Гласність і політичний плюралізм на українських теренах. Активізація національно-демократичного руху

 Гласність і політичний плюралізм на українських теренах. Активізація національно-демократичного руху

1. Політика гласності

Мал.1
Михайло Горбачов

М. Горбачов(Мал. 1) ініціював в СРСР політику гласності, за допомогою якої передбачалося сформувати зворотний зв’язок між владою й населенням та активізувати громадян на підтримку реформ.

Гласність передбачає соціальну, правову і моральну відповідальність засобів масової інформації. Неодмінними вимогами в цій сфері повинні бути... компетентність, безумовна достовірність інформації.

З резолюції XIX Всесоюзної конференції КПРС «Про гласність» (1988)

У чому проявлялася новизна проголошеного курсу можливостей відкритого інформування суспільства? Порівняйте заявлені тези з подіями 1986 р. в Україні.

Незважаючи на заявлені зміни, у СРСР продовжував функціонувати головний цензурний літературний орган - Головне управління у справах літератури та видавництва і згодом створене на його базі Головне управління з охорони державних таємниць у пресі (1989-1991). Це означало, що влада не відмовлялася від впливу на зміст інформації, яку отримувало суспільство.

Утім нові можливості активно використовувала опозиційно налаштована громадськість. Її коло поповнювалося дисидентами, які тривалий час були ізольовані від суспільства і тепер поверталися в Україну з тюрем, таборів, заслання. Серед них були В. Чорновіл(Мал.2), М. Горинь (Мал 3), Л. Лук’яненко (Мал 4), які гуртували навколо себе однодумців.

Мал 2
Вячеслав Чорновіл

Набув масовості рух за відновлення історичної правди (ліквідацію «білих плям»). Цей процес включав: повернення забутих імен і творців, уписування їх в історичний контекст, розкриття та вивчення раніше заборонених тем, плюралізм думок, нову інтерпретацію відомих фактів та ін. В українському суспільстві зростав інтерес до історії голоду 1932-1933 рр., масштабів і наслідків сталінських репресій, історії української державності, характеру українських національно-визвольних змагань, «українізації» 1920-х рр., діяльності ОУН і УПА.

Мал.3
Михайло Горинь

З другої половини 1988 р. розпочалася реабілітація тих, хто був безпідставно засуджений у 1930-1940-х рр. і на початку 1950-х рр. На початок серпня 1989 р. було реабілітовано понад 59 тис. осіб.

Улітку 1988 р. на XIX конференції КПРС було порушено питання про необхідність реформування радянської політичної системи. Проголошувався курс на створення правової держави, розвиток парламентаризму, поглиблення демократичних перетворень. Новий політичний курс означав, що влада відмовлялася від диктатури партії, визнавала народ джерелом влади, а також верховенство закону та прав особистості, погоджувалася на пошук політичного консенсусу та висловлювала готовність до компромісів.

Мал. 4
Левко Лук'яненко

2. Активізація національно-демократичного руху

Зміна гасел у Москві ще не означала зміни політики на місцях, зокрема в Україні. На противагу новим суспільно-політичним тенденціям в Україні проводився жорсткий консервативний курс. Відсутність серйозних зрушень в економічному та соціальному житті, відставання від процесів перебудови, екологічна катастрофа, негативне ставлення КПУ до новостворених громадських організацій, учасники яких вказували на соціальні, екологічні проблеми, посилення русифікації, штучне обмеження доступу до інформації, що стосувалася сучасного й минулого України, - усе це сколихнуло українське суспільство.

Зародження масового громадсько-політичного руху починалося з появи численних неформальних груп, об’єднань, організацій, які виникали в Україні, як і повсюдно в СРСР, уже на початковому етапі перебудови.

Неформальний рух у республіці нараховував значне коло прихильників та охоплював широку палітру соціальних інтересів. Найбільшу кількість становили культурно-історичні, суспільно-політичні, екологічні, спортивні самодіяльні групи, об’єднання та організації.

Якщо наприкінці 1988 р. кількість неформальних груп в Україні нараховувала кілька тисяч, то станом на червень 1989 р. - понад 47 тис.

Більшу можливість для реалізації інтересів і відстоювання своїх позицій отримували громадяни, діяльність яких не суперечила курсу КПРС на перебудову, законам і Конституції УРСР і спрямовувалася на підтримку перебудови. Проте ті групи, організації, об’єднання, у яких лунала відкрита критика влади, потрапляли під пильний нагляд з боку системи, а їхні учасники підлягали обов’язковій профілактиці та «виховному впливу» за «неправомірність їхньої поведінки».

