Сучасна політична карта світу та окремих регіонів. Головні об’єкти політичної карти.
Джерела знань про регіони та країни світу
Оскільки країнознавство містить дані з багатьох напрямів знань – географії, етнографії, демографії, історії, економіки, політології, проведення комплексних країнознавчих досліджень потребує енциклопедичних знань про регіони і країни. Це передбачає пошук у різних джерелах відомостей та аналіз потрібної країнознавчої інформації, а також її застосування для розв’язування актуальних проблем.
Усі джерела інформації про регіони та країни світу можна поділити на статистичні, історичні, картографічні, інформаційні. Статистичні джерела інформації дають змогу відобразити певні кількісні співвідношення, а іноді й якісні закономірності розміщення населення і господарства регіонів і країн. Важливим наслідком цього є моделювання різних соціально-економічних процесів та об’єктів.
Аналіз історичних документів у країнознавстві уможливлює розгляд розвитку регіонів і країн у часі. Знання історичного минулого необхідне для розуміння сучасної географії населення і розміщення продуктивних сил, а також для прогнозування їх змін на прикладі конкретних регіонів і країн світу.
Економічні та політичні карти є, з одного боку, інструментом економіко- географічних досліджень будь-якої території, а з іншого – його результатом. Нанесені на карту об’єкти та явища відображають їх взаємо розміщення і взаємозв’язки між ними. Карта є дієвим інструментом наукових досліджень. Через те її використовують на всіх етапах дослідження територій: від збирання вихідних даних до розроблення нових наукових матеріалів. Складання різноманітних тематичних карт підвищує інформаційну місткість географічного матеріалу.
Нині набули важливого значення інформаційні джерела знань. Інтернет та спеціально створені геоінформаційні системи (ГІС) є сучасним засобом збирання, збереження та аналізу різноманітних відомостей про територію. ГІС дають змогу поєднати модельне зображення території з інформаційними таблицями, космічними та аерозображеннями земної поверхні.
Політична карта та її особливості
У вузькому розумінні – це тематична географічна карта, на якій показано поділ світу на держави та залежні території з нане сенням існуючих кордонів. На ній також зображено столиці держав та інші великі міста, найважливіші транспортні магістралі. У широкому розумінні політична карта світу є зібранням відомостей про політичну географію світу. Політична карта є нестабільною. Вона відбиває утворення нових незалежних держав, зміну їх політичного статусу, об’єднання країн і втрату ними суверенітету, уточнення кордонів, зміни назв держав. Інколи столиці переносяться до іншого міста або змінюються їх назви. Всі ці зміни фіксує політична карта світу. Головною її властивістю є динамічність, тобто здатність постійно змінюватися.
Що таке територія та акваторія?
Важливим поняттям політичної географії є «територія». У міжнародному праві під територією (від лат. territorium – область) розуміють простори земної кулі з її сухопутною й водною поверхнями, надрами й повітряним простором, а також космічний простір з небесними тілами в ньому.
Ділянку водної поверхні певної водойми або її частини (моря, затоки, порту) у визначених межах називають акваторією (від лат. aqua – вода).
Територія є об’єктом господарської діяльності. За правовим режимом виокремлюють три типи територій: державну територію, територію з міжнародним режимом, територію зі змішаним режимом.
Державною територією є така, що перебуває під суверенітетом певної держави. До територій з міжнародним режимом відносять ті, що лежать поза межами державних територій та перебувають у загальному користуванні всіх держав відповідно до міжнародного права. До територій зі змішаним режимом відносять континентальний шельф і морські економічні зони у Світовому океані.
Головні об’єкти політичної карти
Головними об’єктами політичної карти є країни, держави та території.
У сучасному світі налічують понад 250 країн і територій. З них суверенними державами є близько 80 % країн. За XX ст. кількість незалежних держав значно збільшилася, адже якщо на початку минулого століття на політичній карті світу існувало лише 55 суверенних держав, то на 2015 р. їхня кількість зросла до 193 держав. В Європі – 44 (з Росією), в Азії – 47, в Африці – 53, Північній і Центральній Америці – 23, Південній Америці – 12, Австралії і Океанії – 14. Крім того, ще три держави розташовані водночас у двох частинах світу: Туреччина – в Азії та Європі, Єгипет – в Африці та Азії, Росія – в Азії та Європі.
Політична карта світу, ніби строката мозаїка, складена з територій держав і країн, розділених між собою політичними кордонами. На ній також показано столиці та найбільші міста держав, адміністративно-територіальний устрій країн тощо.
