Блог Лавренко Анни Олександрівни . Історія та географія: Розпад СРСР. Міжнародне визнання України.

Розпад СРСР. Міжнародне визнання України.

Україна, як незалежна та суверенна держава, розпочинає свій відлік з 1991 року. Її становленню сприяли масова національна мобілізація та народне обурення проти комуністичної влади. Але своїм виникненням Україна насамперед зобов’язана розпаду Радянського Союзу. Процесу, в якому Україна відігравала провідну роль. Проголосувавши в грудні 1991 року за незалежність своєї республіки, український народ визначив долю всього Радянського Союзу. А підписання Біловезької угоди на початку грудня лідерами України, Білорусі та Росії означало кінець радянської “імперії”. Ця подія пролунала похоронним дзвоном за СРСР і змінила не лише долю України, а й напрям світової історії.

“Горбачову, після приходу до влади, необхідно було зміцнити конкурентоздатність Радянського Союзу. Насамперед, економічну. Він бачив економічний колапс, перспективу його, і фактично те, що радянська система виявилася нежиттєздатною”, – розповідає Олександр Палій, історик, кандидат політичних наук.

Перебудова та гласність, які мали на меті відновити довіру до комуністичної влади, призвели до наслідків, яких Горбачов не передбачав і не очікував. Його реформи створили можливості для політичної мобілізації знизу. В Україні першими, хто активно включився в політичні процеси, стали дисиденти 1960-1970-х років, які повернулися з радянських таборів. Навесні 1988 року вони заснували Українську Гельсінську спілку – першу відкриту політичну організацію в Україні за часів перебудови.

“Цей час витягнув на поверхню те, що було за сімома замками. Це творчість тих письменників, які емігрували після Другої світової війни на Захід і там видавалися. Але в Україні їх ніхто не знав. Саме у ці роки, наприкінці горбачовської перебудови, з 1988 до 1991 рр., з’явилися письменники, які сьогодні вивчаються в українській школі. Не вплинути на суспільну свідомість вони просто не могли… Це було відкриття”, – пояснює Леонід Мужук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

Москва, відчуваючи, що втрачає владу над союзними республіками, ініціює підписання нового договору, на базі якого можна було б створити нову Конституцію СРСР. У відповідь на це, на початку жовтня 1990 року в Києві розпочалися масові протести. Молодь, а це переважно були студенти, з’їжджалася з усієї України. Цей протест і отримав назву “Революція на граніті”. Окрім недопущення підписання нового союзного договору, молодь вимагала забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території України, націоналізацію майна компартії та комсомолу, відставки голови уряду Віталія Масола за його союзно-центристські погляди.

24 серпня 1991 року зібралася позачергова сесія Верховної Ради України, на якій майже одностайно була проголошена незалежність України. На підтвердження Акту проголошення незалежності, Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 року республіканський референдум. За його результатами вже ні в кого не могло бути сумніву в тому, що українці хочуть мати свою самостійну державу. Одночасно з референдумом відбулися й вибори президента України, на яких переміг Леонід Кравчук.

“На наступний день після референдуму почалося визнання української держави з боку найбільш впливових країн світу – США, Канади, Польщі, інших країн. Україна остаточно поховала Радянський Союз. Зібрання в Біловезькій пущі трьох лідерів держав, біловезькі домовленості, це була констатація факту, що радянського союзу фактично вже немає”, – зазначив Віктор Доценко, доктор історичних наук, професор.

Після розпаду Радянського Союзу Україна, як уже зазначалося, змогла розпочати формування власної зовнішньої політики і відповідних зовнішньополітичних структур. Повноправною учасницею міжнародного життя молода держава стала лише із набуттям суверенності. Україна 17 вересня 1992 р. приєдналася до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів (1978), тобто взяла на себе відповідальність за виконання міжнародних домовленостей, закладених Українською PCP ще в межах Радянського Союзу.