Попри контроль в Україні сформувалася низка організацій і об’єднань, які стали провідниками у формуванні громадської думки щодо різноманітних аспектів життя суспільства:

(Таблицю законспектувати в зошити)

Назва організації, дата заснування	Сфера інтересів
Український культурологічний клуб (1987)	культура, критика політики влади з національного питання
Товариство друзів Лева (1987)	просвітницька діяльність, з 1988 р. - інтерес до політичних проблем
Комітет захисту Української католицької церкви (1987)	відродження Української греко-католицької церкви
Асоціація «Зелений світ» (1987)	екологічна безпека
Українська Гельсінська група, згодом Українська Гельсінська спілка (1987)	об’єднання самостійних правозахисних груп і формувань, єднання однодумців-патріотів, створення основи для опозиційної політичної партії, відновлення української державності («Декларація принципів» УГС)
Товариство рідної мови (1988)	відродження української мови
«Меморіал» імені Василя Стуса1 (1989)	історико-просвітницьке правозахисне доброчинне товариство

Діяльність цих і багатьох інших організацій поступово виходила за межі нечисленних зібрань учасників і набувала дедалі більшого розголосу. Форми діяльності: від підготовки та розповсюдження позацензурної преси до відстоювання прав і свобод шляхом проведення мітингів, зборів, демонстрацій.

Наприкінці 1980-х рр. демократичні сили стали відкрито використовувати національну символіку. Символом українського національного опору радянській владі знову став синьо-жовтий прапор. В авангарді боротьби за докорінні зміни в суспільстві була українська інтелігенція, орієнтована на незалежність України.

3. Зміни в політичному керівництві УРСР

Перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький, який 17 років перебував на посаді, був непримиренним і жорстким у боротьбі з «українським націоналізмом». Нічого не змінилося в політиці КПУ й за керівництва В. Івашка (1989-1990). Партія не встигала за перебігом подій; її бюрократичний апарат демонстрував нездатність перебудовуватися разом з країною та вести політичну боротьбу в нових умовах.

Партійне керівництво не просто ігнорувало вимоги опозиційних сил, процеси демократизації, а найчастіше протистояло їм. Партія поступово перетворилася на гальмо перебудови, а потім і на її прямого ворога. Це призвело до протистояння між консерваторами та реформаторами всередині партії, ослаблення позицій партії в суспільстві, поглиблення загальної кризи. Партія почала розколюватися, спочатку ідейно, згодом організаційно. У травні 1990 р. прихильники оновлення політики в Україні об’єдналися в «Демократичну платформу».

За 1989 р. кількісний склад КПУ зменшився на 0,25 %, а за 1990 р. - на 10 %.

На початок 1990-х рр. партійні структури остаточно втратили вплив на розвиток ситуації в республіці. Політична ініціатива перейшла від ЦК КПУ до Верховної Ради УРСР.

4. Формування багатопартійної системи

У процесі становлення української багатопартійності розрізняють два етапи.

І етап - допартійний (1988-1990 рр.): виникнення неформальних політизованих і політичних організацій, які стали основою легалізованої опозиції та своєю діяльністю підготували умови творення власне політичних партій.

II етап - етап початкової багатопартійності (1990 - серпень 1991 р.): формування нормативно-правової бази багатопартійності; поява парламентської опозиції; ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень; поява численних політичних партій.

Появі нових партій значною мірою сприяв Закон УРСР «Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) УРСР» (24 жовтня 1990 р.), яким було ліквідовано статтю Конституції УРСР про керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії. Також було закріплено право громадян об’єднуватися в політичні партії, інші громадські організації.

Робота з термінами (законспектувати):

Гласність - це внутрішня політика, що проводилася керівництвом СРСР у період перебудови. Її риси: відносна відкритість і правдивість у діяльності державних і громадських організацій; часткова свобода слова та інформації; створення умов для участі громадян у вирішенні внутрішньополітичних питань; урахування громадської думки; відмова від ідеологічного тиску на суспільство, переслідувань за переконання та висловлені думки й судження.

Політичний плюралізм - це характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у суспільстві. Отже, виникає багатопартійність.

Неформальні організації - це громадські організації, які виникали в умовах перебудовної лібералізації, тобто без попереднього розгляду цілей, програми, структури й кадрового складу в партійних комітетах і КДБ.

Політична партія - це зареєстроване згідно із чинним законом добровільне об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню й вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Мал5 
 Ідеологічні гасла

Мал 6
 Ідеологічні гасла

• Завдання:
• 1. Прочитайте теоритичний матеріал
• 2Зробіть короткий конспект (таблиця+ визначення)
• 3.Знати ісоричні особистості, вміти поєднуати їх імена з зображенням і історичними подіями.
• Фото кнспекта надіслати до 02.11.2020. 16:00 год на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810