«Україна в повоєнний період»

 Узагальнення за розділом VІІ
«Україна в повоєнний період». 

Основні дати

 

1945 р. – входження Закарпаття до складу УРСР;

квітень 1945 р. – Україна стає співзасновницею ООН;

березень 1946 р. – «саморозпуск»/ліквідація Української греко-католицької церкви (УГКЦ);

1946-1947 рр. – масовий голод в Україні; квітень-липень 1947 р. – проведення польською владою операції «Вісла»;

жовтень 1947 р. – проведення операції «Захід»; 1951 р. – встановлення західного кордону УРСР.

Основні поняття і терміни:

 

Відбудова	Відновлення зруйнованого під час бойових дій господарства.
Операція «Вісла»	Переселення українського населення з його етнічних земель на сході Польщі (Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя) до її західних та північних воєводств, здійснене польським урядом у 1947 р.
Операція «Захід»	Примусове виселення населення Західної України (за винятком Закарпаття), проведе- не 21 жовтня 1947 року. Головним завданням операції було послабити український виз- вольний рух на Західній Україні. Протягом одного дня з Західної України депортували понад 76 тисяч осіб.
«Ждановщина»	Ідеологічний наступ на радянське суспільство сталінського режиму після завершення Другої світової війни, пов’язане з іменем секретаря ЦК ВКП(б) з питань ідеології А. Ждановим.
«Лисенківщина»	Період у біологічній науці і практиці, пов'язаний з проявом культу особи академіка Т. Лисенка, під час якого піддавалися переслідуванню вчені-генетики та їх дослідження.
Космополітизм	Ідеологія (теорія), світогляд і політична практика світового громадянства і світової дер- жави, що ставить загальнолюдські інтереси і цінності вище інтересів окремої нації.
«Холодна війна»	Термін включає в себе пропагандистську війну, активну участь у регіональних конфліктах, боротьбу за впливу в «третьому світі», економічну війну, технічну блокаду, гонку ракетно-ядерних і звичайних озброєнь, боротьбу розвідувальних служб, ідеологічні диверсії, глобальне воєнне протистояння, стратегію взаємного ядерного за- лякування, змагання в галузі оборонної науки, нарощування протистояння воєнно- політичних блоків, гонку в галузі космічних досліджень і озброєнь тощо.

Встановлення кордонів УРСР у міжнародних договорах

Про повоєнні межі України лідери антигітлерівської коаліції дискутували на кон- ференціях у Тегерані (28.11. – 01.12.1943) та Ялті (04 – 11.02.1945).

Проблема кордонів УРСР стояла через протест польського уряду в екзилі, якого ще з 1939 року підтримували Англія та Франція. Лондон і Париж навіть хотіли, щоб колишні урядовці країни ввійшли до майбутнього уряду Польщі.

При цьому польський уряд в екзилі керував збройними силами поляків на окупованій німцями території – Армією Крайова. Її загони мали інструкцію 1943 року чи- нити оборонний спротив радянській армії, якщо остання без дозволу вступить на довоєнні землі Польщі (тобто Західна Україна).

Усвідомлюючи складнощі відносин із Варшавою, Москва різними шляхами йшла до встановлення радянсько-польського кордону у своїх інтересах. Це:

·                     регулярна взаємодія з великими державами-переможцями;

·                     пропаганда та чекістські операції серед членів Армії Крайової, активних польських патріотів;

·                     створення прорадянського уряду з польськими лівими та нейтралізація старих урядовців.

Зрештою, 16.08.1945 року між Польською народною республікою (ПНР) та Ра- дянським Союзом було укладено угоду про державний кордон. За основу взято лінію Кер- зона з відхиленням на користь Польщі.

На українській дільниці кордону відхилення становило переважно 5–8 км на схід. За винятком території біля р. Солокія та м. Крилов (віддано 30 км) й району Немирів- Ялівка (17 км).

За межами УРСР лишалися українські етнічні землі – т. зв. «Закерзоння» – з площею майже 20 тис. кв. км. Тут частка українців становила понад 80% місцевого насе- лення.

Ситуація з українсько-румунським кордоном.

Іншою незгодною стороною була Румунія. Вона брала участь у війні на боці Третьо- го Райху. Тому її претензії до СРСР не мали значення для переможців.

СРСР уладнав територіальні питання з Румунією під час Паризької мирної конференції 1946 року. Бухарест підписав відповідну угоду 10.02.1947 року. Румунсько- радянський кордон фіксувався на рівні 28.06.1940 року. Тобто Буковина та сучасна Пд. Одещина залишалися за Україною.

