйновані надії, нездійсненні мрії — усе це було неприйнятне для соціалістичного реалізму в літературі, театрі, кіно, живописі та музиці.

Соціалістичний реалізм (соцреалізм) — напрям, у якому людина посідає провідне місце в боротьбі за побудову соціалістичного суспільства.

4. Абстракціонізм

Мал 4. Абстракціонізм
Василій Кандинський "Композиція ІV"

Друга половина ХХ ст. — час новаторських пошуків і сміливих експериментів у живописі. У цей період у Європі й США розвивалися десятки напрямів, які досягли піку впродовж першого післявоєнного двадцятиліття. Після війни розвинувся абстракціонізм.

Видатні представники абстракціонізму — Василь Кандинський, який здобув художню освіту в Києві, та уродженець української столиці Казимир Малевич.

У другій половині ХХ ст. в абстрактному живописі панували нью-йоркська та європейська художні школи. Мабуть, найвідомішим у 1950-х роках американським абстракціоністом був Джексон Поллок, а в Європі — іспанський та французький художник Пабло Пікассо, французи Жорж Матьє, Фернан Леже, Анрі Матісс, італієць Ренато Гуттузо.

Абстрактний імпресіонізм — американський напрям у живописі — вплинув на весь мистецький світ і перетворив Нью-Йорк на художню столицю світу. Представники цього напряму свідомо відмовилися від точного зображення дійсності, залишивши це для фотографів. Абстрактні імпресіоністи зажили слави бунтівних, анархічних і водночас оригінальних митців. Велику увагу вони приділяли відтінкам кольорів і добору фарб, практикували для своїх картин кольорові полотна (замість традиційних білих).У 60-х роках ХХ ст. у середовищі абстрактних імпресіоністів виник напрям «діє вий живопис» (action painting). Для його представників (Джексон Поллок, Франц Клайн та ін.) полотно — це своєрідна сцена, на якій художник, як актор, демонструє глядачам свої натхнення й енергію.Абстракціонізм — напрям, який виник у 1910-1920-х роках. Передбачає принципову відмову від зображення реальних предметів у живописі, скульптурі й графіці. Натомість зображується їхнє образне сприйняття у формі ліній, кольорових плям, абстрактних конфігурацій тощо.

Мал. 5 Поп-арт
Енді Уорхол

 Поп-арт. У 50-70-х роках ХХ ст. в мистецтві з'явився авангардний напрям поп-арт, для якого характерні колажі. Будь-яка річ може бути предметом мистецтва в поп-арті: рекламні буклети, фотографії, комікси, газети, журнали тощо. Молоді художники сміливо експериментують зі звичайними предметами, різними матеріалами й дивними формами, а також створюють гігантські «екологічні» скульптури з пластикової упаковки й інших продуктів постіндустріальної епохи.Джерелом творчості для митців поп-арту є повсякденне життя й усе, що з ним пов'язане. Цей напрям порушив монополію абстрактного імпресіонізму. Після масштабної виставки на початку 1960-х років у Нью-Йорку поп-арт став дуже популярним і був визнаний серйозним мистецтвом.

Яскравими представниками поп-арту були американські художники Річард Гамільтон, Роберт Раушенберг, Пітер Блейк, Енді Ворхол.

Поп-арт (від англ. pop-art — популярне мистецтво) — художній рух, для якого характерне конструювання колажів, використання й перероблення символічних і знакових об'єктів.5. Функціоналізм.  Хай-текУ 20-х роках ХХ ст. виник функціоналізм. Користь, простота, свобода від минулого — ось його три ознаки. Більше житлової площі за таку ж кількість грошей — ось мета будівництва функціональних приміщень. Архітектори-функціоналісти прагнули оживити міста завдяки використанню науково-технічного прогресу.

Мал.6 Функціоналізм
Палац культури залізничників у м. Харкові. Сучасне фото

У центрі уваги функціоналістів перебувала людина як біологічна та соціальна істота. Тому будівлі мали бути насамперед зручними для проживання й роботи людей. Функціоналісти стримано використовували колірні контрасти в архітектурі, пропагували мінімальне оброблення поверхонь, мінімізацію всього, що оточує людину: моделей одягу, інтер'єру, фасаду. Заперечуючи класику в архітектурі й ігноруючи обов'язкові нормативи, функціоналізм створив серійну художню форму, яку заперечували прибічники інших напрямів, наприклад модерністи.

Хай-тек — символічне відображення століття високих технологій в архітектурі великих громадських будівель. Хай-тек орієнтований на естетичне освоєння металевих конструкцій у поєднанні зі склом.