У перші роки незалежності уряд України уклав із зарубіжними країнами низку угод про співробітництво, котрі підтверджували визнання Української держави. На початок 90-х років незалежність нашої держави визнали понад 130 країн світу, а 106 країн налагодили з нею дипломатичні відносини. Нині Україну як незалежну суверенну державу визнали 174 країни світу і 171 встановили дипломатичні відносини. Поступово розбудовувалося й зовнішньополітичне відомство. Дипломатичний корпус в Україні налічує майже 2500 працівників, зокрема 1214 фахових дипломатів. Тут діє понад 100 дипломатичних іноземних установ: посольства, відділення посольств, представництва міжнародних організацій, генеральні консульства, почесні консульства. Посли 53 держав виконували свої функції за сумісництвом.

Від дня проголошення суверенності України розпочався марафон її міжнародного визнання. Першою офіційно визнала Україну Республіка Польща: Президент незалежної Польщі 2 грудня 1991 р. надіслав Президенту України вітання зі здобуттям незалежності. На це негайно зреагувала і Канада, оскільки однією з перших визнала Україну, але різниця в часових поясах не надала змоги вручити офіційне визнання вчасно.

Восени 1991 р. відбулися перші офіційні візити Голови Верховної Ради України Л. Кравчука до Франції, СІЛА і Канади. В їхніх межах політичні діячі та громадськість цих країн були ознайомлені з політичною й економічною ситуацією в Україні, її перспективами як незалежної держави, вихідними принципами української зовнішньої політики. Одночасно було закладено фундамент для встановлення взаємовигідних ділових зв'язків між підприємницькими колами західних країн і представниками українського промислового й аграрного бізнесу.

Не можна, однак, не зауважити, що, прагнучи розширення контактів з новою Українською державою, західний світ не поспішав з офіційним визнанням її незалежності та встановленням з нею нормальних дипломатичних відносин, як це трапилося стосовно колишніх прибалтійських радянських республік. Це можна пояснити і небажанням псувати відносини з керівництвом ще існуючого на той час СРСР, і тим, що, на відміну від України, законність входження держав Балтії до Союзу Захід ніколи не визнавав. Величезне значення мало також проведення у балтійських республіках плебісцитів, більшість учасників котрих проголосували за вихід зі складу СРСР. Тому питання про незалежність України винесли на перший в українській історії всенародний референдум. Саме народне волевиявлення повинно було поставити останню крапку в тривалому процесі становлення незалежної Української держави і продемонструвати всьому світові прагнення українців до самостійного економічного, політичного та духовного розвитку.

Хвиля визнання та встановлення дипломатичних відносин з іноземними державами була безпрецедентною. Вона засвідчила, що міжнародне співтовариство розглядає незалежну Україну як запоруку стабільності на теренах колишнього СРСР і гарантію незворотності демократичних процесів у Східній Європі. Вагоме значення у визнанні незалежної України у світі мало те, що країна обрала цивілізований і мирний шлях побудови суверенної держави.

Найвизначальнішими стали останні дні 1991 р.: Україну визнали всі держави "великої сімки". Це підтвердило остаточний перелом у позиції світової громадськості стосовно незалежності нашої держави. Станом на 27 січня 1992 р. Україну визнала 91 держава, з 27 було встановлено дипломатичні відносини, до 5 травня 1992 р. 118 держав заявили про визнання України, з них 72 встановили з Україною дипломатичні відносини. Станом на 1993 р. Україну як незалежну державу визнали 132 держави світу, із них 106 встановили з Україною дипломатичні відносини, а на 1994 р. їх налічувалося 149, зокрема зі 132 країнами було встановлено дипломатичні відносини. Активно здійснювалося відкриття дипломатичних представництв в Україні. На початок 1994 р. функціонувало 50 іноземних консульств, п'ять представництв міжнародних організацій, а також сім консульських установ. Наприкінці 1994 р. були акредитовані посли 78 держав, з них 55 із резиденцією в Києві. Усе це разом зумовило масштабну структурну реформу, спрямовану на оптимізацію роботи зовнішньополітичного відомства України. На МЗС були покладені функції реалізації завдань у сфері зовнішньої політики, основні напрями якої на той час визначала Декларація про державний суверенітет України.