Закарпаття в Україні

Ще 29.06.1945 року між урядом Чехословаччини та СРСР було укладено угоду про передачу Закарпаття до УРСР. Прага не могла відмовитися.

З одного боку, Карпатська Україна (офіційна назва території автономної республіки у складі Чехословаччини у 1938–1939 рр., у 1918–1938 рр. – Підкарпатська Русь) була заселена переважно українцями-русинами. Отож з огляду на право націй на самовизначення закарпатські українці могли ввійти до української держави або утворити її. Такою вважалася УРСР.

З іншого боку, Москва тиснула, оскільки прагнула закріпитися в Центральній і Південно-Східній Європі. Закарпаття мало стати плацдармом в регіоні.

22.01.1946 року утворено Закарпатську область за рішенням Президії ВР СРСР. Після цих територіальних змін новими сусідами України стали Угорщина та Чехо-

словаччина (з 1993 року – Словаччина).

 Міжнародне визнання прав Радянського Союзу на Західну Україну поставило український виз- вольний рух у вкрай важке становище. Подальша збройна боротьба ставала безперспективною, а після загибелі 5 березня 1950 р. головного командира УПА Романа Шухевича повстанський рух звівся до розрізнених дій окремих партизанських загонів у карпатських передгір’ях та підпільних груп у містах. За кілька років їхня діяльність згасла

Стан сільського господарства після закінчення Другої світової війни був дуже складний. Було пограбовано і зруйновано  близько  30  ти- сяч колгоспів, радгоспів і МТС, тисячі сіл, з яких понад 250 зазнали долі Корюківки. Різко скоротилося поголів'я худоби. Коней залишилося 30 % довоєнної кількості, великої рогатої худоби — 43 %, овець і кіз — 26 %, свиней — 11 %. Значно постра- ждали тракторний і комбайновий пар- ки.

 Творення голоду відбувалося шляхом пограбування сіл через здійснення репресивної хлібозаготівельної та по-

даткової політики, насильницькі надмірні зернопобори в посушливі неврожайні повоєнні роки.

 

Найлютішим голод був узимку та навесні 1947 року, перетворившись на голодомор.

6 лютого 1947 МДБ УРСР повідомляло МДБ СРСР про випадки канібалізму та трупоїдства у Дніпропетровській та Ізмаїльській областях. 25 лютого МДБ УРСР повідомляло — за два місяці 1947 зафіксовано 16 випадків вживання в їжу людських трупів, у тому числі: в Ізмаїльській області 13 випадків

. У повоєнний час посилювалася активність українських діячів культури, письменників, публіцистів, науковців.

Причини:

•  вони зробили вагомий вклад у перемогу над гітлерівською Німеччиною;

•  завершилося формування території України. Фактично в межах УРСР відбулося об’єднання українських земель;

•  Україна вийшла на міжнародну арену;

•  зростала економічна і політична роль республіки в Радянському Союзі;

•  ширилися патріотичні почуття, почуття національної гідності, особистої значимості у відродженні патріотичних прагнень суспільства.

2.  Утім ідеологічна ситуація середини 40-х — початку 50-х років негативно позначилася на розвитку літератури і мистецтва.

3.  Багатьох представників творчої інтелігенції у повоєнний час було позбавлено можливості творчо працювати.

4.  Проти української інтелігенції здійснювали репресії — закривали журнали, забороня- ли твори, арештовували талановитих письменників, художників, композиторів.

Висновки

Культурне життя УРСР у післявоєнний період було складним і суперечливим. Культурному поступу заважала атмосфера ідеологічної нетерпимості, гоніння на твор-чий пошук, постійні переслідування інакомислячих.

Особливо великої жорстокості морально-політичний тиск на творчу інтелігенцію набув у 1947 р. під час перебування на посаді першого секретаря ЦК КП України ставленика Й. Сталіна Л. Кагановича.