Мал.7
Національний спортивний комплекс «Олімпійський» у стилі хай-тек у м. Києві. Сучасне фото

Функціоналізм — напрям в архітектурі, характерними ознаками якого є першочергова увага до практичного призначення будівель, використання досягнень науки й техніки, застосування нових матеріалів, економічність, надзвичайна простота форм, відмова від декору.

До принципово нових явищ належить виникнення масової культури. Справжнім її зачинателем був Голлівуд. Розширила можливості масової культури поява телебачення, техніки відео. Неймовірної популярності набули «мильні опери» — нескінченні телевізійні серіали. Комерційне мистецтво з його штампами, реклама, комікси, бульварна друкована продукція отримали узагальнену назву «кітч».

У другій половині ХХ ст. виникли й поширилися нові види й жанри музики, розраховані на масову аудиторію. У середині століття серця мільйонів любителів музики завоював рок. Одним з визнаних новаторів популярної музики був американський співак та актор Елвіс Преслі. Значною мірою завдяки йому набув шаленої популярності рок-н-рол — напрям у музиці, який поєднав елементи блюзу, джазу, свінгу й інших музичних стилів. Послідовниками Елвіса Преслі були Кліфф Річард, рок-гурти «Енімалз», «Роллінг Стоунз» і багато інших музикантів.

Елвіс Преслі

Ціла епоха в рок-музиці ХХ ст. пов'язана з творчістю «Бітлз» — квартету в складі Джона Леннона, Пола Маккартні, Джорджа Гаррісона та Рінго Старра. Розпочавши виступи на початку 1960-х років, «хлопці з Ліверпуля», як їх називали, швидко завоювали прихильність молоді. Їхні пісні займали верхні щаблі в престижних хіт-парадах. Хоча в 1970 р. гурт розпався, пісні «Бітлз» популярні й донині. Це — найзнаменитіший музичний гурт за всю історію людства.

Рок-гурт «Бітлз»

Незалежно від мови й релігії виконавців рок-музика стала символом протесту проти усталених традицій. У XXI ст. на основі рок-н-ролу продовжують виникати нові напрями й різновиди популярної музики. Остання третина XX ст. в музиці позначена впливом постмодернізму. У популярній музиці, джазі, ритм-н-блюзі та рок-н-ролі з'явилися численні інновації завдяки принципово новим технологіям звукозапису. Створюючи тривимірний звук, студії запису більше не намагались імітувати акустичний простір концертного залу. Відтепер голос вокаліста звучав на першому плані, а решта голосів створювала тло. Із середини 1960-х років така техніка стала стандартом для більшості комерційних радіостанцій. Включення техніки студійного змішування (мікшування), електроніки та накладання звукових доріжок — невід'ємний атрибут рок-музики.

На початку 1970-х років диск-жокеї Нью-Йорка започаткували новий напрям у музиці. Вони створювали композиції для танцювальних майданчиків, контролювали швидкість відтворення запису й використовували спеціальні прилади для звукових ефектів. Паралельно музиканти промовляли в мікрофон, що підготувало появу хіп-хопу.

Наприкінці ХХ ст. на поп-арені домінували американки Брітні Спірс і Крістіна Агілера — співачки, які сміливо експериментували зі стилем, а також Мерайя Кері, котра перейшла від поп-музики до ритм-н-блюзу, склавши конкуренцію Дженніфер Лопес.

Брітні Спірс

Мерайя Кері

Особливістю розвитку сучасної популярної музики є те, що авангардна музика виходить за межі чітко визначених жанрів, як це було раніше. Поп-співаків іноді складно відрізнити від виконавців ритм-н-блюзу, а в рок-музиці виокремлюються такі напрями, як нью-рок і пост-рок. «Готичні» рок-гурти, зокрема американський гурт «Хайм» у складі трьох сестер, фінські рок-гурти «Расмус» і «Найтвіш» були популярними в неформалів.

Перше десятиліття XXI ст. пройшло під знаком панування на поп-арені епатажних співачок Леді Гага, Нікі Мініж, Кеш. Пік популярності Брітні Спірс, Бейонсе й Ріанни минув, підлітки віддавали перевагу Джастіну Біберу й іншим новим співакам.

Отже, сучасна музика є значною мірою експериментальною, новаторською. Виконавцям, аби привернути увагу публіки, потрібно її постійно дивувати.