Політична географія вивчає питання політико-географічного положення держав і їхніх кордонів, державного ладу й адміністративно-територіального устрою, політичної структури суспільства, проблеми міжнародних відносин.
Головними об’єктами, що показані на політичній карті, є країни й держави.
Країна – територія з визначеними кордонами, заселена певним народом, яка в політико-географічному аспекті може мати державний суверенітет або бути залежною. Якщо країна набуває суверенітету і стає повністю незалежною, то вона набуває політичного змісту держави.
Держава – суверенне політичне утворення, яке здійснює свої повноваження на певній території через діяльність особливої системи органів і організацій. Кожна держава охоплює певну територію, що є частиною географічного простору і включає все його різноманіття: форми рельєфу, річки, озера, береги морів, ландшафти, сільськогосподарські угіддя, гірничопромислові виробки, міста і багато іншого.
Територія держави – це частина земної кулі з притаманними їй природними, а також створеними в результаті людської діяльності властивостями і ресурсами, що перебувають під суверенітетом певної країни.
До складу державної території відносять три основні складові: суходіл (територія) з його надрами; акваторію (до неї належать зазвичай внутрішні й територіальні води); повітряний простір (аероторія) над суходолом і водами.
Юридично до державної території за міжнародними угодами також прирівнюються морські судна, що належать державі й офіційно перебувають на певний момент за її межами, літаки, засоби зв’язку, посольства даної держави за кордоном тощо.
У світі існує кілька країн, що з усіх боків оточені територією іншої держави. Такі країни мають назву анклавів. Наприклад, анклавами є Сан-Марино, оточене територією Італії; Ватикан, який розташований всередині Італії, та ще й всередині її столиці – Риму; Лесото з усіх боків оточене територією Республіки Південна Африка.
Окрім суверенних держав, на політичній карті світу залишилося понад 60 залежних територій, або, як ще й досі їх часто називають, колоній. Вони традиційно утворювалися в місцях зосередження родовищ корисних копалин, родючих земель, людських ресурсів (рабство) або через геостратегічне значення території (Гібралтар). Зазвичай колонія управляється представниками колоніальної держави-метрополії, а офіційною мовою є мова колонізаторів і зрідка мова корінного населення колонії.
Колонія – країна або територія, що перебуває під владою іноземної держави (метрополії), не має політичної й економічної самостійності і керується на основі спеціального режиму.
Нині колоніальний статус мають території площею близько 135,4 тис. км², з населенням понад 12 млн осіб. Колоніальними державами є Велика Британія (Чагос, Бермудські, Віргінські, Кайманові, спірні з Аргентиною Фолклендські (Мальвінські) о-ви, Гібралтар, о-ви Вознесіння тощо); США (Маріанські о-ви, о. Пуерто-Рико тощо), Франція (о-ви Гваделупа, Європа, Кергелен, Нова Каледонія, Французька Полінезія), Австралія (о-ви Кокосові, Різдва) та ін.
У приморських країнах державна територія поширюється ще на певну відстань від берега в море чи океан. Тоді йдеться про кордони територіальних вод, які встановлюють на відстані 12 морських миль (1 морська миля – 1852 м) від узбережжя. Проте у світі є країни (наприклад, Бразилія, Перу, Уругвай, Еквадор), які в односторонньому порядку оголосили своїми територіальними водами значно ширші смуги (до 200 миль). У середині XX ст. країни Латинської Америки ініціювали створення економічних зон на морі, або морських економічних зон. Це райони завширшки 200 морських миль поза межами територіальних вод, у яких приморські держави мають суверенні права на розвідування й розробку біологічних і мінеральних ресурсів моря. На морські економічні зони припадає 40 % площі Світового океану.
Особливий статус має Антарктида, міжнародно-правовий режим якої визнано договором від 1 жовтня 1959 р. Згідно з ним, даний континент є нейтральним, демілітаризованим, де заборонена будь-яка військова та господарська діяльність, а також політичні поділи території. Єдиним дозволеним видом діяльності є науково-пошукова робота. Пригадаємо, Україна також має там науково-дослідну станцію «Академік Вернадський».
Відео за темою:
Завдання:
1. Прочитайте теоретичний матеріал.
2. Напишіть короткий конспект.(Тезисно)
3. Перегляньте відео
Фото кнспекта надіслати до 02.11.2020. 16:00 год на електронну адресу Anjalos875@gmail.com або на viber 0664869810
Немає коментарів:
Дописати коментар