Узагальнення за розділом «Україна в роки Другої світової війни»

 

Україна в роки 2 світової війни

Основні дати:

23 серпня 1939 р. – радянсько-німецький пакт про ненапад («пакт Молотова- Ріббентропа»);

1 вересня 1939 р. – початок Другої світової війни;

17 вересня 1939 р. – вторгнення Червоної армії на територію Західної України;

червень 1940 р. – вторгнення Червоної армії на територію Бессарабії та Північної Буковини;

22 червня 1941 р. – напад Німеччини на СРСР;

30 червня 1941 р. – проголошення Акта відновлення Української Держави; 14 жовтня 1942 р. – створення Української повстанської армії (УПА) грудень 1942 р. – початок вигнання нацистських загарбників з України;

6 листопада 1943 р. – визволення Києва від нацистських окупантів;

січень - лютий 1944 р. – Корсунь-Шевченківська наступальна операція;

28 жовтня 1944 р. – завершення вигнання нацистських окупантів зі всієї території України;

9 травня 1945 р. – День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні; 2 вересня 1945 р. – завершення Другої світової війни

Основні дати :

Радянізація	Установлення радянської влади й проведення відповідних соціально-економічних перетворень у західноукраїнських землях. Проводилася двічі – у 1939-1941 рр. і в післявоєнний період.
«Нацистський новий порядок»	Терористичний режим нацистів в окупованих країнах.
План «Барбаросса»	Кодова назва плану воєнної операції нацистської Німеччини проти СРСР.
План «Ост»	Довгостроковий стратегічний план гітлерівської Німеччини щодо колонізації слов’янських країн Сходу.
Голокост	Знищення значної частини єврейського населення Європи внаслідок нацистської політики геноциду в 1939-1945 рр.
Остарбайтери	Німецький термін для означення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних оку- пованих територій, переважно з Рейхскомісаріату Україна, протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.
Концтабори	Табори-в'язниці для військовополонених і цивільних у воєнний час або у країнах з тоталітарним режимом.
Колабораціонізм	Добровільне співробітництво окремих груп чи прошарків населення із загарбниками на територіях окупованих ними держав.

Похідні групи	були створені ОУН («мельниківцями») та ОУН («бандерівцями») з метою організації зі свідомих українців на українських землях органів місцевого самоуправління під час Другої Світової війни. Організацією Похідних Груп ОУНР та їх керівництвом займався штаб на чолі з В.Куком (псевдо: Коваль, Леміш). Діяльністю ОУН на Наддніпрянщині керував Олег Кандиба (Ольжич).
«Поліська Січ»	Підпільна збройна формація, створена на Поліссі влітку 1941 року, в селі Немовичі Сарненського р-ну, що на Рівненщині. Отаманом Тарасом Бульбою було видано перший наказ про початок боротьби і створення повстанської армії. Основу організації було закладено ще у 1940 році, а перші збройні формації було утворено із початком німецько-радянської війни у червні 1941 року. Бульбівці воювали як проти нацистів, так і проти радянських військ, періодично співпрацюючи з однією із сторін. Найбільшого розмаху Поліська Січ набула у 1942 році, коли в її рядах було від 3-х до 10-ти тис. вояків. Невеликий проміжок часу повстанці контролювали частину Полісся, в районі штабу Січі — міста Олевська, проголосивши Олевську Республіку.
Випалена земля	Метод ведення війни за допомогою знищення всього корисного, того що може слу- гувати життєзабезпеченню або існуванню як військ противника, так і цивільного на- селення — на території, яку може бути зайнято противником. До цього відносять знищення запасів харчових продуктів та врожаю, забруднення або отруєння джерел питної води, знищення інфраструктури — шляхів та засобів транспорту, техніки, будівель та житла, іноді навіть цілих міст.
Бандерівці	У вузькому сенсі послідовники лідера українського націоналістичного руху Степана Бандери та його ідеології; у пропаганді Радянського Союзу, а пізніше Російської Федерації та її маріонеток – усі прибічники і захисники незалежності України. Цей термін походить від прізвища особи Степана Бандери.
«Чорносвитники»	Умовна назва піхотних підрозділів Червоної Армії які були сформовані з цивільного населення окупованих територій після їх звільнення. В бій вводились непідготовленими, без належної амуніції та зброї. Найбільш масово використовувались у 1943-1944 роках під час форсування Дніпра
Депортація	Примусове, за наказом органів державної влади, виселення осіб чи груп населення, а інколи й народів, із місць постійного проживання.
Український визвольний рух	Національно-визвольний рух на етнічних українських землях у 1920—1950 роках, який мав за мету поновлення української незалежної держави.

Історичні постаті: 

Радянізація — процес встановлення радянської влади, насадження в усіх сферах життя зразків, вироблених за роки радянської влади. Складові радянізації: юридичне оформлен- ня входження до складу УРСР, зміна держапарату, формування радянських органів влади, націоналізація, аграрні перетворення, початок колективізації, «культурна ре- волюція», обмеження впливу церкви, репресії проти незгодних з радянською владою і потенційних противників, індустріалізація. Рішення про радянізацію західноукраїнських земель було прийняте на засіданні політбюро ЦК ВКП(б) 1 жовтня 1939 р

1939 р. Закарпаття (Карпатська Україна) — окуповане й приєднане Угорщиною Схі- дна Галичина, Західна Волинь — увійшли до складу УРСР. Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина — було встановлено німецьку окупаційну владу (увійшли до складуПольського генерал-губернаторства).