Після 1 грудня 1991 р. визнання відбувалося не лише на двосторонньому, а й на рівні міжнародних організацій; 30 січня 1992 р. Україна стала членом Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (тепер - Організація з безпеки та співробітництва в Європі), а згодом, 10 березня 1992 р., приєдналася до Північноатлантичної ради зі співробітництва (з 1998 р. - Рада євроатлантичного партнерства). За цей період укладено 35 двосторонніх міждержавних договорів і 88 міжурядових угод. Незалежна Україна стала повноправним членом світового товариства, важливим чинником системи міжнародних відносин.

Широкому визнанню самостійної Української держави сприяли її виважена внутрішня політика, що ґрунтувалася на принципах демократії, гуманізму і забезпеченості прав людини, а також її миролюбні зовнішньополітичні кроки, спрямовані на зміцнення безпеки у світі й розвиток міжнародної співпраці у всіх сферах. Ще 1 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Декларацію прав національностей України, яка урочисто гарантувала всім народам, національним групам і громадянам, котрі проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні й культурні права та свободу релігійних переконань. Верховна Рада 5 грудня 1991 р. виступила зі Зверненням до парламентів і народів світу, де зазначалося: Українська держава буде неухильно дотримуватися норм міжнародного права, керуючись Загальною декларацією прав людини, міжнародними пактами про права людини, ратифікованими Україною, й іншими відповідними міжнародними документами. Було висловлено також намір приєднатись до Гельсінського Заключного акта, Паризької хартії та інших документів НБСЄ.

Принципово важливим кроком на шляху становлення України як повноправного суб'єкта міжнародних від носи стало запровадження атрибутів державності, зокрема визнання громадянства України, національної символіки, а також власної грошової одиниці.

Суттєве значення для підвищення авторитету України у світі мало прийняття 10 грудня 1991 р., у День прав людини, Закону про дію на її території міжнародних договорів. У ньому йшлося про те, що, прагнучи долучитись до системи правових відносин між державами та на основі взаємної поваги державного суверенітету і демократичних засад міжнародної співпраці, Україна розглядає укладені й ратифіковані нею міжнародні договори невід'ємною частиною національного законодавства. Ці та інші акти молодої країни засвідчили появу на політичній мапі світу нової демократичної держави, готової зробити гідний внесок у збереження загальнолюдських цінностей і розвиток міжнародного співробітництва.

Цей період, окрім міжнародного визнання незалежної України, характерний активним процесом кристалізації її головних зовнішньополітичних інтересів і пріоритетів. Вони формувалися на засадах основоположних документів - Декларації про державний суверенітет, Акта про незалежність України. Однак повноцінну теоретичну основу зовнішньої політики України ще належало створити.

Підсумовуючи, доходимо висновку: стрімке визнання України на міжнародному рівні дало поштовх до ґрунтовного розроблення її зовнішньополітичної концепції. Визначені ще Декларацією про суверенітет принципові засади української зовнішньої політики необхідно було конкретизувати з урахуванням реальних проблем, котрі постали після проголошення незалежності України. Активна, цілеспрямована, чітко окреслена і виважена зовнішня політика повинна була забезпечити сприятливі умови для економічного та культурного піднесення держави й одночасно забезпечити її участь у розв'язанні низки глобальних і регіональних проблем, які потребували об'єднаних дій міжнародного співтовариства.

Україна розвиває широке співробітництво з іншими державами, у тому числі й військово-політичне, з метою підвищення довіри та передбачуваності відносин, взаєморозуміння і партнерства, вдосконалення наявних у межах ООН механізмів глобальної безпеки. У зв'язку з ліквідацією протистояння блоків пріоритетного значення набуло створення загальноєвропейської структури безпеки із залученням універсальних і регіональних світових організацій. Причому Україна як вагома й невід'ємна принципова компонента міжнародної безпеки бере активну участь у розбудові й зміцненні загальноєвропейської структури безпеки. Такою міждержавною діяльністю Україна не лише заявила про своє існування, а й сформувала принципи міжнародної політики. Україна - член-засновник ООН, суб'єкт міжнародного права - творить самостійну міжнародну політику на засадах міжнародного права та тих, що продиктовані її державними інтересами і чинником геополітичного положення в Європі.

Відео з теми