6. Спорт

Значний потенціал для зміцнення міжнародних контактів і налагодження відносин між народами має спорт. Його розвиток починаючи з другої половини ХХ ст. тісно пов'язаний із загальними економічними та політичними процесами.

Суттєво вплинули на розвиток міжнародного спорту розпад СРСР, знищення тоталітарних режимів, падіння Берлінського муру, закінчення «холодної війни». У цей час перед спортом постали проблеми, зокрема привернення мільйонів людей до регулярних занять фізичною культурою, з одного боку, та комерціалізація професійного спорту — з іншого.

Особливе місце у світовому спорті посідає Олімпійський рух. Після закінчення Другої світової війни в 1948 р. в Лондоні було відновлено Олімпійські ігри. Цього ж року в Англії було започатковано Олімпійські ігри для людей з інвалідністю (Параолімпійські ігри).

Серйозною проблемою для світового спорту є допінг — уживання препаратів, які стимулюють фізичну активність, підвищують витривалість, зменшують втому. Час від часу трапляються випадки вживання заборонених препаратів окремими спортсменами з різних країн. Із середини 1960-х років у світовому спорті намагаються контролювати застосування допінгу спортсменами.

У ХХ ст. почали проводити Дефлімпійські ігри для людей, які не чують; для студентів проводяться всесвітні універсіади. Важливо, що змагання, у яких беруть участь параолімпійці, дефлімпійці й учасники універсіад, нерідко відбуваються на тих же спортивних аренах, що й Олімпійські ігри.

Українські спортсмени традиційно успішно виступають на Олімпійських, Параолімпійських іграх, чемпіонатах світу та Європи, інших міжнародних спортивних змаганнях.

7. Мода в другій половині XX — на початку XXI ст.

Мода в усі часи була віддзеркаленням змін, які відбувалися в суспільному, економічному й культурному житті. Після закінчення Другої світової війни похмурі кольори в одязі воєнної доби замінили на яскраві, а замість безформного одягу жінки вдягнули елегантні сукні, високі підбори, прикраси.

Культовою постаттю тогочасної моди був французький модельєр Крістіан Діор, який повернув вбранню вишуканість і стильність. Він створив «новий напрям» у моді, який символізував оптимізм, про що мріяли жінки після пережитих жахів війни.

Мода 1950-х років

У 1960-і роки сформувався окремий напрям — молодіжна мода, за основу якої дизайнери брали ідеї «з вулиці». Дизайнер Руді Гернрайх розробив стиль унісекс. Наприкінці десятиліття завдяки руху хіпі характерними ознаками модного вбрання були яскраві кольори, зручність і свобода самовираження.

Мода 1960-х років

У 1970-х роках молодіжна екзотика поступилася місцем італійській жіночності й оригінальності. На подіумах запанувала стриманість, комплекти зі спідниць і блузок, піджаків і штанів; набув популярності стиль диско з масивними прикрасами, яскравим макіяжем і сміливим поєднанням кольорів. Одним з основних критеріїв оцінки творчості модельєрів став комерційний успіх.

Мода 1970-х років

У 1980-х роках, які вважалися «періодом добробуту», у моді спостерігалося розмаїття стилів і напрямів. Це час крайнощів у виборі кольору, елементів і форм убрання. Модним взуттям вважалися кросівки на платформі, гостроносі туфлі, ботфорти.

Дуже вплинула на світ моди Чорнобильська катастрофа 1986 р., після якої виник потужний екологічний рух. Одним з його проявів стала кампанія проти використання в одязі натурального хутра.

Ознаками моди ХХІ ст. стали свобода стилів та образів, зручність одягу, унісекс. У період світової економічної кризи, коли багато людей змушені були вдягатись у «секонд-хендах», виник стиль гранж, для якого характерні демонстративна недбалість, поєднання несумісних, на перший погляд, речей. Цей стиль утілює ідею переважання духовного над матеріальним, а також ставлення до одягу як до чогось не надто серйозного, на що не варто витрачати багато часу й коштів.

Мода початку ХХІ століття

На початку нового тисячоліття у світі моди, як і в інших сферах життя, співіснують різні напрями: класичний стиль, гламур, мінімалізм, етностиль тощо. Така строкатість — віддзеркалення розмаїття сучасного світу.Завдання:1. Ознайомтеся з теоритичним матеріалом,2.  Дайте відповіді на запитання 1. Охарактеризуйте провідні тенденції в розвитку культури в другій половині ХХ — на початку XXI ст. 2. Виокремте основні тенденції й течії у світовій літературі.Фото конспекта надіслати  на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810