Один із перших ударів нова влада нанесла по греко-католицькій церкві, яка мала ве- личезний вплив на західноукраїнське населення, виступала натхненником національно- визвольної боротьби, відкидала політику більшовиків.

Смерть 1 листопада 1944 р. митрополита А. Шептицького стала сигналом до по- чатку кампанії проти церкви. Греко-католиків звинувачували у співпраці з нацистами.

Наступник А. Шептицького Й Сліпий намагався знайти спільну мову з новою владою. Проте вже в березні 1945р. була підготовлена детальна інструкція щодо ліквідації УТКЦ, згідно з якою у квітні 1945 р. були заарештовані єпископи на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Усім їм було запропоновано "добровільно" возз'єднатися з Російською православною церквою. Протягом короткого часу було закрито церковні освітні установи, розгромлено митрополію та єпархіальні управління, а також заарештовано близько 2 тис. священиків, монахів, монахинь. У 1946р. у Києві відбувся закритий процес проти греко-католицької ієрархії на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Тоді ж у Львові було скликано неканонічний синод, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив із Римом і підпорядкування греко-католиків Російській православній церкві. УГКЦ змушена була перейти в підпілля. Ініціатор і організатор собору єпископ Г. Костельник був застрелений на одній із вулиць Львова.

22 червня 1941 р. німецькі війська о 3 годині 45 хвилин розпочали бомбардування великих міст і стратегічних об’єктів, а о 4 годині перейшли кордон. Радянські прикордонні війська чинили опір. Протягом перших місяців війни в 16 областях України до лав Червоної армії було мобілізовано 2,515 млн осіб (у західних областях мобілізацію було зірвано). До кінця 1941 р. до народного ополчення вступило 1,300 млн осіб. У липні 1941 р. понад 158 тис. осіб налічувалось у винищувальних загонах.

«Новий порядок» - Ліквідація суверенітету або державності завойованих держав (територій). Економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах ІІІ рейху. Расова дискримінація, геноцид, антисемітизм. Терор, репресії, масові вбивства невинних людей.

План «Ост» остаточно не був прийнятий, було затверджено лише його економічну частину — пограбування і експлуатація загарбаних регіонів. Для управління окупованими територіями було створено спеціальне Управління (Міністерство) окупованих територій ІІІ Рейхом. Очолював управління Розенберг. Воно складалося з чотирьох відділів: політичного, адміністративного, економічного, цивільного. Останньому безпосередньо підпорядковувався рейхскомісаріат «Україна». Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель. Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру. Підрив біологічної сили слов’янських народів. Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів. Пограбування культурних цінностей, знищення пам’яток культури.

Колабораціонізм — явище, притаманне періоду Другої світової війни. Співробітництво урядів або окремих осіб з окупаційною владою. Бажання помститися радянській владі за всі заподіяні кривди (репресії, розкуркулення тощо); в окупаційній адміністрації, поліції така категорія складала 25—30 % осіб. Ідеологічне неприйняття радянської влади, комуністичної ідеології, антисемітизм. Страх за своє життя і життя близьких.

Методи боротьби

• Військові операції. Проведення масових мобілізацій до лав Радянської армії, що підривало соціальну базу повстанського руху
• Облави і арешти тих, хто підозрювався у співробітництві з повстанцями
• Арешт і депортація у східні райони СРСР підозрілих у зв’язках з повстанцями, членів їхніх сімей і близьких. Акції тривали до 1949 р. Загалом було депортовано понад 200 тис. осіб
• Агітація, пропаганда, ідеологічний тиск на мирне населення
• Дія перевдягнутих у повстанців загонів НКВС, які влаштовували терор над місцевим населенням
• Створення загонів самооборони
• Здійснення політики радянізації
• Амністія учасникам повстанського руху (першу було оголошено у травні 1945 р. Амністовано 41 тис. повстанців, дезертирів і тих, хто ховався від призову до Радянської армії. Із них 17 тис.осіб було заарештовано. До 1949 р. було об’явлено ще чотири амністії, але вони вже не мали такого успіху)

У результаті проведених у січні —жовтні 1944 р. чотирма Українськими фронтами операцій територія українських земель була остаточно звільнена від гітлерівських загарбників. 8 жовтня 1944 р. було визволено останній населений пункт УРСР в межах кордонів 1941 р. (ст. Лавочне). 

14 жовтня 1944 р. відбулося урочисте засідання у Києві з нагоди визволення України.

28 жовтня 1944 р. визволення Ужгорода — останнього населеного пункту в межах сучасних кордонів України.

Україна у 1945 р. стала однією з держав-співзасновниць ООН. Делегація України взяла активну участь у конференції в Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН (зокрема, координувала процес підготовки Преамбули та Цілей і Принципів Статуту ООН).

Наслідки війни для України

Зруйновано: 28 тис. сіл, 700 міст, понад 5 млн. цивільних, 3-4 млн. військових.

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Найтяжчі – демографічні. Війна й окупація призвели до різкого, катастрофічного зменшення кількості населення, значних деформацій у його національному, статевому, віковому та професійному складі. Демографічні зміни такого характеру відбулися внаслідок взаємодії багатьох чинників: мобілізації значної частини чоловічого населення та їх масової загибелі; депортацій 1939–1941 та 1943–1945 років; загибелі мирного населення на теренах воєнних дій; евакуації у тилові регіони СРСР на початку війни; масового знищення нацистами та їхніми союзниками значної кількості військовополонених і цивільного населення; депортацій працездатного населення на примусові роботи до Німеччини; жорстокого протистояння сил руху опору в німецькому тилу; високої смертності під час окупації від голоду та хвороб; значного зменшення народжуваності тощо.

Сукупні демографічні втрати українців і громадян України інших національностей упродовж 1939–1945 років наразі оцінюються у понад вісім мільйонів осіб. За підрахунками вчених, Центральна, Південна та Східна Україна втратила 30% населення, Галичина – 22%, Волинь і Полісся – 12%. Для поповнення демографічних втрат воєнного періоду республіці знадобилося близько 25 років. Водночас Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України практично зникли такі національні меншини як німці, кримські татари, українські євреї. Натомість кількість росіян із довоєнних 4 мільйонів за перше повоєнне десятиліття зросла до 7 мільйонів осіб.

Культурне життя в Україні в другій половині 1940-х - на початку 1950-х pp.

Нацистська влада визначила головним органом, який керував суспільною діяльністю українців Генеральної губернії, Український центральний комітет із центром  у Кракові.  Комітет  очолював Володимир  Кубійович.  На  окупованих територіях німецька влада заборонила публічні зібрання, створення товариств. На початку 1942 року в Галичині було заборонено всі українські національні організації, узяті під ретельний контроль радіо і преса, започатковано нагляд за діячами літератури і мистецтва. У школах працювали лише початкові класи. Відбувалися масові розстріли інтелігенції: у Києві поетеса Олена Теліга, поет Іван Ірлявський, редактор газети «Українське слово» Іван Рогач.

Величезних масштабів набуло пограбування мистецьких та історичних цінностей, відчутних втрат зазнали історичні та краєзнавчі музеї, бібліотеки, картинні галереї. За роки війни Львів втратив 5 тис. рукописів, понад 3 тис. стародруків, 300 інкунабул, близько 40 тис. томів різної літератури. Усього з України було вивезено понад 330 тис. музейних експонатів різної цінності. Війна стала серйозним іспитом для української культури. Діячам культури і науки доводилося працювати в тяжких і несприятливих умовах, у які поставила їх війна. В умовах війни культура ставала ідеологічним знаряддям у боротьбі радянських, німецьких та українських сил.

Відродження культурного життя в Україні в післявоєнні роки зіткнулося з великими труднощами. Культурне будівництво, як і раніше, фінансувалося за залишковим принципом. Перемога СРСР у війні посилила розвиток процесів, які взаємовиключали одне одного: зміцнення тоталітарного режиму (офіційно вважалося та активно про- пагувалося, що саме він забезпечив кінцевий успіх) і зростання суспільної свідомості (перемогла армія, народ). Війна радикально підірвала ідеологію "гвинтика", адже її могли виграти лише самостійно мислячі, а не сліпі виконавці волі вождя.

Суттєвий вплив на світосприйняття українців справило перебування їх за кордоном, знайомство із західним способом життя. Війна відкрила народові всю аморальність, антигуманність режиму абсолютної особистої диктатури, створивши передумови для критичної оцінки суспільством і системи влади, і особи керівника. Існувало переконання, що після величезних жертв і перемоги український народ, як й інші народи СРСР, заслуговує на поліпшення матеріального життя і справедливий лад.